Румунія — Україна — 3:0. Сон літньої ночі

Як і всі українські вболівальники, я, природно, перебуваю в деякому шоці від побаченого вчора у виконанні збірної України. Матчі такого рангу не можна програвати так, а точніше навіть — не можна переставати грати, програючи. Тут ніхто нікого жаліти не буде, а буде накидати повну сітку. Дивно, що збірна, яка має достатній досвід гри на Євро в майже повному своєму складі, зіграла не так, як личить досвідченій солідній команді, а як, вибачте, чортзна-хто.

Але. Давайте все-таки розділимо, те що було до першого голу в наші ворота і після. Це дуже важливо, оскільки найлегше сказати, що все погано і всіх звільнити. Такими оцінками ми уподібнимося гравцям, які вчора на полі також думали про себе. Отже.

До голу гру вела збірна України. Звісно, нічого у нас не виходило, але на чемпіонатах рідко виходить все й одразу. Перші ігри часто бувають невидовищними. Але навіть у ці невидовищні перші хвилини сподобалися далекі закидання на наших гравців атаки, які, здавалося, можуть принести результат. Ще подумалося, що ось нова тактика зіграти не як зазвичай дрібно, а широко, може принести успіх. Виманювати румунів на себе і закидати їм «за комір», сподіваючись на наші швидкісні фланги, — можливо, такою була ідея.

Збірна Сергія Реброва взагалі грає в некрасивий, прагматичний і якийсь нервовий футбол, до якого ми вже стали звикати. Красою там і не пахне. Але нам не потрібна була ніяка красива гра в першій грі проти абсолютно незнайомого суперника, який, варто зазначити, блискуче підготувався до протистояння з нами. Перекрив кисень усім ключовим виконавцям, «дозволивши» грати тільки через Тараса Степаненка. Наші футболісти в середині тайму відчули, що в них не виходить робити те, що вони хочуть, і всі якось «хором» зупинилися, не розуміючи, як грати, коли нічого не виходить. Почався цей ідіотський перекат м’яча до своїх воріт. І нарешті м’яч докотився до голкіпера мадридського «Реала» Андрія Луніна.

Тут висловлю свою думку, постараюся нікого не образити. Лунін — воротар, який на полі постійно «спить». Я не хотів це писати, коли він проспав гол від збірної Ісландії в плей-офф, тим паче, не хотів критикувати Луніна протягом умовно тріумфального для нього сезону в Іспанії. Нехай. Подобається якщо людям. Так от, Лунін лише іноді виходить з анабіозу, коли бачить, що м’яч десь поруч. Тут у нього справді спрацьовує чудова реакція, він вступає в гру, рятує або не рятує ворота. Щоб далі заснути. До наступного моменту.

Лунін не живе грою. Великий Тоні Шумахер у своїй книзі «Свисток» писав про саме про це, про те, що воротар повинен проживати на полі життя. «Я підказую всім: від захисників до нападників, я кричу, хоча розумію, що на іншому кінці поля мене не чують...». Це воротар. Господар штрафного, господар команди, господар гри.

Лунін живе всередині себе. Він спокійний, що напевно є однією з його позитивних якостей, але він надто спокійний для своєї позиції. Він «заснув», розуміючи, що гра йде на половині поля Румунії, і не усвідомив, що м’яч уже у Матвієнка, на якого біжить форвард суперника. Микола Матвієнко — захисник із колосальним досвідом гри на різних рівнях зіграв так, ніби його з дубля вчора перевели в першу команду. Він віддав Луніну навіть не на вільне місце, а ткнув м’яч йому в створ воріт, що для сонного Луніна було too much. Далі ми бачили.

Епізод такого плану в змозі поламати взагалі все. І, якщо вже ми згадаємо гру проти збірної Румунії на ЧС-1990 збірної СРСР під керівництвом Лобановського, то теж відзначимо, що загалом тиснули ми. І так само в середині першого тайму почалося все з воротаря — Дасаєва, який невдало виніс м’яч у поле, пішла контратака, вся команда була попереду і не зуміла повернутися, та ще й сам Дасаєв не виручив, пропустивши удар по центру воріт.

Цей гол зруйнував усе: турнірну стратегію, плани, поламав кілька кар’єр, змусив закінчити з великим футболом деяких гравців, не дав отримати вигідні контракти тим футболістам, які на це точно заслужили. Один тільки гол Маріуса Лекетуша, який більше на тому чемпіонаті не забив.

Гол Станчу поки що зруйнував тільки одну гру. Те, що було далі вже пояснень не потребує. У Реброва був шанс виграти роздягальню, але він її програв. Я думаю, йому варто було б зробити стабілізаційні заміни в перерві: наприклад. Випустити Ярмоленка і Сидорчука. Дати команді заспокоїтися і припинити істерику. Але, мабуть, у роздягальні всі тільки більше завелися і вийшли на другий тайм, грати кожен сам за себе.

Сергій Ребров яким би чудовим тренером не був, досвіду виступів за збірну на великих турнірах має менше ніж більшість гравців його команди. Можливо, він не зовсім ще розуміє, як готувати команду до турніру такого типу. Я це кажу не для того, щоб якось вразити Сергія Станіславовича, я шукаю причину або частини цієї причини. Думаю, у перерві Ребров не знав, що робити. У таких випадках краще мовчати, чим він і займався, мені здається.

Уже не хочеться розбирати помилку Луніна у ситуації з другим голом, коли, м'яч пролетів в нього під руками. Він сам пояснив, що не бачив момент удару. Мене особисто це пояснення не задовольнило, і знову згадався гол ісландців з лінії штрафного, і там Лунін, мабуть, теж не бачив удару. І така його гра тренерським штабом, а головне, тренером воротарів, у чиєму послужному списку — переважно стабільна гра за «Іллічівець», була визнана успішною.

Але навіть і після другого голу ця гра не була програна, якби, як я вже згадав на початку, так не вирішили гравці. У команді почався непростимий розвал, що призвів до третього м’яча і розгромного рахунку...

Не знаю, хто назвав цю збірну України найсильнішою в історії нашої країни, я думаю, що вона навпаки одна з найслабших. Тим і парадоксальніший той результат, якого вона домоглася вже.

Кілька разів ця команда буквально відроджувалася, вилазила з майже безнадійних ситуацій, як, наприклад, після 0:2 у першому таймі Північної Македонії. Чи відбудеться чергове відродження в матчі зі Словаччиною? Я не знаю. У мене навіть немає відповіді на запитання: чи варто міняти півскладу, чи нехай вийдуть ті самі й доведуть? Чи варто вбивати Луніна остаточно і саджати його назавжди?

Мабуть, слід трохи переглянути цілі і постаратися зіграти так, щоб зберегти команду, а не знову збирати її по крупицях після цього Євро. Поставити завдання виглядати гідно і, якщо програти, то програти мінімально. Ставитися до себе скромніше і пожаліти вболівальників. Та й на підсумковому результаті вже не зациклюватися. Зрештою, у нас зараз інші пріоритети, що знаходяться далеко від футбольних полів.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua