Олексій Михайличенко: «Я ще перед Олімпіадою купив ящик шампанського і поклав його у камеру-сховище в аеропорту»

Легенда «Динамо» Олексій Михайличенко розповів про тріумф збірної СРСР на Олімпіаді 1988 року в Сеулі. Це хороший приклад для української команди напередодні Ігор в Парижі.

— Олексію Олександровичу, культове англійське видання FourFourTwo внесло вас у рейтинг найкращих футболістів в історії, які вигравали Олімпіаду. Що відчуваєте?

— Звісно, мені приємно. На Олімпіаді грало дуже багато великих гравців і опинитись в когорті найкращих дорогого коштує. 

— Кого б ви ще додали із тієї збірної СРСР у список найкращих? Назвіть двох гравців, які складуть вам компанію.

— Добровольский і Тищенко, хоча він не зіграв жодної гри. Вадим просто не міг грати. Після перенесеної операції його лікували неналежним чином і допінг проба показала в його аналізах заборонені препарати. Бишовець його підтримав і взяв на Олімпіаду, але внести в заявку не міг, бо на допінг-контроль міг потрапити будь-який футболіст збірної. Якби Тищенко грав на Олімпіаді, нам би було набагато легше. 

— Давайте перенесемось у 1988 рік. Розкажіть, з якими очікуваннями ви їхали на Олімпіаду в Сеулі?

— Я їхав туди за «золотом», інших думок навіть не було. Розповім цікаву історію.

— Залюбки послухаю.

— Ніхто не знав, але я ще перед Олімпіадою купив ящик шампанського і поклав його у камеру-сховище в аеропорту Шереметьєво. У мене було відчуття, що ми тріумфуємо в Сеулі і, на щастя, воно мене не підвело. Після перемоги ми повернулись в Москву о 6 ранку. Нас зустрічали дружини, друзі. І тут я приношу ящик шампанського, бокали. Всі були в шоці! 

— Читав, що напередодні Олімпіади збірну СРСР благословив Папа Римський Іоанн Павло ІІ. Бачилися з понтифіком?

— Так, це правда. Для мене це вже була друга зустріч із Папою Римським, до цього ми бачилися з ним разом із Лобановським, вже не пам’ятаю перед яким турніром. А перед Олімпіадою ми поїхали у Ватикан з олімпійською командою на чолі з Бишовцем. Іоанн Павло ІІ нам побажав успіхів, здоров’я, щастя. Енергетика від Папи відчувалась неймовірна.

— Зараз клуби неохоче відпускають гравців до олімпійської збірної. А як формувалась команда у ваш час? Наскільки я знаю, Лобановський, який тоді очолював національну команду СРСР, також неохоче відпускав своїх підопічних.

— Ні, було навпаки, Це Бишовець не хотів відпускати гравців із олімпійської збірної в національну. Олімпіада в Сеулі була останньою, де можна було грати всім гравцям, без вікового цензу. На цей момент потрібно дивитися з різних сторін, тому що Лобановський і Бишовець точно не були друзями. Між ними завжди була конкуренція. Перша збірна була в пріоритеті для держави і під неї все підлаштовувалося. Я не знаю чому, але Бишовець хотів, щоб гравці олімпійської збірної не брали участі на чемпіонаті Європи, хоча проміжок між турнірами був три місяці, і часу відновитися було достатньо. 

Я впевнений, що Добровольський і Тищенко 100% могли грати на Євро, але їх не відпустили. На Євро і Олімпіаді зіграв тільки я.

— Як у вас це вийшло?

— Чесно, я не знаю подробиць війн між Бишовцем і Лобановським. Але я дуже радий, що зіграв на двох великих турнірах. 

— Давайте перейдемо до самої Олімпіади. Південна Корея для європейців досить екзотична країна. Чим вона вам запам’яталася?

— Чесно скажу, я Південну Корею так і не побачив. Спочатку ми жили в олімпійському селищі в Пусані, а перед півфіналом і фіналом нас поселили на кораблі. 

— Чому?

— Олімпіада вже офіційно закінчилася і в олімпійському селищі було святкування, тому нас сховали на пароплаві перед останніми двома матчами. В каюті ми жили по двоє, я мешкав з Вадіком Тищенком. На корабель привезли багато артистів. Перед фіналом для нас виступав гурт «Браво» з Валерієм Сюткіним. 

А вже після нашої перемоги на пароплаві зробили великий концерт із зірками естради: Лещенко, Кобзон, Ширвіндт, Державін та інші.

— Віктора Цоя не було?

— Дуже шкода, але його не було. Я дуже хотів би поспілкуватись з Цоєм, бо поважаю цього виконавця і люблю його пісні.

— Куштували якісь екзотичні страви, корейці ж люблять готувати собак?

— Ні, на пароплаві була наша традиційна кухня. Я вийшов у місто лише на дві години після фіналу і на наступний день ми вже полетіли додому. Часу гуляти в нас не було. 

— На Олімпіаді збірна СРСР стартувала важко, зігравши 0:0 з господарями турніру Південною Кореєю. Це була недооцінка суперника чи в них тоді підібралась потужна команда. 

— Я дуже добре пам’ятаю цю гру, ми відкривали Олімпійський турнір. Ніякої недооцінки точно не було. Ми трохи перехвилювалися. Я мав єдиний момент у матчі, але, нажаль, змарнував нагоду забити. 0:0 — закономірний рахунок того матчу. Корейці з нами зіграли свою найкращу гру на турнірі.

— Після матчу з Південною Кореєю у вас пішло, як по накатаній: п’ять голів, серед яких дубль, асист. Який матч вам найбільше запам’ятався до фіналу?

— У нас була дуже важка гра з Австралією в чвертьфіналі. Австралійці грали у британському стилі, їхні гравці були міцні і не поступалися у боротьбі. Ми ніяк не могли забити гол. Перший тайм закінчився 0:0. Потім почалася злива і я заробив пенальті, який реалізував Добровольський. Крапку в матчі поставив я, забивши третій м’яч. Я вважаю, що гра з австралійцями була переломною на турнірі.

— У півфіналі з Італією теж було непросто. Ви перемогли лише у додатковий час — 3:2.

— В італійців була серйозна команда, де грало багато великих імен: Феррара, Тассотті, Мауро. Ми пропустили першими, але відігрались, у додатковий час ми забили двічі, третій гол на моєму рахунку, італійцям вдалося відквитати лише м’яч. 

— Ну і фінал із зірковою Бразилією.

— З бразильцями нам було троги легше, ніж з Італією. Для нас це була вирішальна гра і ми просто виходили перемагати. Тоді не було інтернету і такої інформації, як зараз. У Бразилії грало багато зірок: Таффарел, Ромаріо, Бебето, Жоржиньйо, але ми їх просто не знали. 

— Правда, що Бишовець перед фіналом сказав команді: «Срібло — це добре. Але запам’ятайте — по-справжньому блищить тільки золото».

— Так, ці слова я добре пам’ятаю. Психологія переможців у нас була завжди. Я почав працювати з Бишовцем з 11 років. Я прийшов у Динамо в 10 років, коли команду тренував Котєльніков, потім він пішов на керівну посаду у Федерацію футболу, і нашу групу взяв Бишовець. При ньому в Динамо була закладена психологія тріумфаторів, нас цікавили тільки перші місця, де б ми не виступали. Цю фразу Бишовця я запам’ятав ще з дитинства: «По-справжньому блищить тільки золото».

— А яким Бишовець був тренером, більше тактик чи мотиватор?

— Бишовець не тільки навчив нас грамотно грати у футбол, а ще й заклав нам психологію переможців. Я йому дуже вдячний за це. За всю мою кар’єру з Бишовцем у нас було тільки два других місць і одне третє, все інше — перші. Ми навіть друге місце не святкували, для Динамо це був провал. 

— Бишовець вас не ревнував по футбольному до Лобановського, адже ви грали і в його команді, і у Валерія Васильовича?

— Бишовець думав більше про себе, бо в них Лобановським була тренерська боротьба. Кожен з них хотів показати, що є кращим. 

— А яка ваша думка, хто кращий: Лобановський чи Бишовець?

— Бишовець навчив мене грати у футбол, а Лобановський — у великий футбол. Я дуже вдячний цим двом тренерам, вони для мене на одному рівні. Без Бишовця і Лобановського не було б Михайличенка. 

— Повертаємося до фіналу. Пам’ятаєте, як розвивався матч з Бразилією?

— Звичайно. На 30-й хвилині після подачі кутового на виході помилився Діма Харін, і Ромаріо відкрив рахунок. У нас нічого не виходило і моментів було обмаль. Але у другому таймі я заробив пенальті, який реалізував Добровольський, після цього ми вже контролювали гру і вирвали перемогу в додатковий час, навіть граючи у меншості, забив Савічев, який вийшов на заміну. 

Пам’ятаю, що Лобановський одразу після Олімпіади мені сказав: «Ну ти й умієш падати». Я кажу: «Васильович, це 100% пенальті, я не малював». — «Ну ладно, ладно» (сміється, — прим. А. П.).

— Як гралося проти майбутніх чемпіонів світу: Бебето, Ромаріо, Таффарела, Жоржиньйо? Відчувалося, що це боги футболу?

— Бебето і Жоржиньйо взагалі не було видно на полі, Ромаріо мав лише один момент, який забив. Найбільше мені сподобався Таффарел, він класний і дуже харизматичний воротар, який виручив бразильців у тому матчі не раз, у тому числі і після мого удару. Потім я з ним пересікався в Італії, коли грав за Сампдорію, а він — за Парму. 

— Які у вас були емоції, коли прозвучав фінальний свисток?

