Колонка Олександра Липенка. У гравців «Динамо» летіли пляшки, вибухали петарди...

Не одну сотню гостьових матчів провели київські динамівці в Кубку чемпіонів, Лізі чемпіонів, Кубку кубків, Кубку УЄФА, Лізі Європи. Мені пощастило побувати на багатьох із них.

«Динамо» перемагало, грало внічию, поступалося суперникам. Але всі ці зустрічі, часом дуже важкі, принципові, проходили на стадіонах Європи в нормальній обстановці. Хоча, зрозуміло, часто місцеві фанати несамовито підтримували свою улюблену команду.

Але в історії виступів у Кубку чемпіонів був поєдинок із польським «Гурніком» із Забже, що відбувся 1967 року, який пригадується, як кошмар.

Ось, що багато років тому розповів мені про гостьову зустріч у Польщі мій добрий старший товариш, блискучий журналіст, письменник, знаменитий спортсмен (плавець), призер Олімпіади-1960 у Римі Ігор Іванович Заседа (нехай земля йому буде пухом), який побував на матчі в Забже.

— Настрій у шанувальників «Динамо» був досить бойовий. Попри те, що 17 жовтня на полі Республіканського стадіону в Києві «Динамо» поступилося (1:2) «Гурніку» із Забже. Тоді в першому раунді Кубка чемпіонів наші динамівці вибили з боротьби за почесний трофей його чинного володаря шотландський «Селтік» із Глазго (2:1 у гостях і 1:1 у столиці України).

29 жовтня кияни зіграли матч-відповідь із чемпіоном Польщі. Потягом разом із командою кілька українських журналістів дісталися Львова. Там пересіли в автобус, благополучно перетнули кордон (хлопці в зелених фуражах більше дивилися на динамівських футболістів, ніж у їхні паспорти). Оселилися в Катовіце.

У день гри десь близько 15:00 автобусом виїхали в Забже — шахтарське місто. Їхали мовчки, кожен заглибився у власні думки. Програш «Гурнику» в Києві в першому матчі викликав потік критики на адресу наставника динамівців Віктора Олександровича Маслова.

Біля воріт стадіону на наш автобус чекав досить значний натовп збуджених місцевих уболівальників, які кричали, погрожували...

Трибуни стотисячного стадіону були заповнені вщерть. І зустріли «Динамо» оглушливим ревом і свистом.

Віктор Олександрович на повторний матч проти «Гурника» виставив такий склад: Віктор Банніков, Володимир Щегольков, Вадим Сосніхін, Сергій Круліковський, Леонід Островський, Василь Турянчик, Анатолій Пузач, Федір Медвідь, Віктор Серебряников, Анатолій Бишовець, Віталій Хмельницький.

Поява Пузача замість Йожефа Сабо підтверджувала те, що Маслов зміцнив напад і робив ставку на атаку.

Матч обслужувала суддівська бригада зі Швеції на чолі з рефері Йоханом Бострьомом.

Наші хлопці почали гру активно. Хмельницький і Бишовець здійснювали ривки флангами. І захисникам господарів насилу вдавалося стримувати цей швидкісний і технічний дует київських форвардів. У підсумку наші забили — після подачі кутового відзначився Турянчик (37 хвилина).

І перед перервою знаменитий нападник Владзіміж Любанський віддав передачу на Зігфріда Шолтисіка і той зрівняв сет. Такий результат влаштовував «Гурник» і його вболівальників, що розбушувалися.

Польські фани вирішили, що настав їхній час вступати в гру. І пішло, поїхало — на поле полетіли порожні пляшки з-під горілки, по краях поля вибухають петарди. У бік динамівської лавки полетіли сторонні предмети.

Здивувало, що на цей безлад не прореагували поліцейські, не кинулися на трибуни, а поступово відступали назад — подалі від лавки гостей, біля якої вибухали петарди і загорялися димові шашки.

Рев ста тисяч глоток був таким потужним, що боліли барабанні перетинки. Організатори матчу, на жаль, не були готові до такого кричущого неподобства на стадіоні.

Судді розгубилися і практично не реагували на хуліганську поведінку глядачів та відверто грубу гру футболістів «Гурніка». Хоча рефері Бострьом міг зупинити зустріч, і тоді полякам могли б зарахувати поразку. Але, мабуть, арбітри були налякані злістю місцевих фанатів і бездіяльністю поліції.

Але головне було попереду. Щойно пролунав фінальний свисток, тисячі вболівальників висипали на поле. П’яні глядачі почали дубасити динамівців. Леонід Островський, пригнічений невдачею, дав комусь здачі і... йому ледве вдалося прорватися в роздягальню. Щоправда, інші кияни стрималися, розуміючи небезпеку ситуації — зі збожеволілим натовпом жарти погані. Насилу всі потрапили в підтрибунне приміщення.

Розгублений поліцейський начальник не приховував хвилювання і сказав, що найближчим часом нашій команді годі й думати про виїзд зі стадіону. І додав: «Ваше щастя, що ви не виграли...». Лише через півтори години в оточенні поліцейських автівок динамівський автобус виїхав до Катовіце.

Шкода, «Динамо» припинило виступ у Кубку чемпіонів, хоча «Гурнік» зовсім не був сильнішим. Ба більше — наставник польського клубу угорець Геза Калачаї після матчу сказав: «Якби в мене були такі хлопці!».

Минуло не так багато часу і Маслов опинився в Києві неугодним. Без теплих слів подяки за добро, за динамівські тріумфи, всі титули і виконану величезну роботу, покинув Київ...

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua