Відомий журналіст і коментатор Ігор Циганик поділився враженнями від матчу збірної України Ліги націй проти Чехії.
«З Албанією, я вважаю, була неналаштованість гравців та тренерського штабу. З приводу Чехії це вже наслідок, паніка, істерія, це вже не все виходить — „ми хочемо грати, а в нас не виходить. А не виходить тому, що ми не розуміємо чого від нас хочуть. У нас мандраж, нас під’єднали до 380 вольтів“. Помилки, які виникали були наслідком переживань, гравці перегоріли бажанням виграти. Але це їхні проблеми. Вони повинні розуміти, що роблять на футбольному полі. У мене таке враження, що тренер і гравці наразі — це не одне ціле. Є окремо тренер, є окремо команда», — цитує Циганика телеграм-канал FootballHub.
Игроки сами по себе, он сам бабло зарабатывает.
В отставку ни ни. Безнадега.
Вспоминаешь Лобановского, да он одним взглядом мог объяснить игроку, что делать на поле и настраивал не на шутку., а это болото ССР мизинца Мэтра не стоит.
"Однажды Лебедь, Рак, да Щука
Везти с поклажей воз взялись,
И вместе трое все в него впряглись;
Из кожи лезут вон, а возу все нет ходу!
Поклажа бы для них казалась и легка:
Да Лебедь рвётся в облака,
Рак пятится назад, а Щука тянет в воду.
Кто виноват из них, кто прав, — судить не нам;
Да только воз и ныне там."
"У товаристві лад — усяк тому радіє;
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло — тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули — катма ходу…
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні — судить не нам,
Та тільки хура й досі там."
Февраля 2 дня, 1853