Колишній півзахисник київського «Динамо» та збірної України Юрій Калитвинцев пригадав свї виступи за турецький «Трабзонспор» в 1999 році.
— Свого часу ви встигли пограти за «Трабзонспор». Як виник такий варіант продовження кар’єри і що зацікавило вас у цьому переході?
— На той час я вже не грав у стартовому складі «Динамо» і клуб отримав гарну пропозицію щодо трансферу від «Трабзонспора». Мене зацікавило те, що це цікавий чемпіонат. Я погодився, але чесно кажучи, багато про Трабзонспор не знав. Тоді це була трохи інша команда. На моїх очах вона буквально будувалася інфраструктура, все було на стадії розвитку: нова база, нові вимоги тощо.
Незважаючи на те, що ця команда була завжди одним із лідерів, але не все, що я там побачив, мені сподобалося, не все було професійно. Команда була на стадії перехідного періоду. А як кажуть китайці: ворогові не забажаєш потрапити у перехідний період. Але великий досвід я отримав і ні про що не шкодую, але на сьогоднішній день це зовсім інша команда.
— Наскільки тоді відрізнявся рівень турецької ліги від чемпіонату України?
— Рівень команд, які знаходяться вгорі в турнірній таблиці — стамбульські команди і «Трабзонспор» — був досить хорошим. А загальний рівень чемпіонату на той час був не вищим за рівень українського.
— А чи була якась помітна різниця у тренувальному процесі?
— Так, справді, були питання до тренувального процесу. Ви чудово розумієте, після організації та побуту в «Динамо», після роботи з Лобановським, звичайно, різниця в тренуваннях була просто величезна не на користь «Трабзона».
— Разом з вами тоді до команди доєднався Кевін Кемпбелл, який мав чималий досвід виступів в АПЛ. Він тоді був найголовнішою зіркою команди, чи ця роль була у когось іншого?
— Там було багато гравців національної збірної Туреччини. Вони були досить досвідченими. За іменами на той момент «Трабзон» був у чемпіонаті одним із найсильніших на рівні з «Галатасараєм», де грав Хаджі та гравці збірної, на рівні з «Фенербахче».
У «Трабзоні» були основні гравці національної збірної — Огюн Темізканоглу та Абдулла Ерджан, боюсь когось ще забути, а також гарна молодь була. Але в знаки дався момент того, що це все ж таки була перебудова команди. Вікові гравці ще не закінчили виступи, молоді ще не підтягнулися, але команда була за іменами і за легіонерами дуже сильна.
— Саме з Кемпбеллом в той сезон виник скандал на основі расистських висловлювань президента клубу Мехмета Алі Йилмаза, який за чутками назвав англійця «канібалом». Чи можете розповісти подробиці цієї ситуації?
— Це було коли я вже покинув клуб, але скажу, що Кемпбелл був чудовим, як людина. Ви не уявляєте, наскільки він був позитивним, від нього був цілодобовий позитив. Це професіонал і хлопець із дуже хорошими ігровими якостями. Я не знаю, як можна було його образити, хто це зробив, але це завдало лише шкоди для команди. Ця людина не заслужила абсолютно цих слів. Його любили. Відбулася ця ситуація для мене з незрозумілих причин, адже як футболіст, і як людина це був просто золотий хлопець.
Його дуже любили у команді, його дуже поважали у місті. А щоб ви розуміли, що таке повага в місті — коли я приїхав і хотів жити в самому місті, то мені сказали: «Ні в якому разі, живи лише за містом, бо ти кроку не зробиш у місті. Коли гратимеш добре — тебе на руках носитимуть, коли погано — тебе ногами заб’ють, образно кажучи».
— Наскільки великий резонанс ця ситуація викликала в команді?
— У команді жодних проблем не було. Ніхто не звертав на це уваги через те, що всі дуже поважали цього хлопця. У місті він почував себе так само добре.
— Чому врешті вами було прийнято рішення покинути команду після одного сезону?
— Клуб робив усе можливе, щоб я не йшов. Не знаю, зараз гарно про це говорити чи ні, але якби я не пішов, то наступного сезону міг би отримати статус капітана команди. Тому що інші досвідчені футболісти вже збиралися закінчувати кар’єру, а молодь, яка там росла, з великою повагою ставилася до мене. Але це було повністю моє рішення піти з команди.
— Наскільки сильно відрізняється побут в Туреччині від українського?
— Я сказав би так, що якби я жив у Стамбулі, було б набагато легше.
— Чи пов’язано це з відомим стереотипом про скупість трабзонців?
— У цьому правди нема, це лише стереотипи. Це місто невелике, хоч і чисельність населення з урахуванням селищ в області доволі велика — трохи більше мільйона людей. Портове місто, яке знаходиться на березі моря, в якому люди досить-таки чуйні. Коли ти граєш добре, то жодних проблем в тебе не виникне.
— А з чим, власне, виникли проблеми?
— По-перше, було важкувато після Києва призвичаїтись до нових умов. По-друге, можна згадати ті самі школи для дітей, бо той час навчання було не на дуже хорошому рівні. Але, підкреслю ще раз, що це було у той час, бо наскільки я знаю, зараз багато інфраструктури будується в місті, тому все виглядає наразі зовсім по-іншому.
— Клуб допомагав вам призвичаїтися до міста?
— Так, клуб робив усе можливе, аби мені було комфортно, зробили усі умови для того, щоб я думав лише про футбол, але все ж я не зміг призвичаїтись. Мене тягнуло постійно до України, до Києва. І коли виникла ситуація з можливим поверненням, то я, не роздумуючи, побіг додому.
Артем Жилінський