Колонка Олександра Липенка. Забивний півзахисник

Продовжую розповідати про гравців ФК «Динамо» (Київ) різних поколінь. Сьогодні в центрі вашої уваги Сергій Мізін та Олександр Дамін.

Сергій Мізін є вихованцем динамівської футбольної школи. Перший тренер — Олександр Леонідов. У 17 років Сергія запросили до команди «Динамо». Спочатку грав за дублюючий склад, потім — за «Динамо-2». За шість сезонів, виступаючи в київському клубі, тричі вигравав «золото» чемпіонату України, один раз — срібну медаль, став володарем Кубка України. Мізін був одним із найрезультативніших півзахисників українського чемпіонату — забивав з обох ніг, головою.

Оригінально відзначив взяття воріт

Взяття воріт після своїх ударів Сергій відзначав неспішною пробіжкою з вказівним пальцем руки, піднятою вгору. Це Мізін 1999 року заробив штрафний, виконавши який, Андрій Шевченко засмутив Філімонова і переповнені трибуни стадіону в Лужниках. У збірній України Сергій дебютував 1995 року в матчі проти хорватів разом із Шевченком і Калитвинцевим. Гра проти Асановича, Шукера, Просинечки запам’яталася на багато років.

Також неодноразово говорив, що щасливий був пограти під керівництвом Валерія Васильовича Лобановського. Ось що він сказав про свого наставника: «Це тренер-глиба. Коли він викликав на особисту розмову і одним поглядом пояснював тобі, як ти повинен сьогодні грати, то це рівень. Ніякої іншої установки вже не потрібно було».

Після закінчення футбольної кар’єри Сергій Мізін став тренером.

Обіцяні «золоті гори» не допомогли

Олександр Дамін, чемпіон колишнього СРСР, дворазовий срібний призер, володар Суперкубка УЄФА-1975:

«Мені з Олександром Олександровичем Севідовим працювалося комфортно. Відчував, що він до мене ставиться із симпатією. У фіналі Кубка ми в Москві в додатковий час поступилися єреванському „Спартаку“ — 1:2. Головний тренер спостерігав за діями своїх підопічних із місця на трибуні. Мабуть, готувався до від’їзду в Москву — його запросило місцеве „Динамо“. Багато хто не знає, що у фінальному матчі Кубка СРСР-1973 діями нашої команди з тренерської лавки керував Михайло Коман. Це він вирішив зробити невдалі заміни Блохіна і Буряка на Зуєва і Кондратова. У підсумку — поразка, і ця невдача лише прискорила повернення Севідова до Москви.

Збірна клубів країни, яку очолив Севідов, вирушила на товариські матчі до Австралії. З тбіліського „Динамо“ до складу були включені Гуцаєв, Мачаїдзе і Кіпіані, з Києва тренер запросив тільки мене, і то винятково з розрахунку, що я з київського „Динамо“ перейду в московське.

Севідов пообіцяв подарувати мені свій „Мерседес“, а йому мав прийти новий. У ті роки в Москву приходило по 20 „Мерседесів“, із них кілька віддавали футболістам і тренерам. Також Олександр Олександрович пообіцяв квартиру в центрі Москви і зарплату вищу, ніж у Києві. Але незважаючи на всі ці обіцянки „золотих гір“, переїхати з улюбленого Києва до Москви я й не думав, це було нереальним. Я був вихований у дусі київського динамівського патріотизму. І тоді, і зараз не сприймаю цю кляту Москву...

У 30 років я почав грати за команду ветеранів „Динамо“, і тільки „Динамо“, тому що ця команда назавжди в моєму серці. Вона зробила мене футболістом, за що я їй дуже вдячний. Вдячний своїм тренерам із динамівської школи Олександру Леонідову і Віталію Голубєву, вдячний хлопцям із динамівської групи, з якими разом грав».

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua