Культовий тренер луцької «Волині» Віталій Кварцяний поділився враженнями від поєдинку п’ятого туру групової стадії Ліги націй між національними збірними Грузії та України (1:1).
— Віталію Володимировичу, зрозуміло, що нічиєю з Грузією, зважаючи, що до перемоги було, як-то кажуть рукою подати, мало хто задоволений. Однак і надто критикувати нашу головну команду країни я б особисто не став. А що Ви скажете?
— Я б розпочав з того, що повноцінній грі обох команд заводила погода (мова про зливу за кілька годин до гри та невеликий дощ під час поєдинку). Ми не побачили в усій красі ні Україну, ні Грузію. Проте на сухому газоні нашій команді було б тяжче грати. Грузини в центрі поля, як на мене, краще за наших хлопців працюють з м’ячем: обіграти, рухатись жвавіше, в стіночку зіграти. Не було в України швидкого футболу в серединці.
До матчу багато хто сказав, що наша команда повинна зробити все для перемоги. Всі чекали на перемогу. Не вийшло… Шкода, що нічия, але ж могли й програти, якби Кварацхелія не в поперечину, а сітку воріт влучив. А так, шанси на вихід ще є.
І ще про Кварацхелію. Він якось так грав, ніби балувався. Якісь підсічки, підрізки. Що це за такий футбол? «Вобщє не понімаю я»… Всі, хто грає зліва, вже давно навчилися зміщуватися вправо і крутити під дальню штангу. А от чого не бити сильно? В тих кількох моментах Хвіча міг виконати не лише влучно, а й акцентовано — і тоді хто б виручити міг?
— Як вам гра України загалом? Кого можете виділити персонально?
— Мало було переміщень, футболісти суто відповідали за свої ділянки, зони. Єдиний хто виділявся — Мудрик. Решта там якось на жилах грали, мучилися…
— А на Мішу навпаки стільки критики… Спростуєте?
— Мудрик зіграв дуже гідно. Витиснув, як на мене, максимум з тих моментів, що мав. Зауважив, що у багатьох моментах Михайло працював на оборону, намагався підстраховувати захисників. Але куди краще було б, якби він використовував свою вибухову швидкість та агресивність в нападі.
Михайло був найактивнішим гравцем не лише збірної України, а й у матчі загалом. Навіть Кварацхелія не зіграв так добре, як він.
— Та що ви… А от статистичні портали дали Хвічі найвищу оцінку з запасом.
— Українець виглядав значно цікавіше, як на мене. Власне, завдяки наполегливості Мудрика Україна й провела свій єдиний гол, коли його простріл свої ворота зрізав захисник Грузії (екс-оборонець «Металіста 1925» Соломон Квірквелія, — прим. «УФ»).
А от розхвалений Кварацхелія просто намагався оббігати опонентів. Не обігрувати, а оббігати. Це ж дві великі різниці.
От якби вся команда України швидше перелаштовувалася з оборони в атаку… Я вам так скажу: Мудрик випадав з гри іноді лише через те, що партнери повільно катали м’яч. А грузини, що — штовхали, пихали, били Мудрика, добре, що він таки «парєнь», який має амортизацію. Витримав. Молодець.
Щодо гри загалом, то, якби у футболі рахували очки, як у боксі, то Україна перемогла б у записках суддів.
— Зважаючи на розсип компліментів Мудрику, саме його Ви вважаєте «Левом матчу», так?
— Звісно. Як на мене, також здорово зіграв Забарний. І Трубін спокійно відіграв, холоднокровно. Виручав, ногами класно грав. От цих трьох гравців я б виділив.
— Що скажете про рівень гри Артема Довбика? Чи то дійсно в нього проблеми з коліном, чи…
— Ніякий! Дуже розчарований його грою. Якийсь він такий самовдоволений був. Що от він в збірній, про нього багато пишуть. Мабуть, він забув, що головне, що має робити нападник, я йому колись казав особисто, вміти обігрувати опонентів. Він, коли грав за «Жирону», то серед його партнерів було багато індивідуально сильних гравців, які давали йому такі паси, що залишалося просто забивати. Підставив ногу, підставив голову.
З того часу, як я його знаю, то він не змінився — залишився таким же, як і був. Просто змужнів, набрався досвіду, обріс м’язами. Він думає, що він зірка, а насправді… В Ромі його під кінець гри часто міняють, він не грав у якісний футбол.
— Дайте пораду, над чим йому попрацювати.
— Центрфорвард має постійно возитися з м’ячем, робити фінти, обігрувати суперників, корпусом грати. Його грою мають насолоджуватися, на нього мають ходити глядачі. А Довбик — класичний нападник таранного типу, який 70 відсотків ігрового часу чомусь грає спиною до чужих воріт.
Класний форвард має вміти сам вирішувати долю поєдинку, а не тільки надіятися на простріли та навіси. Довбик не хоче грати обличчям до воріт суперників, бо ж найтяжче у футболі — то обігрувати.
Якщо Довбик і надалі буде так грати, то через сезон опуститься в другу команду Роми, через два роки — в третю, а згодом ганятиме м’яч серед аматорів.
— На початку нашої розмови я сказав, що не хочу критикувати підопічних Реброва, але, щиро кажучи, переважну більшість другого тайму гри вони на відбій, хоч і не засіли наглухо в обороні.
— Хто боїться, той зазвичай не доводить гру до перемоги. Є така закономірність у футболі. Звісно, потрібно було б грати більш рішуче. Я думаю, що Ребров як слід налаштовує команду, а то вже футболісти під час гри самі починають вигадувати: от краще віддам пас тому, а то раптом втрачу м’яча. Ледь не воротарю своєму віддають з центра поля.
— Як вийти з цього глухого кута?
— Та сміливіше ж потрібно грати! Кожну атаку треба намагатися завершувати ударом в площину воріт суперника, бодай у напрямку. Наші футболісти повинні змінити свою манеру гри. Ну не буває голів без ударів. Хіба у свої ворота.
У матчі проти Грузії в другому таймі на відбій українці не грали, якщо чесно. Просто намагалися не ризикувати. До пори до часу наші організовано оборонялися, але от цей моментик, коли грузини все ж зайшли глибоко в наш захист, і став вирішальним. Добре, що грузини слабко грають головою. Наша збірна у цьому компоненті, грі на другому поверсі, поганенька.
— Хіба Забарний на рівні.
— Так, він і в атаку підключався пару разів. І рудий молодець (Юхим Конопля, — прим. «УФ»). А от Миколенко геть знітився. Грав виключно на своїй половині поля. Пам’ятаю, в «Динамо» Віталік виконував і дистанційну роботу, як колись Лужний чи Дем’яненко — від прапорця до прапорця, вперед — назад, і так по двадцять разів за гру. А зараз Миколенко так не грає. Може, в «Евертоні» так його перевчили, тому і плентається ця команда десь там серед аутсайдерів АПЛ.
— Попереду Албанія, і в цьому поєдинку нічия вже точно нікого не влаштує. Вірите, що зберуться Мудрик та компанія і потішать нас всіх перемогою?
— Запросто! Тобто, вірю, що шанси на перемогу є. Хоча буде дуже важко. Албанці — такі дуже непоступливі гравці, агресивні, фізично міцні. Доводилося з ними перетинатися під час тренерської роботи. Якщо українці на гру в Тирані не вийдуть вовками, то… Навіть не знаю.
Грузія теж складається з емоційних, гарячих, темпераментних гравців. Але вони — герої лише тоді, коли їх багато. Албанці ж інші. Так кожен самотужки може кинутися на «штурм крєпості». Вони будуть і битися, і кусатися. Я тренував чимало гравців з Балкан, албанців зокрема, тож, знаю про що говорю.
Мають українці пересилити себе, зіграти через не можу. Тільки так вдасться здобути перемогу.
Віктор Глухенький
після Реброва і Шеви в Україні таких нема.