Павло Кікоть, один з перших тренерів українського півзахисника іспанської «Жирони» Віктора Циганкова, пригадав, якими були перші кроки цього гравця в київському «Динамо», в структурі якого він був с 2011 по 2023 роки.
— Пане Павле, з вінницької «Ниви» Віктор перебрався до Києва, займаючись в академії київського «Динамо». Коли вперше ви почули про Циганкова?
— До мене він потрапив, коли я працював у «Динамо» з гравцями 1997 року народження. Ми мали селекціонера в академії, який займався Вінницькою областю — Іван Іванович Терлецький. Ну, і він передав диск, на якому я і побачив Вітю у грі. Відразу для себе відзначив, що він 1997-го, ще й в грудні народився, практично 1998 рік. Циганков грав тоді за старших і навіть на цьому рівні виділявся.
— Що саме впадало в очі у грі Віктора?
— Першочергове — це його світла голова в центрі поля. Діти зазвичай грають доволі шаблонно, а Вітя вже тоді діяв нестандартно. Він міг розвернути гру, притримати м’яч, прискоритися з ним, коли потрібно.
— Яким було першим заняття Циганкова під вашим керівництвом?
— Терлецький привіз його на базу в Конча-Заспі, була вже пізня осінь і ми займалися в манежі. Вітя разом зі своїм батьком Віталієм були на тренуванні. Я подивився, що хлопчик рудий та ще й лівоногий… А як казав Валерій Васильович Лобановський: «Рудий має бути в команді». Ну, так пожартували. (Посміхається). Сказав: «Ну, якщо ти рудий, то давай будемо займатися, подивимося що вийде».
Там така ситуація була, що я мав достатньо талановитих хлопців. З нами вже займалися Єгор Назарина, Ростислав Тарануха, Денис Костишин, Масалов Саша, а пізніше приїхали ще й Богдан Михайличенко та Володя Шепелєв.
— Як у Віктора було з фізичними характеристиками? Чимало гравців через скромну антропометрію не потрапляло в академії, навіть маючи чудові технічні якості.
— Що стосується вроджених якостей, то Циганков мав і швидкість, і силу, і витривалість. Він дуже добре складав фізичні тести, з 25 чоловік приходив одним з перших. Тому в загальному плані він мав дуже якісні показники, як технічні, так і фізичні, попри свою худорляву статуру.
А його ліва ніжка… Дуже вправним із м’ячем був Вітя. Приймав м’яч і акуратно з ним працював. Спортивна злість у нього також була присутня ще з дитинства, він завжди прагнув перемагати. Взагалі я зібрав тоді таку команду, що працювати з ними було одне задоволення, вони все хапали на льоту.
— У Вінниці Циганков грав «десятку», а де спочатку його використовували в «Динамо»?
— У нас він діяв в атаці, на правому фланзі. Ми напрацьовували зміщення з краю в середину з ударом, або комбінацією. Як бачите, він і зараз доволі часто діє у подібній манері.
— Перехід в «Динамо» відкрив для Віктора двері до юнацької збірної України?
— Пройшов деякий час його гри за «Динамо» і Вітю почали залучати до збірних. Вперше його викликав Олександр Головко, який тренував тоді юнацьку команду 1996 року народження. Вітя так поступово почав грати зі старшими на ще вищому рівні, потім й за «Динамо» 1996-го виступав.
— Яким підлітком був Циганков?
— Враження від роботи з ним — виключно позитивні, дуже приємні спогади про той період загалом. Вітя спокійно жив собі на базі, над ним не потрібному було стояти і пояснювати, що в нього за недоліки, над чим йому потрібно працювати — він сам все прекрасно розумів і поступово прогресував.
— Тобто «зальотів» у Віктора не було?
— Ні, ні, що ви. (Посміхається). Циганков доволі спокійний, мовчазний хлопець, але водночас комунікабельний. Вітя — командний гравець абсолютно. Він ніколи ні в чому не перетягував ковдру на себе, команда у нього завжди на першому місці.
— І навіть з навчанням все було гаразд?
— У них був спецклас у школі неподалік, куди вони всі ходили і займалися. Серйозних питань до Циганкова щодо навчання не було. Викладачі нормально ставилися до хлопців, бо розуміли, що вони багато тренуються, мають виїзди, збори, турніри.
Вітя, здається встиг все необхідне здати, зробити, тому особливих проблем не було. Та й взагалі у нього доволі інтелігентне виховання було, батьківське.
— Що за історія, коли Циганков їздив на перегляд до «Шахтаря». Чому він врешті обрав саме «Динамо»?
— Я показував Віктору та його батькові базу, нашу динамівську інфраструктуру. Тоді мені Циганков-старший і сказав, що вони ще мають варіант з «Шахтарем», у Донецьку на Кірші.
Я сказав його батькові: «Віталік, не мороч собі голову. З Вінниці вам їхати 200 кілометрів у Київ, а скільки до Донецька? Ти ж не триматимеш руку на пульсі». Та й батько Віті з Віталіком Косовським (на той момент тренер академії «Динамо» — прим. ред.) грав свого часу за вінницьку «Ниву», були вже знайомі в клубі.
Взагалі на той час в «Динамо», що гравці, що тренерський склад, що умови були на найвищому рівні. Вітя відразу влився у наш колектив. Думаю, йому це і сподобалося. Тоді були такі часи, що ми з «Шахтарем» добряче змагалися за юних талантів. Були ж і кияни в «Шахтарі»…
— Коли востаннє бачилися з Віктором та про що спілкувалися?
— Ой, давненько його бачив. Певно, востаннє ще коли він в «Динамо» був і ми перетнулися в манежі під час мого тренування. Вітя тоді, здається, був у головній команді, але мав травму. Посиділи, поспілкувалися, обговорили футбольні справи, його пошкодження.
Я б ще хотів з ним побачитися, але розумію, що він зараз на такій висоті, що у нього інші пріоритети. Циганков дуже професійний хлопець, з професійним підходом. Тому я не хочу відволікати його, а він очевидно не має часу.
Коли гравці ще малі, то з ними можна поспілкуватися, а коли стають дорослими, переходять у топ команди, то в них купа своїх справ, їм не до цього. Після завершення кар’єри дехто з гравців потім знаходить своїх перших тренерів, спілкується… Тому хай Вітя грає, я йому бажаю лише успіхів.
— Циганков досить стрімко увірвався в основу київського «Динамо», а пізніше став заміною для Андрія Ярмоленка, що перейшов у «Боруссію» (Дортмунд). Виходить, гідного наступника підготували для першої команди?
— Ви ж пам’ятаєте, як раніше було? Була в нас одна така зірка у «Динамо», нападник, якого звали Андрій Шевченко. Поїхав він у «Мілан», і всі стали чекати на нового Шевченка.
— Досі чекаємо.
— Так-так, досі чекаємо. Більш-менш талановитий хлопець в атаці й всі відразу: «Це новий Шевченко!». А хлопці ж ще молоді, думають: «О, я дійсно вже новий Шевченко». І після цього вимоги до себе знижують. Це негативно впливає на розвиток гравців.
Що стосується теми Циганкова-Ярмоленка, то був період коли Вітя грав ліворуч, був період коли підміняв Андрія праворуч. Я думаю, що наполеглива праця та наявний талант зробили свою справу. Вони обидва свого часу були лідерами «Динамо» і чимало користі принесли команді.
— Як сприйняли його перехід до «Жирони»? Вболівальник ж тоді розділилися: одні підтримали переїзд в Ла Лігу, інші не розуміли чому український талант переходить у команду, чия назва не «Манчестер Сіті» чи «Баварія». Самі не були здивовані, що Віктор обрав саме «Жирону»?
— Нічого подібного. Я зовсім не здивувався, а навпаки порадів за нього. Зі спілкування з ним я розумів, що його метою було поїхати до Європи. Як на мене, то «Жирона» — дуже пристойний варіант для нього. Я взагалі вважаю, що це «Барселона-2». Там дуже комбінаційний та атакувальний стиль, який ідеально підходить Циганкову. Як воно могло бути в іншому клубі, чемпіонаті — загадка. Але зараз помітно, що в «Жироні» Вітя себе почуває немов риба у воді.
— Циганков без Довбика, який перейшов до «Роми», раптом не засумує на футбольному полі, враховуючи їхню чудово взаємодію в «Жироні» минулого сезону?
— Та куди там сумувати, дорослі вже хлопці, футболісти високого рівня. Але таке воно життя у професійному футболі, що ти не обираєш з ким гратимеш, бо є менеджмент, є тренер, який і вирішує з ким ти будеш взаємодіяти.
«Жирону» ж цього літа чимало гравців покинуло, прийшли нові, колектив оновлюється. Найголовніше, що у команди лишається цей яскравий стиль, власний почерк.
Авжеж десь Віті не вистачатиме Артема у комунікації поза полем. Завжди легше працювати поруч з людиною, яка тобі близька та добре знайома. Але ж Циганков професіонал, тому я впевнений, що він має спільну мову і з іншими гравцями і так само наполегливо працюватиме на тренуваннях.
— Якби вам ще тоді на початку футбольного шляху Віктора сказали, що той може грати в одному з найкращих чемпіонатів світу за команду, яка тривалий час боролося за золоті нагороди в Іспанії, чи могли б ви повірити в це?
— Ні, я ніколи цього не казав і казати не буду. І ви запам’ятайте, якщо вам хтось каже, що хлопець, який добре мотається у 10−12−14 років, буде зіркою… Це як Бог дасть. Ось Андрій Миколайович Шевченко займався у мого дитячого тренера Сан Санича Шпакова, після того, як він випустив наш рік. У нього тоді було дуже сильне наступне покоління, Шевченко там не особливо й виділявся. Думали, що заграють зовсім інші хлопці. Сам Андрій розкрився вже пізніше, років у 15.
Тому я ніколи заздалегідь не кажу, що хтось у такому віці гарантовано стане зіркою, а хтось не має шансів. Я прихильник формули 99% — це праця, а лише 1% — це талант. У мене є живий приклад цьому — Володя Шепелєв.
— Що ж там за історія з Шепелєвим?
— Володю в команду я брав не через те, що бачив у ньому якийсь неймовірний талант чи вже уявляв його зіркою. Ні! Я брав його за інші якості. У мене була дуже сильна команда 1997 року народження. Там хлопців, які розігрували б комбінації, чудово грали з м’ячем, вистачало. В дитячому віці як сприймається гра на оборону? Типу: «Я втратив, але там хтось десь відбере і знову підемо в атаку».
Шепелєв же мав потяг до того, аби виконувати чорнову роботу: відібрати м’яч, побігти назад, зіграти головою. Він робив те, що решта хлопців дуже не любила та «забивала» на це. Саме за ці якості я його і взяв у «Динамо».
— Шепелєв справляє враження занадто спокійного гравця. А чи не завадило йому це на певному етапі й далі прогресувати, бо в останні роки він втрачає свої позиції в «Динамо»?
— Те, що Володя такий спокійний, то це вам тільки здається. Всередині в нього все бурлить, він хоче грати. Просто люди різні бувають: хтось демонструє свої емоції, хтось — ні.
Шепелєв дебютував за першу команду «Динамо» в матчі з «Зорею», коли йому було 19. Це був лютий 2017 року. І дзвонить мені якийсь журналіст, питає: «У вас Шепелєв займався?». Я кажу: «А що сталося?», а мені відповідають: «Так він за першу команду „Динамо“ дебютував». Я дуже здивувався і сказав: «Ну, значить молодець Володя».
Багато залежить від того, до якого тренера ти потрапиш. Ось Сергій Ребров та його іспанці у тренерському штабі бачили Шепелєва вже у юному віці в першій команді. Я не застав іспанців у академії, але їхня робота мені дуже подобалась. Вони зробили структуру, поставили гру. Там був такий сезон, що «Динамо» на всіх рівнях стало чемпіоном України. Це ж теж наслідки праці іспанських фахівців.
Володя вписався в схему Реброва, у цей проєкт, і воно пішло в нього. А потім почали змінюватися тренери, у кожного своє бачення футболу, ролі гравців. Травми Шепелєву теж десь заважали. Та й потрібно розуміти, що це «Динамо» — там багато шансів ніхто не дає.
— Чи були у тій команді «Динамо» разом із Циганковим та Шепелєвим серйозні таланти, які не зуміли реалізувати свій потенціал?
— Якби ж усіх згадати… Я працював з такими хлопцями, які мали дійсно всі задатки стати футболістами високого рівня. Найбільше мене розчаровувало, що у підсумку починали грати зовсім інші хлопці. Можливо, тому, що вони були такими робочими конячками, які кожній команді потрібні.
А талановиті хлопці, які класно працювали з м’ячем, мали швидкість… Вони тільки за рахунок цього і хотіли грати. Дуже мало працювали, аби розкрити свої найкращі якості та скорегувати недоліки. Тому на певному рівні ці технічні хлопці й зупинялися.
— Як можна виправити це становище та випускати для нашого дорослого футболу більше креативних гравців, а не робочих конячок?
— Я розумію, що футбол змінюються, комерціалізується. Керівникам потрібні перемоги тут і відразу — це їхня думка, вони мають на неї повне право. Але ж потрібно звертати увагу і на молодь. Як у нас юні таланти потрапляють в перші команди? Коли хтось з основи випав через травму чи дискваліфікацію. І тут дістають цього молодого хлопця і кажуть: «Ось він, твій шанс». А може цей гравець ще не готовий до такого тиску? Ось вийде він, не впорається з хвилюванням і провалить гру. Хто йому дасть ще один шанс? Та навіть якщо знатимуть, що серед одноліток він чудово грає, то навряд.
Я у своїй роботі намагаюся не карати молодих за помилки настільки суворо, але ж крім мене є безліч фахівців, які мають іншу думку щодо цього. Можу сказати, що я бачив на юнацькому рівні безліч талановитих гравців і мені дійсно прикро, що у багатьох з них не склалося.
Владислав Лютостанський
Циганкову - терпіння і наснаги.