Мирон Маркевич: «Динамо» прекрасно знає про свої вразливі місця і під час зимової перерви намагатиметься позбутися їх»

Заслужений тренер України Мирон Маркевич поділився своїми враженнями про суперництво в українському футболі в першій половині поточного сезону, а також про виступи вітчизняних клубів на міжнародній арені.

— Почну з української Прем’єр-ліги. Якщо чесно, то я не очікував такої розв’язки на фініші осіннього етапу. Думав, що в головній трійці буде більш гостра конкуренція.

— І хто винен, що ваші очікування не справдилися?

— Насамперед, київські динамівці, які хоч і не демонстрували чемпіонської гри, але були кращими за своїх переслідувачів у стабільності. По-друге, підвів «Шахтар», я був переконаний, що «гірники» з їхнім підбором виконавців будуть готові знову боротися за чемпіонський титул. Однак після невдач у Лізі чемпіонів «гірники» провалили й фініш осінньої частини в УПЛ. Хоча, повірте, з їхнім складом мали б бути поруч із динамівцями, а не відставати на десять очок.

— А хто у складі чемпіонів вас найбільше розчарував?

— Судаков і Бондаренко. Георгію бракувало стабільності, міг вразити якісними діями, а в наступному матчі бути непомітним. Так лідер не повинен поводитися на полі. А Артему банально не вистачає фізичних кондицій. Прикро, бо за креативом він один із найкращих в УПЛ.

— На ваш погляд, після таких невдач тренер «гірників» Марино Пушич має піти у відставку?

— Складно дати вичерпну відповідь. Я не знаю, хто був ініціатором його запрошення, умов його контракту. Це все дуже важливо.

— А може в «Шахтарі» поки що не все добре, тому, що деякі гравці вважають, що переросли вже цю команду?

— Так апріорі не повинно бути: якщо ти лідер команди, то маєш у скрутну хвилину взяти гру на себе. Звісно, є вина в такому провалі й Пушича, схоже, він втратив контроль над підопічними. Тепер кожен тягне ковдру на свій бік. Значить, є якісь проблеми всередині колективу.

— Ви вважаєте, що цього відриву від найближчих переслідувачів динамівцям вистачить для завоювання такого бажаного чемпіонського титулу?

— Те, що «Олександрії» та «Шахтарю» важко буде надолужити згаяне — однозначно. Тим паче, що динамівці після вильоту в січні з Ліги Європи зосередяться виключно на виступі на внутрішній арені. Переконаний, що в «Динамо» чудово знають про свої вразливі місця і під час зимової перерви намагатимуться їх позбутися.

— Про що власне йдеться?

— У «Динамо» коротка лава запасних, і команда потребує підсилення. І не лише для конкуренції за місце в старті, потрібні виконавці, що робитимуть «погоду». Якщо врахувати, що наступного сезону в Лізі чемпіонів Україну представлятиме лише одна команда, то столичному клубу варто продуктивно попрацювати на трансферному ринку, щоб не опинитися в ролі скупого, який платить двічі. Якщо підопічні Олександра Шовковського розтратять таку відчутну перевагу в очках, то будуть винні в цьому самі.

— Від кого ще, крім «Шахтаря», ви чекали минулої осені більшого?

— Від «Полісся», ЛНЗ, «Ворскли», «Колоса». Якість їхньої гри явно не відповідає тим коштам, які були витрачені власниками цих клубів.

— А хто навпаки, несподівано справив на вас приємне враження?

— Насамперед, «Олександрія», яка заслужено посідає друге місце. Руслан Ротань створив боєздатний, добре збалансований колектив. Відчувається, що там усе на повній довірі. Радий я і за футболістів «Карпат», яких сміливо можна назвати «порушниками спокою».

— Десь не шкодуєте, що перед початком сезону довелося покинути «Карпати»?

— Знаєте, таке вже футбольне життя, у кожного свій шлях. Свого часу я вже подякував клубному керівництву, що дало мені можливість повернути «Карпати» в еліту українського футболу. Тішить, що основу нинішньої команди складають гравці, які грали під моїм керівництвом, або яких я запрошував. Які можуть бути претензії і, як мені не вболівати за «Карпати»? Бажаю їм не зупинятися на досягнутому.

— Тоді, на вашу думку, назвіть трьох найкращих гравців, які виступають в УПЛ?

— Владислав Ванат із «Динамо», «олександрієць» Безерра та Олексій Гуцуляк із «Полісся».

— А Іван Калюжний з «Олександрії» не може претендувати на звання «Відкриття сезону»?

— Думаю, що так. Я його добре знаю, адже Іван — вихованець академії «Металіста» за часів, коли я очолював цю команду. Працьовитий, завжди вирізнявся вимогливістю до себе. Йому десь бракує швидкості, але на позиції опорного півзахисника він нівелює цей недолік самовідданістю, умінням відчувати, як розгортатиметься атака суперника.

— Після успішного дебюту Калюжного в національній збірній України до нього проявляє інтерес «Шахтар». Що б ви порадили гравцеві?

— Я все ж таки за те, щоб Іван не змінював прописки. Як то кажуть, від добра добра не шукають. В «Олександрії» його люблять уболівальники, він користується авторитетом у команді, йому довіряє головний тренер. Не треба забувати, що саме з «Олександрії» Калюжного запросили до збірної. А в «Шахтарі» ще не відомо, чи зуміє він проявити себе. Зрештою була інформація, що Івану запропонували новий контракт на значно кращих умовах. Нехай думає.

Завершуючи розмову про чемпіонат УПЛ, рівень якого з об’єктивних причин справді впав, хочу зазначити, що це велике досягнення: у країні йде війна, а футбол живий. Проводяться змагання не тільки в еліті, а й у Першій, Другій лізі, серед аматорів. Тож потрібно запастися терпінням, будуть ще перемоги і на нашій вулиці.

Ось чому аналізуючи виступи українських клубів у єврокубках слід обов’язково зважати на труднощі сьогодення. Адже чого тільки варті одні логістичні проблеми, які негативно впливають на підготовку до матчів, відновлювальний процес. Залишається тільки подякувати тим легіонерам, які дали згоду виступати за українські команди.

— Дещо інша ситуація з виступом національної збірної України, основу якої складають гравці, що представляють закордонні клуби. За п’ятибальною системою, на яку оцінку заслужили підопічні Сергія Реброва за гру в Лізі націй?

— На трійку з плюсом. Спочатку самі загнали себе в скрутне становище, а потім ледь вибралися. Проте, вважаю, що це була тільки розминка, головний іспит — осінь 2025 року, коли потрібно буде у кваліфікаційному раунді обов’язково пробитися до фінальної частини чемпіонату світу. Йдеться не тільки про імідж українського футболу, а й про можливість заробити серйозні преміальні, які потім підуть на розвиток гри мільйонів. Як бачите, все взаємопов’язано.

— А допінгова історія з одним із лідерів нашої збірної Михайлом Мудриком не може завадити у виконанні цього завдання?

— У цій історії ще багато незрозумілого, тому з мого боку було б некоректно щось коментувати. Сподіваюся, що Мудрик доведе свою невинуватість. Уточню тільки, що Україна багата на футбольні таланти і нам вистачить якісних виконавців.

— Коли вже зайшла мова про чемпіонат світу 2026 року, то, що скажете про демонстрацію карти України під час жеребкування кваліфікації, без Криму...

— Не треба бути наївними і вірити, що ФІФА припустилася цієї ганебної помилки ненавмисно, що, мовляв, не обійшлося без третьої сторони, яка надавала відповідні послуги. На мій погляд, це була спланована провокація, перевірка нашої готовності дати гідну відповідь. Проте не слід забувати, що російські компанії протягом багатьох років були спонсорами змагань, що проводяться під егідою ФІФА.

— Ваші шляхи перетиналися з новачком збірної Калюжним у «Металісті» — команді, яка під керівництвом Мирона Маркевича досягла найвагоміших успіхів у своїй історії. Чи підтримуєте ви зв’язки з цим клубом?

— Звісно, часто спілкуюся з одним із керівників цього ФК Євгеном Красніковим, тішить, що «Металіст» не зник із футбольної мапи України й нині на виду в Першій лізі. Його основу складають випускники клубної академії, які представлені у збірних України різного віку. Не виключено, що з часом вони опиняться в головній команді країни, як Іван Калюжний. Я не здивуюся, якщо наступного сезону харківський клуб повернеться в УПЛ.

Підтримую тісні зв’язки з ультрас «Металіста», до речі, багато хлопців зараз на фронті, я намагаюся забезпечити їх усім необхідним. Хороші стосунки у мене і з уболівальниками «Дніпра» і «Карпат», які я теж очолював. Мені дуже пощастило, що в мене є такі друзі.

— А стосунки з багаторічним президентом ФК «Металіст» Олександром Ярославським підтримуєте?

— Так, сподіваюся, що він ще не сказав свого останнього слова в українському футболі.

— Тоді наостанок скажіть, чи чекати вашого повернення на тренерський місток?

— Знаєте, нещодавнє призначення на посаду головного тренера італійської «Роми» мого ровесника Клаудіо Раньєрі підтверджує, що все ще може бути. Я перебуваю в бойовій спортивній формі, принаймні спокійно витримую 90 хвилин, виступаючи за ветеранів «Карпат» або ветеранську збірну України. Намагаюся бути в курсі футбольних новин і уважно стежу за перебігом подій не тільки в УПЛ, а й у всіх топ-чемпіонатах. Тому мене важко здивувати, до нового виклику я готовий.

Андрій Писаренко