Йожеф Сабо: «А хто взагалі у нас у країні відповідає за олімпійську збірну?»

Колишній головний тренер київського «Динамо» і збірної України Йожеф Сабо висловився щодо ситуації у збірних України різного віку — від національної, і до U-19.

— Як колишньому тренеру і гравцеві, який тривалий час сам перебував у центрі подібних турнірів, жив такими змаганнями, мені навіть на думку не спадає, як на Олімпіаду можна їхати не найсильнішим складом?!

Олімпійські ігри завжди вважалися вершиною спорту, і футболісти — не виняток. Такий шанс може випасти один раз у житті, і мені вкрай неприємно, що моя улюблена Україна так розпорядилася цим подарунком.

Клуби багато говорять про патріотизм, але коли потрібно обирати між певним компромісом на користь усієї країни та можливою фінансовою вигодою, обирають останнє. Для них грошовий фактор важливіший за престиж країни. Не здивований, але, повторюся, дуже засмучений такою позицією.

Також у мене запитання, а хто взагалі в нас у країні відповідає за олімпійську збірну? Складається враження, що тільки Руслан Ротань живе долею команди, переживає за результат. Він стільки разів пробував достукатися до босів клубів, пробити цю стіну — пояснював, просив, благав.... Але Руслан Петрович, попри всі свої переваги, залишається лише головним тренером, а на цьому рівні практично нереально вести розмову з людьми, від яких дійсно залежать подібні рішення.

Кожна країна намагається відправити на Олімпіаду найсильніших. Подивіться на Аргентину — чинні чемпіони світу везуть до Парижа топових гравців, але ж правила ФІФА для всіх однакові. А в нас склався певний вакуум навколо цього питання. Головний тренер відповідає і за підготовку, і за те, щоб умовити клуби відпустити гравців. Мене переповнює обурення і нерозуміння. І тривога за долю нашого футболу за такого підходу.

І добре, якби гра у виконанні наших клубів і національних команд радувала, а на полицях не вистачало місця для завойованих трофеїв. Але ж цього немає і близько. Євро-2024 у Німеччині — це ж суцільне розчарування. Команда Реброва провалилася, а багато вболівальників досі відчувають гіркий післясмак від гри головної команди країни.

Зараз проходить юнацьке Євро, на якому представлена збірна України U-19. У двох матчах команда Дмитра Михайленка не змогла забити жодного м’яча — ні Північній Ірландії, ні Норвегії — країнам, які ніколи не були законодавцями футбольної моди.

Учора дивився матч проти норвежців, вибачте мене, але це ж кошмар, а не гра! Просто на голову не налазить. Тактика зводиться до того, щоб закинути м’яч уперед у надії, що хтось із партнерів встигне першим. Не побачив ні цікавих комбінацій, ні думки. Кожен — сам по собі, намагався когось виділити і не зміг. Хіба що прізвища футбольні: Гусін, Шевченко...

Після наших подивився гру за участю юнаків Італії, які обіграли Північну Ірландію (3:0) — це небо і земля. Вони на порядок цікавіше грають.

І це при тому, що і Ребров, і Михайленко могли розраховувати на всіх найсильніших виконавців. У Ротаня такого привілею немає. Він сам — і тренер, і менеджер, і парламентер. Не розумію, чим займаються керівники футболу, за що отримують зарплату.

Віктор Перегняк