Захисник київського «Динамо» та юнацької збірної України (U-19) Тарас Михавко розповів про старт на Євро-2024 (U-19) (нагадаємо, в першому матчі турніру «синьо-жовті» зіграли у нічию з Північною Ірландією — 0:0), атмосферу в команді під керівництвом Дмитра Михайленка та власну кар’єру.
— Тарасе, перш за все, як ваше самопочуття та настрій, адже на північноірландців уся наша збірна витратила багато сил і емоцій. Як відновлення?
— Дякую, звісно, втома певна відчувалася, проте тренерський штаб і наш персонал збірної роблять усе, щоб гравці пошвидше відновилися. Не так багато часу між турами, проте у нас усе розписано. До другого матчу маємо підійти в повній готовності, знаючи все, що треба, про наших суперників. Дмитро Михайленко велику увагу приділяє розбору.
— До речі, про суперників. Норвезькі збірні бувають дуже цікавими і в юнацьких вікових категоріях, тому приклад — чемпіонат світу 2019 року U-20, коли в вашому віці розкрився Ерлінг Холланн. Що знаєте вже про своїх найближчих опонентів?
— Тренерський штаб нам надає всю необхідну інформацію. Можу сказати, що ми встигли передивитися трішечки стартового матчу Норвегії. Бачили, що ця команда досить гідно протистояла італійцям. Навіть повела в рахунку. На чемпіонаті Європи слабких суперників не буває. Ми знаємо, що в складі норвежців — якісні футболісти, є й представники відомих у світі клубів, провідних чемпіонатів. Так що з повагою ставимося до нашого найближчого суперника.
— Не прикро такий матч, як із Північною Ірландією, завершувати внічию? За ударами в України перевага 18:4 загалом і 10:2 за влученнями в площину воріт…
— Тут треба сказати, що ми знали, що буде такий рівень суперництва. Розуміли, як грає Північна Ірландія. Готувалися до цього на розборах і тренуваннях. Але, як бачите, дуже багато зусиль збірна України віддала, створила, вважаю, дуже непогані моменти біля чужих воріт — просто реалізувати створене не вдалося. На мою думку, шанси виграти цей матч були й наша команда старалася, багато що створила. Не пощастило. Просто не залетіло. Будемо старатися реалізувати напрацьоване в наступних турах.
— Є відчуття, що це — фінальний турнір Євро-2024? За рівнем гри, організацією, відчуттям відповідальності…
— Безперечно. У нас багато хлопців, які вже пограли й на дорослому рівні. Є легіонери. Проте всі однозначно погоджуються: хороший рівень турніру, хороші суперники. Ми знаємо, що на турнірі грають футболісти з топ-чемпіонатів, які оцінюються в 10 млн. євро й дорожче. Хлопці з «Мілану», ПСЖ, «Валенсії» та низки інших відомих клубів. По грі також відчувається, що пробилися вісім команд, які дійсно варті уваги, не випадково тут опинилися.
У нас все добре, ми маємо гарні умови для роботи. Зараз от хлопці, які більше відіграли з північноірландцями, отримали нагоду більше відновитися. Ми стараємося використати шанс показати рівень нашого футболу, нагадати світу про Україну, що у нас іде війна — ми представляємо свій народ, а не просто граємо самі за себе.
— Ваші однолітки в попередні роки іноді після таких турнірів прокидалися знаменитими, декому юнацькі чемпіонати Європи дозволили отримати круті контракти за кордоном. Не тисне розуміння цього?
— Навпаки. Звісно, ми розуміємо, що на чемпіонати Європи приїжджають скаути зі всього світу, що фахівці кожен матч обраховують і аналізують. Але від цього наш настрій і завдання не міняються — ми повинні показати все, на що здатні, і виконати поставлені перед нами завдання.
— Хто з гравців нашої збірної найбільше заслужив на інтерес зарубіжних скаутів?
— Важке питання. (Посміхається). У нас усі футболісти хороші та конкурентоздатні. Назву Матвія Пономаренка, про нього вже стільки преса говорить, що, думаю, скаути також будуть за ним стежити.
— Динамівців у збірній було шестеро в попередній заявці. А з іншими гравцями як швидко ви знайшли порозуміння?
— Та, якщо чесно, таких проблем у нас навіть не було. Хлопці, хто в УПЛ грає, давно між собою знайомі — перетиналися не раз навіть як суперники, та все ж. Легіонери — також хороші пацани, швидко влилися в колектив. Тобто, атмосфера у нас у збірній хороша, ми всі між собою спілкуємося, дружимо. Нас об’єднує спільна мета — всі гравці є професіоналами, тож знаємо, для чого тут зібралися.
— У вас є легіонери, і серед них — Крістіан Шевченко, син президента УАФ і володаря «Золотого м’яча». З ним, вихованцем «Челсі» та гравцем «Уотфорда», ви також можете нормально спілкуватися?
— А чому ні? Крістіан — чудова людина та хороший футболіст. Він досить товариський, командний. Просто важкувато було на перших зборах, бо він тоді не так добре спілкувався українською мовою. Але нічого, зате ми трішки англійську підтягнули. (Посміхається). Зараз нема ніяких проблем, ми налагодили класну комунікацію. В колективі Крістіана гарно прийняли й він також зі всіма нами налагодив чудові взаємини.
— Коли Крістіан грав за попередню юнацьку вікову категорію, Андрій Шевченко приїжджав до нього на еліт-раунд. Зараз чекаєте легенду в гості?
— Точно не знаю, на стартовому матчі, наскільки чув, Андрія Миколайовича не було. Якщо він знайде можливість відвідати наші матчі, будемо дуже раді.
— 2024 рік — це рік вашого прориву. Дебют в першій клубній команді «Динамо», виступ на фінальному турнірі чемпіонату Європи. Коли відчули, що в вашій кар’єрі відбувся вагомий поворот? Коли вперше на цю тему спілкувалися з Олександром Шовковським?
— Тому передувало багато подій. Я ж спочатку грав за юнацьку команду, фактично все перше півріччя сезону-2023/24 провів у чемпіонаті УПЛ U-19. Але ще Мірча Луческу почав залучати мене до тренувань першої команди, там же Олександр Шовковський зі мною говорив.
— Що запам’яталося в розмові з головними тренерами «Динамо» — Луческу та Шовковським?
— Це все робочі моменти, які ти береш до виконання. Тренери просто так нічого не говорять, вони бачать, що ти можеш покращити. Я їм обом дуже вдячний за шанс у моїй кар’єрі, за довіру та можливість себе проявити. Вони мене підтримували, підказували, як краще зіграти в тому чи іншому моменті.
— Дебют проти «Металіста 1925», напевно, незабутній для вас момент?
— От тут маю подякувати тренерському штабу: звісно, я розумів, наскільки це відповідальний для мене момент, трішки хвилювався, але мандражу чи, тим більше, паніки жодної не було. До мене донесли чіткі вимоги щодо гри, пояснили, як діяти проти цього суперника. Я безмежно радий, що, перш за все, команда в моєму дебютному матчі виграла. Для мене це було найголовніше.
— За харків’ян дебютував тоді Гармаш. Як гралося проти легенди «Динамо»?
— Звісно, дуже цікаво було! Денис — це гравець високого рівня та великого досвіду. Запам’яталося, як він діяв, як приймав м’яча, забив уже в дебюті. Для мене наразі кожен матч УПЛ — це повчально та цікаво.
— Я озвучу зараз цифри, які будуть приємними для будь-якого захисника. У чотирьох із восьми матчів за вашою участю в чемпіонаті «Динамо» не пропускало м’ячів. Задоволені особистими результатами?
— Я не маю на це права. Коли ти граєш за таку команду, як «Динамо» (Київ), тут на кожен матч стоять найвищі завдання. Багато конкурентів, усі — навчені, висококласні футболісти. Мені дуже приємно почути ці цифри, але вони означають, що я можу ще більше зробити для команди та в майбутньому покращити такі показники.
— Ну от ви в першій клубній команді «Динамо». Хто справив найбільше враження на вас?
— Та я навіть не знаю… Я опинився в команді відносно недавно, це великі авторитети для мене. Досвід наших провідних гравців дуже великий, мені з кожним цікаво поговорити, щось розпитати.
— Ви були наймолодшим у захисній ланці в більшості випадків. Від кого найбільше діставалося, хто міг «напхати» найбільше?
— Та у нас усе по ділу. Приміром, я грав тільки при Бущані в воротах. Так Георгій якщо вже щось говорить, то там сперечатися нема з чим — він правильно все підказує. Гра іноді вимагає для швидшої комунікації кричати, емоційно підказувати. Все вирішують долі секунди, а зараз ще й фани повертаються, слава Богу, на трибуни, тож треба, щоб тебе почули.
Я вдячний за всі зауваження по ділу, не ображаюся, а навпаки все беру до уваги. До мене в «Динамо» поставилися дуже добре, мені хочеться не підвести команду.
— Якщо сформувати турнірну таблицю суто за матчами 2024 року, «Динамо» — на першому місці з 41 очком. Прогрес під час сезону справді вражає. А зсередини як це відчувалося?
— Звичайно, є таке натхнення, піднесення від того, що команда прогресує. Ми теж це відчуваємо.
— На наступний сезон фани мають право та підстави очікувати чогось більшого, ніж друге місце?
— В «Динамо» інакше ж не буває. Тут завдання тільки максимальні. Звісно, команда буде боротися тільки за найвищі місця.
— Як сприйняли трансфери літа 2024 року? «Динамо» минулого року влітку хіба що вас підписало, та й то — ви ж на той момент прибули як посилення для юнацької команди. А зараз — Піхальонок, Рубчинський, Брагару, Пейкрішвілі, Себальйос...
— Звісно, це все хороші гравці. Піхальонок — взагалі величина в УПЛ, здобував теж медалі, викликається в національну збірну. Брагару та Рубчинський — гравці з досвідом. Будемо знайомитися і з легіонерами, теж бажаємо їм успіху й гарно влитися в нашу команду.
— У захист прибув колумбієць Себальйос, але при цьому один із ваших конкурентів Сирота відбув в оренду в «Маккабі». Які враження від Браяна та від конкуренції в обороні?
— Щодо Себальйоса, то коли він прибув, я вже готувався від’їжджати в збірну. Ми фактично хіба що одне тренування разом провели. В цілому, захист у нас хороший, конкурентний. Ніхто не може апріорі бути впевненим, що йому забезпечене місце в основі. Всім треба постійно віддавати всі сили, щоб заслуговувати ігрової практики.
— Просте питання: «Динамо» зараз стало сильнішим?
— Сподіваюся, так. Ми з кожним тренуванням, із кожними зборами набираємося знань і умінь.
— А УПЛ стала сильнішою, зважаючи на втрату легіонерів, але й на появу нових претендентів на медалі — як «Кривбас», «Полісся» чи «Рух»?
— На мою думку, УПЛ — це хороше змагання. Самі бачите, кожен рік з’являються цікаві молоді футболісти. Легіонерів — так, менше, проте це теж якісні футболісти, переважно. Головне, що є конкуренція на всіх рівнях, що ніхто не має гарантій щодо місця, яке він посяде. Так, в Україні війна, це в усіх параметрах позначається і на економіці, і на житті людей. І на футболі, звичайно. Але я дякую ЗСУ за те, що ми можемо грати в футбол. Наші клуби та збірні стараються гідно виступати в цей час, щоб привертати увагу до України.
— Давайте про вас. От Роман Михайлів, багаторічний меценат ФК «Львів», який збирав кілька поколінь і допоміг їм перейти в дорослий футбол, про вас говорив, що ваш потенціал високий і ви не на одній позиції можете розкритися. Конкретизуйте, будь ласка. Де на полі встигли спробувати свої сили?
— Дякую за такі слова. Я справді багато де пограв. Пробував сили в юності під нападником, у центрі півзахисту. Пограв опорного півзахисника в U-19. Лівого захисника пробував грати. Якось у товариському матчі мене поставили в центр оборони, потім ще 1−2 матчі на мене в цій якості подивилися — так і визначили для мене цю позицію.
— А вам де найцікавіше грати?
— Відповім банально: там, де потрібно команді, щоб мати постійну ігрову практику й залишатися потрібним.
— А як для вас починався футбол? Ви — перше футбольне покоління в родині, чи, можливо, продовжуєте династію?
— Ні, батьки мої футболом не займалися, хоча й підтримали мене в моєму захопленні, за що вдячний. Я сам із села Доброгостів, це Дрогобицький район Львівської області (батьківщина великого українського педагога та популяризатора спорту Івана Боберського, — прим. ред.). У нас у селі не було ДЮСШ або команди, де я міг би в тому дитячому віці займатися, тож доводилося їздити в Дрогобич. Це не завжди виходило.
Так вийшло, що я грав на турнірі в Трускавці за ФК «Стебник» і там мене помітив і запросив селекціонер «Скали» (як нам розповіли, це був Євген Камінський, — прим. ред.). Займався там, а потім отримав запрошення у ФК «Львів». Так поступово й прогресував.
— Ви ще капітаном юнацької команди почали залучатися в основний склад «Львову». Як це було? Хто вам допоміг у розвитку?
— Я дуже вдячний усім тренерам, з якими пощастило працювати в «Скалі», «Львову», «Динамо». У нашому дитячо-юнацькому футболі. У «Львів» Тарас Гвоздик мене залучав, я багато чому повчився. Потім Юрій і Роман Гданський були в мене в клубі тренерами. У першу клубну команду я почав залучатися ще під керівництвом Олега Дулуба, а дебютував, коли вже працював Анатолій Безсмертний.
