Деякі епізоди з життя елітних гравців ФК «Динамо» різних поколінь.
Стефан Решко. Народився 23 березня 1947 року на Закарпатті. Заслужений майстер спорту, захисник. Грав у командах «Верховина» (Ужгород), «Локомотив» (Вінниця), «Чорноморець» (Одеса), «Динамо» (Київ). Чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка — 1974, 1978.
У чемпіонатах країни за «Динамо» провів 200 матчів.
Володар Кубка кубків і Суперкубка УЄФА (1975). Зіграв 13 поєдинків у складі збірної СРСР, бронзовий призер Олімпіади-1976 у Монреалі (Канада).
Решко виріс у селі, в релігійній родині. Його заняття футболом навіть на дитячому рівні батькові було не до душі. Справа доходила до батьківських заборон — баптистська церква в той час не вітала футбол, вважаючи його світською забавою. А світське — значить вороже. У цій родині не було телевізора. Бо «ящик» у домі баптиста тоді вважався пропагандистом, а отже, гріхом. Тому батько не бачив гру сина навіть тоді, коли він виступав за «Динамо».
Підлітком Стефан переїхав із села Ключарки (Мукачівського району, Закарпатської області) до Ужгорода. І там у ПТУ почав опановувати професію столяра-червонодеревника. Але футбол він не розлюбив. У 14 років завдяки природним даним і характеру висунувся в лідери місцевого підліткового футболу. Його прийняли до юнацької команди клубу «Верховина». А в 17 років хлопця перевели до основного складу першої команди.
Потім Решка, який відіграв два сезони у вінницькому «Локомотиві», що його тоді очолював знаменитий у минулому воротар київського «Динамо» Олег Макаров, запросили в «Чорноморець» — команду елітного дивізіону чемпіонату СРСР.
Гру цього талановитого виконавця вирізняли висока техніка, швидкість, пластичність, атлетизм, надійність у кожному матчі — чи то єврокубкова зустріч, чи календарна в чемпіонаті країни. Усі ці якості закарпатця помітили в київському «Динамо» і із запрошенням не затрималися.
Незабутнім для Стефана Михайловича, безсумнівно, став 1975 рік. 14 травня в Базелі (Швейцарія) на стадіоні «Сент-Якоб» київське «Динамо» у фіналі Кубка кубків обіграло угорський «Ференцварош» (Будапешт) — 3:0 і завоювало свій перший євротрофей. Яскраво і належно зіграв у тому історичному поєдинку і Стефан Решко.
Потім у підопічних Валерія Лобановського та Олега Базилевича були зустрічі за Суперкубок УЄФА. Суперником киян став переможець турніру Кубка європейських чемпіонів знаменита мюнхенська «Баварія» (ФРН).
У складі німецької команди тоді грали зірки світового футболу, чинні чемпіони світу: Зеп Майєр, Георг Шварценбек, Франц Беккенбауер, Герд Мюллер, Карл-Хайнц Румменігге, Юп Капелльман.
Особливо небезпечним був ударний форвард мюнхенців Герд Мюллер — володар «Золотого м’яча» 1970 року. «Бомбардиром нації» називали цього здорованя, який легко обігравав захисників будь-якої команди, причому в оригінальній манері.
У Мюнхені 9 вересня 1975 року на передматчевій установці Валерій Лобановський звернувся до Решка: «Стьопа, сьогодні ти зобов’язаний нейтралізувати Герда Мюллера. Запам’ятай, на полі в тебе є тільки одна людина — Мюллер. Він не має права забити нам. І за це відповідаєш особисто ти, Стьопа. Усюди супроводжуй його».
«А якщо замінять і він піде з поля, що робити мені?», — запитав тренера Решко.
«І ти — за ним, мене це влаштує», — із серйозним обличчям відповів Валерій Васильович.
Гості несподівано для багатьох виграли — 1:0. Відзначився Олег Блохін. А Мюллер, як не старався, забити Євгену Рудакову не зумів. Решко буквально приклеївся до грізного бомбардира і нейтралізував його.
6 жовтня в Києві під час повторного поєдинку 102 тисячі глядачів на Республіканському стадіоні новому протистояв Решко і Мюллера не побачили. Нападник «Баварії» не грав. За кілька днів перед зустріччю в столиці України Мюллеру прооперували м’яз стегна. А Блохін і в рідних стінах постарався, забивши Майєру два м’ячі (2:0).
Після завершення футбольної кар’єри в 1979 Стефан Решко закінчив Вищу школу МВС, потім працював в Академії МВС, дослужився до звання полковника міліції. Був начальником кафедри, доцентом Національної академії внутрішніх справ України.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua