Захисник молодіжної збірної України та німецького «Вердера» Іван Єрмачков розповів подробиці з власної кар’єри та поділився амбітними планами.
— Давайте про ваш старт у футболі. Ви народилися у Києві, починали з гри за ДЮСШ-10, тому наступне питання. Чи правда, що всі кияни мрію грати саме за «Динамо»?
— Не знаю, у кого як, але я дійсно мріяв з дитинства виступати за «Динамо». (Посміхається). Проте обставини склалися так, що зараз я вже у Німеччині, тому хочу зробити собі ім’я у Європі, пограти в європейських чемпіонатах, а вже потім повернутися до України.
Свого часу я був на перегляді в «Динамо», але там не дійшли до єдиної думки щодо того чи підходжу я їм, після чого я перейшов у «Діназ», а згодом — у «Колос».
— Ви дуже тепло відгукувалися про період, проведений у Ковалівці. Що найбільше запам’яталося?
— Відразу згадую про двох топових тренерів — це Євгеній Сергійович Калиниченко та Андрій Михайлович Костенко. Ці фахівці дуже сильно мені допомогли. Після переходу з «Діназа» я дуже сильно спрогресував у «Колосі» буквально за півроку. Калиниченко та Костенко — мабуть, одні з найкращих тренерів, з якими я працював.
— Як у вас виник варіант з продовженням кар’єри в Німеччині? Чи були варіанти серед інших країн?
— Я взагалі не їхав конкретно у «Вупперталь», а мав варіант у Франції із «Сент-Етьєном». Тренер з Колоса мені допоміг, дав номер одного агента. Але вийшло так, що ми мали на тиждень зупинитися в Німеччині. Тоді мені агент сказав, що тут у мене є два варіанти, де я можу пограти — це «Фортуна» (Дюссельдорф) та «Вупперталь». Спершу тренувався два дні у «Фортуні», після чого поїхав у «Вупперталь», де успішно пройшов перегляд. Але варіант із «Сент-Етьєном» залишався і я націлився саме на нього.
Період у «Вупперталі» я розцінював як пробні тренування. Але так вийшло, що на останньому тренуванні перед від’їздом я сильно травмувався. У мене був надрив м’яза — дуже неприємна травма, до того ж рецидив. У «Вупперталі» сказали, що заплатять за моє відновлення і що хочуть, аби я залишився у них. Та й загалом період у «Вупперталі» мені сподобався, у Дюссельдорфі, що неподалік, було багато моїх друзів, тому вирішив лишитися. Я вирішив, що там буде простіше розпочати європейську кар’єру.
— Вами цікавилися «Шальке» та «Фрайбург», але ви обрали «Вердер». Як оціните своє рішення?
— Попри те, що я не маю ігрової практики, вважаю, що правильно вчинив, коли перейшов у «Вердер». Дубль бременців на пристойному рівні. Я все одно відчуваю, як прогресую тут. Сподіваюся, що після молодіжної збірної я повернуся у клуб та доведу за цей сезон тренеру, що гідний грати в основному складі.
— Наскільки важко переживаєте відсутність ігрової практики у «Вердері»?
— Ментально дійсно тяжкувато, але я вже чимало бачив на своєму шляху. Я не вперше в кар’єрі на заміні сиджу, а в німецьких клубах ще й конкуренція дуже серйозна. Тут завжди треба доводити, що ти найкращий. Наприклад, на моїй позиції у «Вердері» зараз шість хлопців, троє з них мають контракти з першою командою.
Неприємно, звісно, коли тренерський штаб обирає не тебе, але я планую повернутися з молодіжної команди ще сильнішим. Тоді все має стати на свої місця. Але для цього потрібно наполегливо працювати та чекати на свій шанс.
— Вже повністю адаптувалися у Німеччині? На якому рівні зараз знаходиться ваша німецька?
— Я вже вільно володію німецькою мовою. Мені здається, що нею я навіть краще спілкуюся, ніж англійською. Я вже повністю адаптувався у Німеччині, у мене відсутній цей бар’єр. Спокійно спілкуюся з хлопцями у команді, всі мене розуміють та і я все розумію.
— Не секрет, що у Німеччині зараз чимало українців в академіях. Кого б ви могли відзначити зі школи «Вердера», чи з інших клубів? За ким варто уважно спостерігати?
— Відзначу Олександра Ткаченка, який грає за «Вердер U-17», зіграв дебютні матчі за юнацьку збірну України до 17 років. Хлопець прямо дуже-дуже хорошого рівня. Центральний півзахисник, дуже добре володіє м’ячем. Також півзахисник Максим Лень з «Фортуни» (Дюссельдорф), грає за збірну U-19. Про Данила Кревсуна вже і всі чудово знають. (Посміхається).
Нападник Артем Степанов з «Баєра» — це топовий футболіст. Звідки ж воротар Саня Петренко, у нього зараз проблеми з ігровою практикою, але хлопець вже третій рік грає за U-19, тренується з першою командою. Думаю, він подолає наявні труднощі, можливо, знайде собі новий клуб.
Відзначу також Іллю Середу з «Дармштадту», ще є хлопчина зі «Штутгарта» — півзахисник Микола Петровський, капітан команди U-17, чимало чув про нього. Загалом українців у німецькому футболі зараз чимало.
— Українська «молодіжка» кваліфікувалася на Євро-2025, проте під кінець відбору почала програвати. Нещодавні матчі з Англією та Сербією видалися доволі складними, зокрема з психологічної точки зору. Яка атмосфера панує в команді після перших поразок у відбірковому циклі на Євро-2025?
— Взагалі дуже прикро, що вперше програли за увесь цикл, бо до цього ж було вісім матчів — вісім перемог. А поразки Англії та Сербії нас збила з пантелику, трохи зіпсувала статистику. Але ми з хлопцями після гри сіли, переговорили, розібрали помилки. Ніякого трауру не було, попереду — чемпіонат Європи.
— А як ви дізналися про свій виклик до молодіжної збірної? Очікували дебютувати вже у грі з Англією?
— Ще під час гри за юнацьку збірну на Євро-2024 (U-19) Унаї мені сказав, що я йому сподобався як непоганого рівня гравець та і взагалі, що йому було б цікаво зі мною попрацювати. Перша зацікавленість була ще тоді. Виклик до молодіжки я отримав ще за два тижні до оголошення заявки.
Мені сказали, що у Батагова червона картка, тому на збори вони беруть мене, Романа Дідика, Тараса Михавка та Володю Салюка. Говорили, що кожен з нас потрохи буде отримувати ігрову практику. Але потім у Дідика діагностували струс мозку, Салюк потягнув привідний м’яз, тому я розраховував на те, що гратиму з Англією.
Однак Унаї вирішив зробити по-іншому та поставив Максима Мельниченка у центр захисту. Макс непогано зіграв, значить тренер ухвалив правильне рішення.
— Наскільки вам зрозумілі принципи гри Мельгоси? Не доводиться сильно перелаштовуватися після гри за клуб?
— У нас не було багато часу, аби я зміг краще поспілкуватися з Унаї. Проте можу сказати, що вимоги Мельгоси мені зрозумілі. Гра нашої молодіжки та гра Вердера дуже схожі, навіть грають за однією схемою. Унаї вимагає від команди, аби та грала з контролем м’ячем у швидкий динамічний футбол на загострення, створювала якісні гольові нагоди, без зловживання довгими передачами.
Футбол Мельгоси мені зрозумілий, він мені швидко переповів основні принципи і мені дуже подобається його європейська система. Помітно, що це тренер дуже непоганого рівня.
— Цікаво дізнатися про європейський клуб вашої мрії, де ви хотіли б грати у майбутньому?
— Бундесліга — це чемпіонат з якого хотілося б розпочати серйозну європейську кар’єру, але якщо обирати серед інших, то… З Іспанії — це «Реал», а з Англії — «Манчестер Сіті». Хоча і німецький чемпіонат мені дуже подобається, дуже класний рівень.
— А хто був вашим футбольним кумиром у дитинстві?
— Кріштіану Роналду! Але він на моїй позиції не грав. (Посміхається). Також у років 10−12 мені дуже подобалися Марсело та Серхіо Рамос — це прямо топи.
— Кого вважаєте найкращим центральним захисником у світі прямо зараз?
— Іллю Забарного! З українських захисників він для мене найкращий, найбільше подобається його манера гри. Якщо говорити за інших, то це Антоніо Рюдігер та Вірджіл ван Дейк. А ще мені імпонує Джонатан Та з леверкузенського «Баєра».
— Повернімося до теми збірних України. У команді до 19 років ви грали з Крістіаном Шевченком. Цікаво дізнатися який він у побуті, підтримували контакт англійською?
— З Крістіаном ми всією командою спілкувалися, бо у нас усі хлопці нормально володіють англійською. Ми його навіть вчили української мови, трохи намагалися підтягнути його знання. (Посміхається). Крістіан дуже швидко влився у колектив. Ми разом ходили їсти, гуляли містами. Не можу назвати його білою вороною, чудовий хлопець.
— Також у юнацькій команді ви перетиналися з Крапивцовим, який після «Челсі» зараз перебуває на перегляді в Арсеналі. Як гадаєте чи є у нього шанси закріпитися в такому статусному клубі?
— Я думаю, що шанси у нього великі. Крап — воротар дуже солідного рівня, все-таки він був найкращим воротарем Євро-2024 (U-19). Я переконаний, що у Влада все має вийти, буду радий за нього.
— До завершення 2024 року залишилося зовсім трохи часу, тому хотілося дізнатися про ваші плани на 2025-й. Чого плануєте досягти в наступному році?
— Дебютувати у Бундеслізі. Зізнаюся, що це був мій план навіть на завершення 2024-го. Я хлопчина амбітний, тому завжди хочу більшого, вимагаю від себе максимум.
Авжеж, хочеться досягти успіху з українськими збірними: виграти чемпіонат Європи (U-21) та чемпіонат світу (U-20). Мундіаль для мене — це взагалі мрія. Я думаю нам під силу здобути такий результат, у нас дуже хороша та збалансована команда.
Всі бачили, що у півфіналі Євро-2024 (U-19) нам трохи не пощастило. Наші лідери атаки — Пономаренко та Маткевич — отримали жовті картки, через що не змогли зіграти у 1/2 фіналу з Францією (0:1). Думаю, якби вони були тоді на полі, то змогли б зробити різницю. Півфінал — теж непоганий результат, але всі хотіли саме перемоги.
Зараз у юнацьку команду також підтягнуться хлопці 2006 року народження. Можливо, Дмитро Станіславович Михайленко навіть візьме когось з 2007-го. Тому обертів збавляти ми не збираємося, будемо прагнути стати чемпіонами. Проте спершу треба вийти до плей-оф.
Владислав Лютостанський