Півзахисник київського «Динамо» Антон Царенко, який став автором другого м’яча своєї команди у вчорашньому матчі 30-го туру чемпіонату України з львівським «Рухом» (2:1), поділився враженнями від цього поєдинку, а також підбив особисті підсумки сезону.
— Це був останній матч сезону, тому потрібно було показати достойний футбол перед собою і вболівальниками. Гадаю, ми заслужили результат своєю грою, тим, як ми бились, не дивлячись на турнірне становище. Ми показали хорошу гру і здобули перемогу.
— Розкажи про свій гол, перший для тебе у сезоні.
— Була хороша атака, почався якийсь сумбур у штрафній площі «Руха». Так вийшло, що м’яч відскочив до мене. Вийшло влучити у ворота і забити гол. Якщо чесно, я дуже радий, адже у мене була травма, і цей м’яч допоміг мені психологічно. Також він допоміг команді здобути сьогодні перемогу.
— «Рух» сьогодні бився за єврокубки, а у «Динамо» сьогодні зіграли футболісти, які менше грали впродовж сезону. Чи відчувався цей тиск від «Руха», ця мотивація?
— У нас є команда і кожен б’ється завжди один за одного. Не дивлячись на те, хто виходить у стартовому складі, а хто на заміну, завжди треба показувати рівень, давати стимул і конкуренцію, аби бути в команді «Динамо» Київ.
— Підбий особисті підсумки сезону.
— Як бачите, отримував мало ігрового часу. Але це другорядне. Мене трохи вибила з колії травма. Але я не зупинявся, працював, знав, що я це роблю для себе. У першу чергу потрібно було відновитись і допомогти команді, не дивлячись на те, в якому становищі ми знаходились.
Голосував, після матчу з Рухом, як за кращого гравця Динамо.
Голосував, після матчу з Рухом, як за кращого гравця Динамо.
Беніто треба було грати в регбі, а не футбол. Фактурний, але взагалі не мʼякий та еластичний.
Діалло - важко щось говорити про нього. От ніби бігає, але все якось бездумно. Гадаю Динамо це тупо не його команда. Гравець наче непоганий, але як вершник без голови на полі. Біжить як сліпа кобила в очерет.
В цілому, Сашо, дай шанс Царенку, хлопець же може, це видно.
------------
Мене трохи вибила з колії травма. Але я не зупинявся, працював, знав, що я це роблю для себе. У першу чергу потрібно було відновитись і допомогти команді, не дивлячись на те, в якому становищі ми знаходились.