Центральний захисник криворізького «Кривбасу» Олександр Романчук пригадав відрізок своєї кар’єри, пов’язаний з київським «Динамо».
— У 2018 році ти потрапив на перегляд до «Динамо». Хто запросив тебе до Києва?
— Я був у відпустці (тоді Романчук виступав за «Львів», — прим. ред.), коли мені подзвонив мій тренер і сповістив, що я їду на перегляд до «Динамо». Звісно, було приємно, що мене помітили. Після двох тижнів перегляду, клуб підписав зі мною контракт, і я залишився грати в Києві.
— З ким з нині відомих гравців тоді перетинався в Києві?
— Тоді я близько спілкувався з Максом Дячуком, Колею Шапаренком та з Віталіком Миколенком. Наразі ми рідко контактуємо, проте залишаємось на зв’язку. Пам’ятаю, коли тільки почалась війна, намагалися допомагати та підтримувати один одного. Можу сказати, що це не тільки талановиті гравці, а і чудові люди, перш за все.
— Перехід до «Львова» з «Динамо» у 2020 році був для тебе кроком назад?
— Я так не вважаю. У мене була можливість продовжувати грати в дублі за «Динамо», де на той час були хлопці 2001−2002 року народження. Але я відчував, що мені треба рухатись та прогресувати далі. Були надії, що, граючи в «Динамо», у мене є шанс потрапити до основи.
Пам’ятаю, що я провів один збір з першою командою, де зміг забити гол. Проте розумів, що головний тренер, тоді це був Олексій Михайличенко, у перспективі на мене не розраховує. Тому треба було робити нелегке рішення, крок вперед — перехід до «Львова», адже я хотів грати у Вищій лізі проти серйозних опонентів. Я не жалкую про цей вибір, він був правильним.
Євген Чепур