— Ми всі видихнули. Все — кінець, ми це зробили. Ми так довго і тяжко йшли до цього тріумфу, що сил вже не було. Додатковий час з Бразилією ми витягли на жилах. На корабель ми потрапили пізно вночі, випили по пару келихів шампанського і завалились спати. 

— Керівництво вас якось налаштовувало на фінал?

— Перед фіналом стався один неприємний інцидент. Футбольне керівництво СРСР на чолі з Колосковим запросило до себе мене, Євгена Кузнєцова, Харіна, Добровольського, Горлуковича, і сказало, що змінює призові за друге місце на набагато меншу суму, за перше місце залишили ту саму. Всі почали обурюватися: «А чому так?!». Я сказав: «Так, хлопці, встали і пішли. Друге місце нас не цікавить. Ми виграємо фінал».

— Керівництво хотіло вас так вмотивувати на перемогу, знизивши призові за друге місце?

— Я вас прошу. Вони просто були впевнені у перемозі Бразилії і хотіли зекономити. 

— Скільки вам заплатили за перемогу у фіналі?

— Кожен гравець отримав по шість тисяч доларів і 12 тисяч рублів. Також обіцяли машину «Волгу», але автомобіль отримав тільки я і Бишовець. Чому так, не знаю. Я тоді був після травми, ходив з палицею, може тому пожаліли і дали машину (сміється, — прим. А. П.).

— Який гол на Олімпіаді ви запам’ятали найбільше?

— Мені дуже запам’ятався гол у ворота США на груповому етапі, коли я перекинув воротаря. Також відзначу м’яч італійцям, бо він став переможним і також був ефектним. 

— «Золото» Олімпіади — це найцінніша ваша медаль?

— Для мене всі нагороди є найціннішими. Це етапи мого життя. Я пам’ятаю навіть першу медаль за дубль Динамо, вона також для мене цінна. Кожна медаль фіксує якийсь етап моєї кар’єри, тому не можна виділяти якусь одну. Мені приємно, що я грав у командах, які здобували нагороди. 

— Олексію Олександровичу, давайте трохи поговоримо про сучасність. Наша футбольна команда вперше в історії України вийшла на Олімпіаду. Чого чекаєте від виступу?

— Я пишаюся нашими хлопцями. Мені дуже хочеться, щоб наша команда гідно виступила і здобула «золото» Олімпіади. Це знаковий турнір для України у цей важкий час. Нехай поруч зі мною, Чередником, Лютим, Яровенком і Тищенком будуть ще олімпійські чемпіони, я буду тільки радий.

Ми могли виступити на Олімпіаді ще раніше. У 2004 році молодіжна збірна України під моїм керівництвом стала віце-чемпіоном Європи. Але тоді, як раз, почали розводити зимову та літню Олімпіаду, і наша команда, нажаль, через це не поїхала на Ігри, бо їх перенесли.

— Головний тренер олімпійської збірної Руслан Ротань зіштовхнувся із проблемою при формуванні складу. Багато клубів, як українських, так і закордонних, не відпустило гравців на Ігри. Наша команда недорахувалась Трубіна, Мудрика, Судакова, Бражка та інших лідерів. Причина — Олімпіада проходить не в дати ФІФА і командам треба готуватись до сезону. Ви тренували клуб та збірну. На чиїй стороні тут правда?

— В даний час не може бути правди на стороні клубів у цій ситуації. Ми зараз повинні робити все, щоб Україна звучала у всьому світі. Олімпіада може бути один раз в житті і тут треба йти на поступки. Клубам потрібно було знайти компроміс з олімпійською збірною і відпустити хлопців. Це моя особиста точка зору.

— Дайте якусь мотиваційну промову для гравців нашої олімпійської збірної з висоти вашого досвіду.

— Хлопці, забудьте всі клубні справи і зосередьтеся на грі за олімпійську команду. Пам’ятайте, що ви захищаєте честь нашої країни. Яким би не був результат, ви повинні зіграти так, щоб не було соромно дивитись в очі вболівальникам. Я вірю, що у вас все вийде.

Чемпіонат світу та Європи — це футбольні форуми, а Олімпіада — всесвітній. На іграх переживаєш за всіх своїх спортсменів: легкоатлетів, гімнастів, пловців, футболістів. Це зовсім інше відчуття, ніж на Євро і ЧС, і воно може бути раз в житті. 

— Давайте трохи про головну команду. Чому Україна не вийшла із посередньої групи на Євро-24, хоча це покоління називають найсильнішим у нашій історії?

— У нас молода і дуже хороша команда. У збірної України були великі проблеми, але нам вдалося потрапити на Євро, і це є хорошим уроком. Ми так тяжко йшли на чемпіонат Європи, тому результат закономірний. Але наші гравці вже трохи оббилися і зігралися на такому великому турнірі. Цей досвід дуже важливий для майбутнього. Я впевнений, що чемпіонат світу не пройде без України і наша команда на Мундіалі буде ще сильнішою. 

Андрій ПІСКУН