Колишній півзахисник київського «Динамо» Богдан Лєднєв, який минулого місяця став гравцем житомирського «Полісся», дав розгорнуте інтерв’ю прес-службі свого нового клубу.
— Богдан, як ти? Що нового?
— Все добре. Ми рухаємось по плану, готуємося до наступної гри. Зараз в нас є пауза, щоб добре підготуватися.
— Зараз пауза на матчі збірних, було три дні вихідних, трошечки відпочив?
— Звичайно, три дні вдосталь було. Вже за тренуваннями засумували.
— Було таке навіть? А що робив цих три дні?
— Провів їх з сім’єю, тому що живу на базі і не часто бачу сім’ю.
— Ти вже в «Поліссі» скільки?
— Ну, місяць, можна сказати.
— Перші враження після того, коли ти потрапив в «Полісся»?
— Ну, звичайно, я чув багато про «Полісся» і про базу, але коли наживо це побачив, то, звичайно, все набагато масштабніше, ніж всі говорили мені.
— Через місяць як змінилися твої враження?
— Та ніяк, кайфую кожного дня від процесу, від того наскільки професійно все тут побудовано, є все, щоб працювати і прогресувати. В нас тут кожного тижня щось нове додається, якісь новинки, які для всіх цікаві та корисні. Навіть після мого приходу тут вже з’явилася барна стійка, де нам роблять спортивні напої до тренувань та після них. Для нас все готово, це дуже професійно.
— Іншими словами, додався барчик?
— Так, додався барчик.
— Тільки напої там такі правильні. Чи є у «Поліссі» щось таке, що ти не зустрічав в інших командах?
— Тут такого дуже багато, дійсно, все на високому рівні. Якщо судити по українськими міркам, то на дуже високому рівні. І в жодній команді я не бачив, щоб так все було професійно і гармонічно.
— Останнім часом, по суті, твоє життя дуже закрутилося, так? Не встиг перейти — дебют, не встиг дебютувати — дебютний гол. Зізнайся чесно, що важливіше — дебютна гра чи дебютний гол?
— Гол, звичайно. Для атакувального гравця гол додає впевненості і хочеться забивати якомога більше. Звичайно, вже четверта гра і хотілося б скоріше забити, але є, як є. Радий, що забив перший гол, буду далі працювати, щоб набагато більше їх забивати в наступних матчах.
— Давай про дебютну гру. Коли тобі повідомили, що ти будеш грати проти «Шахтаря», якою була твоя реакція? На той момент ти не дуже довго в команді був, буквально кілька днів, умовно.
— Я тренувався за індивідуальною програмою, вже дуже засумував за футболом. Коли вже перша гра відбулася, я був дуже мотивований і дуже її чекав. Тобто стільки позитивних емоцій було.
— А от згадай свій вихід на поле, якісь перші думки, що подумав, які були емоції, за що хвилювався найбільше?
— Якщо чесно, не було хвилювання, була гра, ми ввели в рахунку і треба було вийти, допомогти команді. Думки були тільки про це, ніякого хвилювання не було.
— Ти загалом задоволений тим, як ти зіграв?
— Я задоволений в цілому, що ми перемогли в першому матчі і перемогли відразу «Шахтар». Це класно для команди і для мене, та й своєю грою, в принципі, я задоволений.
— Слухай, ну як для екс-гравця «Динамо» перемогти «Шахтар» — це додаткова така мотивація?
— Ну є такий момент. В нас з 19-ти років було суперництво з «Шахтарем», і, звичайно, приємно їх перемагати.
— Що краще, забити гол чи віддати пас?
— Гол.
— Що краще, забити гол чи віддати два асисти?
— Ну, напевно, гол.
— Забити гол «Динамо» чи забити гол «Зорі»?
— Напевно, «Динамо».
— Якщо забити гол «Динамо», то святкувати чи не святкувати?
— Не святкувати, тому що цей клуб багато мені дав, в мене класні стосунки з хлопцями, з керівництвом та тренерським штабом. У мене немає ніяких образ, є тільки повага. Я планую, дай Боже, забити, але святкувати не буду.
— От той період в «Динамо», який він видався для тебе?
— Точно дуже цікавим, тому що було багато того, що сталося вперше: Ліга чемпіонів, перше чемпіонство. Одного року ми взагалі требл виграли, я за один рік виграв усі призи, які можна було. І це було все вперше, тому, звичайно, емоції були фантастичні у тому сезоні.
— Де твої золоті медалі? Кубка, Суперкубка та чемпіонату?
— Вдома всі, у батьків.
— У батьків? Якийсь там куточок є такий?
— Куточок, так, з футболками з дебютної гри в Лізі чемпіонів. Там багато всього.
— А найцінніше для тебе що там?
— Не знаю, напевно, чемпіонська медаль і футболка з дебютної гри в Лізі чемпіонів.
— Проти кого була гра?
— Проти «Барселони» на «Камп Ноу».
— Класно дебютувати у Лізі Чемпіонів проти «Барселони». Мрія для кожного футболіста.
— На «Камп Ноу» — так. Дуже круто, склалося все.
— Розкажи. Враження від стадіону, коли він заповнений вщент?
— У нас було дві гри Ліги чемпіонів. На першій через COVID не було вболівальників, це коли був дебютний матч, але тоді ще був Месі. А на другий рік ми знову грали в групі, але вже з вболівальниками, не було Месі, проте все одно було круто дуже.
— Як грати з Мессі? Проти Мессі?
— Та круто. Людина на фантастичному рівні. Тут ти бачиш його тільки по телевізору, в телефоні якийсь його нарізки дивився, а тут він біля тебе бігає — це дуже круто.
— Знаєш, коли ти дивишся на гру Мессі, як ти кажеш, по телефону чи по телевізору, то якісь фантастичні враження, а зсередини це як виглядає?
— Ще більше фантастично. Як він працює з м’ячем, його розуміння гри…Про нього можна все сказати. Це кращий гравець в історії.
— Ти вийшов у старти чи на заміну?
— Ні, на заміну.
— Коли ти чув гімн Ліги чемпіонів на «Камп Ноу», мурашки бігали?
— Ну, я думаю, що коли ти в старті виходиш, то вона ефект набагато сильніший. Є до чого рости, щоб вийти в старті на матчі Ліги чемпіонів.
— Про що ти подумав, коли ти виходив на заміну на «Камп Ноу»? Ось мрія моя здійснилася чи якісь інші думки були?
— Так, можна сказати, що це мрія для кожного футболіста — грати на такому рівні. Тим паче, що мій улюблений клуб — «Барселона», круто склалося, що дебютував саме на цьому стадіоні.
— Як сон. Хто помінявся футболками з Мессі?
— Ох, там була бійка, претендентів було дуже багато. Там більше домовлялися легіонери, які в нас були. Вони з хлопцями списувалися, хто мав з Мессі якийсь контакт. І вже там домовлено було.
— А з ким ти помінявся тоді?
— Ні з ким я не встиг помінятися. У мене ні разу не вийшло помінятися, тому що ті, з ким я хотів помінятися, на розхват були всі.
— Це хто? Давай перерахуємо. З ким міг помінятися.
— Хотів. З Мессі, звичайно, з Коутіньо, Гарізманом, був Роналдо з «Ювентуса», але він дуже швидко в підтрибунку втік. Та багато божевільних гравців було, тоді нам випадали дуже класні команди, дуже класні гравці. Перший рік — це «Барселона», «Ювентус». Коли Роналдо, Мессі та купа зірок. Ще другий рік — це знову «Барселона», «Баварія», де також суперзірки. Трохи прикро, що не зміг з ким помінятися.
— А що дають такі поєдинки з грандами? Якось окрім досвіду, що вони ще додають? Якоїсь, можливо, мотивації, коли ти розумієш, що можеш досягти такого ж рівня?
— Насамперед такі матчі додають впевненості, тому що коли ти приїжджаєш з таких матчів і потім граєш у чемпіонаті України, то ти набагато краще виглядаєш. Буде гучно сказано: рівень, але, звичайно, що він нижче. Ти краще граєш у чемпіонаті після таких матчів.
— Ліга чемпіонів — то космос, рівень?
— Так. Дуже високий рівень. Там такі гравці грають, що показують, до чого тобі треба рости.
— Фани запитують, чому ти не зміг заграти у київському «Динамо», що завадило і що не вдалося?
— Коли я прийшов я «Динамо», то в мене до цього був дуже гарний сезон в «Зорі». Були певні очікування, які не виправдалися. Не хочу говорити, що тренер не ставив. Це також було, але, напевно, причини були і в мені. Був сильний контраст між тим, коли ти основний гравець і на тебе грає вся команда та тим, коли ти не потрапляєш навіть до складу. І в якийсь певний відрізок часу, воно дуже сильно вдарило по психології.
Але потім ситуація вирівнювалася, були певні етапи. Тиждень-два було не дуже добре, але потім я розумів, що треба далі працювати, тому що тобі ніхто не подарує шансу вийти й зіграти незалежно від твого стану. Вважаю, на зборах я постійно добре виглядав, багато забивав, але так якось не йшло. При цьому я не хотів сидіти на одному місці та просто отримувати зарплату, яка в мене була в «Динамо» або просто сидіти і кайфувати від того, що я гравець в «Динамо» (Київ), але при цьому не грати. Я постійно рухався. Тут я не прохожу в склад — я їду в оренду і граю. У мене в пріоритеті було грати, а не просто сидіти в «Динамо» і радіти, що все круто.
— Ти сказав, що психологічно було важко. А як не скотитися в депресію?
— Тільки працювати, інакшого виходу нема, тому що в таких командах тобі ніхто не буде просто так дарувати якісь шанси і ставити тебе просто так.
— Тоді Богдан Лєднєв найсильнішим був, коли він прийшов з «Зорі» — до «Динамо»?
— Я думаю, ні.
— А коли найсильніший був?
— Я думаю, що з роками дуже багато додалося в плані досвіду і розуміння гри, а раніше це було більше на якихось інстинктах. Коли ти молодий, то ти ще не маєш такого досвіду, щоб оцінювати ситуацію заздалегідь чи щось таке. Зараз, в принципі, залишився якийсь запал і вже голова трохи інакше працює на полі.
— Ти став мудрішим?
— Ну, можна й так сказати.
— Чим кардинально відрізняється тренування в «Динамо» та в «Поліссі», запитують фанати?
— В принципі, ідея сходиться в тому, що долаємо великі дистанції на тренуваннях, щоб до гри приходити в такому ж тонусі та в іграх робити те саме. Але, звичайно, кожен тренер має свої ідеї, бачення гри, тактика на гру. І, в принципі, є і багато схожого, і в той час багато і відмінного.
— Який найкращий твій гол у твоїй кар’єрі?
— Якщо за красою — то це гол «Еспаньйолу» в Лізі Європи, тоді забив дуже класний гол. Мені дуже він подобався.
— А за важливістю?
— Якщо чесно, то було б дуже багато важливих матчів, щоб виділити один. Можна сказати, що забивати таким командам, як «Шахтар» — приємно. Пару разів забивав їм, саме у великих матчах.
— Скажи, ти знайшов нову команду аж у серпні. Чому так довго відбувався цей процес пошуку?
— Така ситуація в мене була вперше в житті, що я став вільним агентом. В мене були розв’язані руки до вибору команди і максимально ретельно до цього підходив, щоб потрапити саме туди, де я зможу прогресувати, щоб рухатися далі.
— До цього ти ніколи не був вільним агентом?
— Ні.
— І як воно бути вільним агентом?
— Ну, є різні стадії вільного агента. Коли ти нікому не потрібен — це дуже тяжко. А коли в тебе є простір для маневру — в цій позиції це круто. А якщо ти просто опиняєшся без команди і в тебе немає далі якогось шляху, то, звичайно, це дуже тяжко.
— У тебе було багато пропозицій?
— Достатньо багато. І я ж кажу, що так затягалося, бо довелося обрати той клуб, в якому я зможу рости далі як футболіст.
— Чому ти обрав «Полісся»? Що стало вирішальним фактором?
— Ну, якщо чесно, в Україні, в принципі, було багато клубів, куди я міг піти. Але в Україні, окрім «Полісся», я не розглядав варіантів. Я більше спілкувався з закордонними клубами. Тобто, в Україні розглядав тільки «Полісся»
— А з-за кордону які чемпіонати були, якщо не говорити про конкретні клуби?
— МЛС було…
— В Америку тебе кликали? Мессі?
— Ні, було б круто з ним в команді пограти. Але, ні, не Мессі.
— А цікаво, чому ти не обрав МЛС?
— Я вважаю, що мені ще рано туди їхати. Ще такий вік, коли хочеться добре зарекомендувати себе в Україні і перейти в якийсь хороший європейський чемпіонат хороший.
— Ти мені нагадав історію з Рональдом Куманом, який не запросив до збірної Бергвейна через те, що він в Саудівську Аравію перейшов. Він сказав, що якщо гравець в такому віці переходить в Саудівську Аравію, то там нічого спільного з амбіціями немає.
— Ну так.
— Ти згоден, так?
— В мене теж були варіанти Саудівської Аравії.
— Серйозно? МЛС, Саудівська Аравія?
— Таке відчуття, наче мені 30 років.
— Слухай, але ж ти грав за кордоном в «Фехерварі», так?
— Так, був у «Фехерварі».
— Це не в той період з Петряком?
— Той, ми були всі разом: я, Петряк, Шабанов і Макаренко.
— А, то там українська гвардія була. І як грати, поділися враженнями, це перший там закордонний чемпіонат?
— Було дуже легко, тому що багато своїх хлопців було, напевно, було б набагато важче, якщо я прийшов туди сам. А так, в принципі, і мова швидко підтягується.
— Угорська?
— Та ні, не дай Боже. Вона як китайська.
— Англійську, ти маєш на увазі?
— Англійська, так. У нас в команді було дуже багато легіонерів і всі спілкувалися англійською мовою, включаючи тренера. Коли ти варишся в цьому процесі, то дуже швидко вчиш мову та все розумієш швидко. А тим паче, що були ще й хлопці, то взагалі було шикарно.
— Крім лінгвістичних здібностей, що тобі ще дав чемпіонат Угорщини і «Фехервар»? Що це за чемпіонат, якщо порівняти з УПЛ, сильніший чи слабший?
— Він більш відкритий. Ніхто не сідає в глуху оборону, як це люблять в Україні якісь команди робити. Там всі на зустрічних курсах грають. І, напевно, це цікаво для уболівальників та й для гравців теж. Бо тобі не треба мільйон ключиків підбирати, щоб проходити оборону, а є простір і ти можеш маневрувати в цьому просторі. Команди там є хороші, якщо брати «Ференцварош», то це плюс-мінус рівень «Динамо» та «Шахтаря». «Академія Пушкаша», «Фехервар», той же — теж. Там топ-4 команд, які, в принципі, за рівнем, як і у нас, перша шістка.
— А чому повернувся в Україну? Чому не лишився там в Європі? Якщо не чемпіонат Угорщини, то далі?
— Бо повернувся в «Динамо». Думав, що, можливо, в цей прихід вже вийде. Але там трохи інші обставини були.
— Не жалкуєш, що так склалося, що повернувся в Україну?
— Не жалкую. В принципі, коли я приїхав на зборах, непогано все виходило, але потім отримав тяжку травму і випав на 4?5 місяців.
— А що за травма була?
— Перелом малогомілкової кістки.
— Це на тренуванні чи де зазнав травми?
— Ні, це я просто за рік її двічі ламав. Коли повернувся з Угорщини, то на зборах з «Динамо» вперше зламав. А потім, коли мене купив «Дніпро-1» взимку знову її ж зламав.
— Чимало запитань у вболівальників по твоєму стилю. Чому ти змінив зачіску?
— Та не знаю, я з цією зачіскою вже дуже довго ходив і хотілося трохи вже розбавити.
— Кажуть, що ти схожий на Бекхема. Тільки от не знаю, це маються на увазі ззовні чи за стилем гри?
— Ну, в принципі, і так, і так, не погано.
— Голи класні вмієш забивати з центру поля?
— Ну, з центру поля не забивав, але штрафних забивав немало.
— Якщо ми вже, знаєш, зачепили тему стилю, чому футболісти так люблять татуювання?
— Я б не сказав, що це тільки футболісти зараз, в принципі це популярно. Ну, я згоден, що таких багато, але така культура прийшла, що дуже багато і звичайних людей також робить татуювання. Містом йдеш, то, мені здається, кожен четвертий з татуюванням зараз.
— Питання від уболівальників. Чи інвестуєш ти в крипту?
— Є пару монеток.
— У вільний від футболу час чим займаєшся?
— Практично весь час проводжу з сім’єю та з друзями. Вдома сидимо, чи до батьків поїду, чи з друзями вийдемо десь і поїмо — все. Його (часу) не дуже багато просто.
— Скільки тобі треба голів забити? Як треба зіграти в команді, щоб ти був задоволений проведеним сезоном?
— Ну, в принципі, якщо зараз подивитися на наші результати, якщо ми не будемо збавляти обертів, то можна і за перше місце думати, чому ні? Щодо моєї результативності, то є планка — 10 плюс голів. Я думаю, це буде добре, я буду задоволений.