Словаччина — Україна −1:2. Прокрастинатори

Збірна України повернулася в турнірну боротьбу. Це найголовніший висновок за підсумками вчорашнього матчу проти Словаччини. Так, у своєму стилі, поступаючись у рахунку, та з величезними проблемами в обороні, але наша команда домоглася найважливішої перемоги.

Сергій Ребров ще під час перебування тренером «Динамо» показав себе людиною, яка готова визнавати свої помилки і вчитися на них. Чесно кажучи, були побоювання, що на Словаччину вийдуть ті самі одинадцять футболістів, мовляв, нехай доводять. Та й узагалі якби все з Румунією було добре, подивіться статистику, просто двох дурних помилок припустилися.

Але цього не сталося. Ребров поміняв чотирьох людей, і ми можемо тільки гадати, чи тільки Лунін випав зі складу, як винуватець поразки? Хоча й було сказано, що Циганков отримав мікротравму. Можливо, звісно, що Степаненко дали відпочити, а Коноплю поберегли через отримане попередження. Проте в усіх лініях відбулися зміни, які вплинули на гру.

Головна відмінність від матчу з Румунією була в тому, що в нашої команди став швидше рухатися м’яч. Тут мені здається ключовою виявилася поява в середній лінії Володимира Бражка. Бражко грає в сучасному стилі, встигає скрізь: як ззаду, так і спереду. Вихід Бражка дав можливість Колі Шапаренку проявити себе, оскільки йому вже не треба було бігати допомагати Степаненку і дочищати за ним недочищене.

Та командна швидкість, яку запропонувала Україна, виявилася не під силу віковій словацькій команді. Цікаво, що румуни краще вивчили нашу збірну і намагалися не вплутуватися у відбір м’яча, у такий спосіб себе не вимотуючи. Словакам, мабуть, здалося, що в цій грі вони фаворити. Вони вирішили що будуть намагатися грати на випередження і відбирати м’ячі. Чим далі до кінця матчу, це в них виходило все гірше і гірше.

Початок гри, звісно, не був райдужним. І тут потрібно сказати велике спасибі Анатолію Трубіну, який своїми сейвами вселив у команду впевненість. Трубін звик до безладів в обороні, які творилися весь сезон у «Бенфіці», і розуміє, як він має грати, і яка місія на нього покладається. А ось Лунін, схоже, став заручником зірковості партнерів. Йому тепер важко буде в будь-якій слабкішій команді.

Важливо, що пропущений м’яч не вибив нас із колії. На самому початку матчу здавалося, що ми продовжуємо гру з Румунією. А пропущений гол, у якому не дограли обидва крайніх захисники, цілком лягав у канву того, що відбувалося в тій грі. Так от, важливо, що продовжили виконувати тренерський план. І до середини першого тайму, з моменту, коли м’яч після удару Тимчика влучив у стійку воріт, стало зрозуміло, що щонайменше нічию ми з цієї гри вивеземо. Могли забивати гол у відповідь і в першому таймі, але знову питання до Мудрика, а точніше до Мудрика, який біжить, оскільки здається, що в цей момент у нього вимикається мозок. До речі, і в другому таймі вийшовши з Яремчуком майже два в одного, Мудрик не відкривався, щоб отримати передачу, а «біг над душею» у Роми, щоб той просто залишив йому м’яч. У підсумку Рома зробив усе що міг — катнув йому на хід. А який ще варіант був?

А перший згаданий момент Мудрика трапився після довгої вертикальної передачі, які несподівано стали проходити в лінію атаки. У тому ж першому таймі нашим футболістам вдавалося отримувати м’яч між лініями, і ніким не атакованими йти до воріт. Ще раз повторю, дуже швидко зіграв півзахист. Це те, що потрібно. За всієї поваги до Тараса Степаненка і, до речі, до Сергія Сидорчука, їхній час минає. Не можна зараз собі дозволити, так би мовити, «опорника опорника». Усі повинні вміти діяти попереду. Недарма Бражко був лідером олімпійської збірної Руслана Ротаня і, безумовно, найкращим її гравцем.

На другий тайм збірна Словаччини просто не вийшла, вирішивши одразу готуватися до матчу з Румунією. Річ у тім, що словаки привезли вже старіючий склад, у якому немає яскравих гравців, а головними дійовими особами є півзахисник Лоботка з «Наполі» і захисник ПСЖ Шкрініар. Якби не було їх, могло бути й гірше. Наші передавили словаків у другій половині, і після голу Шапаренка залишалося тільки чекати переможного м’яча. Можливо, у когось склалося інше враження, але в мене воно було саме таким. Ще трошки, ще трохи...

І тут, звісно, варто сказати про Миколу Шапаренка. Ще кілька років тому саме він вважався найперспективнішим українським гравцем, а Мудрика і Судакова навіть на горизонті не було. У тому, що Коля — майстер, жодних сумнівів немає. У нього може щось не виходити в завершенні, але він завжди відчуває ритм гри, безумовно грамотний тактично. Про таких кажуть: інтелігентний футболіст.

Той удар, яким він зрівняв рахунок, не в кожного вийде. Точніше так: не кожен зрозумів би, як потрібно бити по воротах після пасу Зінченка. Це був єдино можливий тип удару для того, щоб вразити ворота в тій ситуації. М’яч же влучив у ближній кут від воротаря, і кіпер не зміг його дістати Саме тому, що він був пущений підкручено, так що відвертався від воротаря до штанги. На повторах м’яч летить прямо як зі світу тенісу після підрізування. Один із найкращих голів цього Євро, на мій смак!

Про передачу Яремчуку я вже мовчу. Це був дійсно день Колі, який, до речі, ніби стоячи на місці набігав аж 12 кілометрів. Яремчук, звісно, теж здорово зіграв, але все ж у наявності помилка голкіпера «Ньюкасла» Дубравки. Ось вам і воротар, який хоч і відстояв на нуль із Бельгією виявився статистом проти України.

До речі, вихід Роми Яремчука з перших хвилин мені теж здавався більш логічним. Все-таки вони добре зіграні з Андрієм Ярмоленком ще з минулого Євро. Крім того, створюється відчуття, що Довбик втомився після насиченого сезону, який він провів з матчу в матч. Дивлюся на нього і не бачу колишньої легкості, високого стрибка і головне різкості попереду. Не знаю, може його вивчили і добре тримають. А може чемпіонат Іспанії в основній своїй масі не такий сильний, як здається.

Загалом, молодці, що перемогли. За звичним сценарієм, відклавши розв’язання питання на другий тайм, почавши боротьбу за вихід із групи з другого матчу. Усе як завжди. Уже й Ребров сміється, що він перший у світі за матчами з камбеком. І справді ця збірна України якусь аномальну кількість матчів відігравалася по ходу гри. Така ось «фішка», обличчя команди. Можливо й мікромодель усієї держави.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua