Микола Несенюк: «З такою грою Україна може надалі розраховувати виключно на фортуну»

Відомий журналіст Микола Несенюк поділився своїми думками за підсумками матчу 2-го туру Ліги націй-2024/25 Чехія — Україна (3:2), який відбувся вчора в Празі.

«Після того, як Україна провалила першу гру в Лізі націй, програвши Албанії, хотілося вірити, що повториться історія Євро-2024 коли після поразки від румунів у першій грі наші виграли наступний поєдинок у словаків. Тим більше, що грати слід було з чехами, яких ми колись давно від словаків майже не відрізняли, називаючи всіх їх разом „чехословаками“. Сподівання були не безпідставні — Чехія була у першій грі розгромлена Грузією, тож і нам не годилося відставати.

Але нічого не вийшло. Повторення історії Дюссельдорфа, де українці завдяки налаштованості на гру та удачі змогли виграти у словаків, у Празі не сталося. Можна сказати, що не пощастило. Що нам залетіли не обов’язкові м’ячі, що арбітр вигадав одинадцятиметровий у наші ворота, що ми не використали кілька слушних нагод забити... А можна визнати, що з такою грою Україна може надалі розраховувати виключно на фортуну. Нема удачі — нема результату.

У двох іграх Ліги націй ми побачили фактично дві різні команди — після поразки від Албанії стартовий склад команди України оновився більше ніж наполовину — на поле вийшло шість футболістів, яких не було у старті в суботу. Щось змінилось? Авжеж! Інші гравці помилялись не так, як ті, що грали перед цим. Але вони все одно помилялись дозволяючи створювати небезпеку біля власних воріт і пропускаючи м’ячі. Думаю, що можна було з таким самим успіхом виставити ще два, три або чотири інші склади збірної України і результат був би такий самий.

У чому причина? Чи то футболісти у нас такі слабенькі, що програють чехам та албанцям, чи то тренери не здатні зробити з них команду, здатну хоча би не програвати європейським середнячкам? Видається, що справедливі обидві версії. Очевидно, що у нас нині немає гравців рівня світових зірок. Але ж їх насправді ніколи і не було — Андрій Шевченко є виключенням, яке підтверджує правило. Наша команда інколи досягала хоча б чогось не за рахунок видатної майстерності футболістів, а виключно завдяки організації гри, яка компенсувала недостатню майстерність. Або не компенсувала — тоді ми не проходили відбірні турніри. А коли ми їх проходили? За тридцять років участі в офіційних змаганнях Україна лише один раз пробилася до фінального турніру Кубку світу у 2006 році. Інші сім спроб виявилися невдалими. На європейські фінали (Євро-2012, де ми грали як господарі, не рахується) Україна стала проходити лише тоді, коли число учасників збільшили до 24-х, після чого туди стало легше потрапити ніж не потрапити.

Тому нічого страшного не відбулося — наша збірна під проводом Сергія Реброва грає не гірше ніж за попередніх тренерів. Хотілося б щоб краще, але поки не виходить. Або не поки», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.