— У вас на очах ПФК «Львів» наказав довго жити. Які тоді були враження?
— Гнітючі. Я вдячний клубу за те, що для мене зробили. Мене доля звела з багатьма чудовими людьми — як із керівництва, тренерів, так і з гравцями.
— Загравши в першій клубній команді «Динамо», граючи зі збірною на чемпіонаті Європи, «зірочку» не спіймали?
— Ні, це точно не про мене. Я ціную дружбу, пам’ятаю всіх, з ким починав, з ким дружив з дитинства. Підтримую зв’язок із хлопцями, зі всіма в мене були гарні взаємини. Віталій Михайлів, Богдан Бідзінський, Владислав Герич, Юрій Михайлів — усі вони мене підтримують, я з ними на контакті. Так, «Львів» перестав виступати в УПЛ, але хлопці продовжують грати. З Геричем ми опинилися в «Динамо», інші хлопці в інших клубах грають. Усім бажаю успіху.
— Тоді говорили, що Геричем цікавився «Престон Норт Енд», а вами — «Сандерленд». Чому опинилися в підсумку саме в «Динамо»?
— Я особисто мріяв грати за «Динамо». Звісно, бачив у цьому великі спортивні перспективи.
— У Києві після Львова, Дрогобича та Доброгостова не нудно?
— Вважаю, вже освоївся. Чудове місто. Столиця України. Що тут ще додати.
— Давайте до обов’язкових, хоч і банальних, запитань. На що витратили першу зарплату?
— Напевно, бутси купив.
— А які любите?
— Nike Air Zoom Mercurial.
— А з музики чому віддаєте перевагу? Що зараз звучить у роздягальні юнацької збірної України?
— Тільки наша вітчизняна музика. Зараз дуже багато хороших українських пісень. Я тільки їх слухаю. І перед матчами наша збірна слухає те саме, що й весь наш народ.
— У вас у юнацькій збірній є таке посвячення, як було в національній — щоб пісні співати?
— Ні, такого нема.
— А якби було, хто б найкраще заспівав?
— Матвій Пономаренко! Це у нас найкращий співак.
— Хто ваші улюблені гравці — як на вашій позиції, так і загалом?
— Із оборонців дуже подобаються німці — Антоніо Рюдігер («Реал») і Ніко Шлоттербек («Борусія» Дортмунд). А із гравців загалом — Лео Мессі.
— От могли ж ви зустрітися в Парижі, на Олімпіаді. Якби грали там проти Мессі, що б йому сказали?
— Ой, це для мене свято було б! На жаль, Лео на Олімпіаду також не їде. Що сказав би? Футболку попросив би!
— Унікальний рік для футбольної України: чемпіонати Європи серед 17-літніх, 19-літніх, дорослих, вперше в історії — Олімпіада. Чому ж на перших турнірах так рано повилітали наші 17-літні та дорослі?
— Важко сказати. Звісно, ми всі наші збірні підтримуємо та чекали кращих результатів.
На мою думку, наша національна збірна в матчах зі словаками та бельгійцями довела, що є боєздатною. Важко було спрогнозувати, що вже перший же матч зіграє таку велику роль. Та й по грі з румунами не все було так однозначно, і були ігрові відрізки, що в 0:3 ніхто б не повірив. Не знаю навіть, як так вийшло. Було дуже прикро.
Це буде гарним уроком для всіх, на мою думку, наша національна збірна заслуговувала виступити не гірше, ніж на попередньому фінальному турнірі, за своїм потенціалом.
— То що ж виходить: страшна війна, криза, а футбол у нас живий, якщо за рік чотири крупних турніри ми додаємо собі в календар?
— У нас багато талановитих футболістів у всіх вікових категоріях. Загалом, скрізь є вибір і конкуренція. Тому я так думаю, що успіхи за кордоном Довбика, Циганкова, Зінченка, Миколенка, Забарного — це не випадковість, і всі хочуть виступати не гірше за них, рівняються на наших провідних футболістів.
— Північна Ірландія, Норвегія, потім — Італія. Вболівальникам очікувати чогось яскравішого за стартові 0:0?
— Зробимо все можливе для цього!
— Зараз, на жаль, не від хорошого життя багато українських громадян за кордоном, і діток у тому числі. Мали підтримку в стартовому матчі з господарями турніру?
— Так! Чули українців, до нас підходили земляки. Ми дуже стараємося зіграти якнайкраще, тому що розуміємо, наскільки це зараз потрібно Україні.
Кирило Паршаков