Колишній головний тренер «Десни», «Оболоні», «Севастополя», «Львова» та ще низки вітчизняних професійних клубів Олександр Рябоконь розповів, як погодився на співпрацю з аматорським ФК «Лісне» і чому насправді покинув першоліговий «Діназ».
— Олександре Дмитровичу, тож ким саме ви працюватимете у «Лісному»: асистентом чинного керманича команди Олександра Розгона чи тренером-консультантом? Давайте нарешті з’ясуємо цей важливий момент.
— Розпочнемо з того, що я вже офіційно співпрацюю з «Лісним». Зараз ми з командою перебуваємо на зборах в Ковелі, розпочали підготовку з 2 березня. В команді я виконуватиму роль тренера консультанта.
— Якщо можна, детальніше, що саме входитиме до сфери ваших обов’язків?
— Моє завдання — допомогти команді стати на професійні рейки.
— Дуже цікаво. Тобто керівництво «Лісного» має на меті нарешті стати професійним клубом?
— Клуб амбітний і, думаю, що з наступного сезону, є така ціль, щоб вже грати серед професіоналів.
— Тобто є чітке завдання від керівництва перемогти в чемпіонаті ААФУ й пробитися до Другої ліги?
— Так. Є чітке завдання, і найголовніше — бажання всіх гравців та тренерів ФК Лісне його виконати та грати серед професійних клубів.
— А фінансово клуб потягне Другу лігу?
— З фінансами все О’кей. Ви ж бачите, яких гравців запрошують і вони погоджуються грати за клуб. Команда взута, одягнена, нагодована, має змогу проводити нормальні, повноцінні збори.
А ще, мені одразу впало в око, що в колективі дуже хороша атмосфера. Хлопці повністю задоволені тим, що робить клуб для них.
— Хто і як вийшов на вас з пропозицією співпраці?
— Пропозиція доєднатися до «Лісного» в мене була вже досить давно. Вона надійшла мені від директора клубу Віктора Зелінського. Він був дуже наполегливим. (Посміхається).
— Наступне питання вам може здатися дивним, але. Який у вас інтерес співпрацювати з аматорським клубом? Хіба це ваш рівень?
— Погодився я не одразу, хоч і познайомився з Зелінський ще десь пів року назад. З того часу постійно були на зв’язку.
Останніми місяцями роботи в мене по суті не було. Тому подумав, прикинув, зрештою, погодився.
Так, клуб виступає серед аматорів, але, певен ви знаєте, що тут зібрані дуже досвідчені гравці, з гучними іменами. Вважаю, що на даному етапі погодитись працювати у «Лісному» є абсолютно правильним рішення.
— Виходить так, що ви пристали на пропозицію, щоб не бити байдики вдома?
— Можна й так сказати. (Посміхається). Поки в нас мова йде про мою роботу в клубі на час підготовчого періоду, а там — поживемо, побачимо. В аматорських клубах, ви ж розумієте, контрактів немає.
— Не повірю, що ви погодились працювати «за спасіба».
— Ох і питаннячко у вас. (Посміхається). Певно, що не «за спасіба». Знаєте, за великим рахунком у мене було три роки простою. Останні пів року працював у «Діназі», але… Якби ж вистачило натхнення у колишніх спонсорів вишгородського клубу, а так… Вони один місяць команду фінансово підтримували — і все. Решту часу всі гравці та представники тренерського штабу працювали задарма. Зарплат ми не бачили.
— До «Діназу» ми ще повернемося. Ви сказали, що у «Лісному» є гравці з гучними іменами. Я так розумію, ви насамперед про Сергія Рибалку та Дениса Гармаша.
— Так-так, про них. Та не лише. Ще є група вікових, досвідчених футболістів. Наприклад, у команді є Олександр Насонов, Сергій Шестаков, Женя Морозенко, Володя Коваль. Також є молоді цікаві гравці.
— Щодо Рибалки та Гармаша. Обом лише по 34-ри роки. Чи не зарано вони вирішили в аматорах побігати? Ну, добре, може, вже й не цікаві Сергій та Денис клубам УПЛ, але на рівні Першої чи Другої ліги серед профі вони б точно не загубилися.
— Погоджуюсь. Вони ще б сезон-два спокійно могли пограти серед профі. Особисто в мене немає жодних сумнівів у високій виконавській майстерності Гармаша та Рибалки, вона в них нікуди не поділася. В них ще є бажання пограти.
Чому все ж вирішили в аматорах? Не знаю, то до них питання.
— Давайте наостанок поговоримо трохи про «Діназ». Ви покинули цей клуб через його фінансові проблеми чи були ще якісь нюанси?
— В мене не було жодної зарплати за пів року. Це перебір. Погоджуєтесь?
— Та про що мова, звісно! Це, м’яко кажучи, несерйозно.
— Отож. Так не має бути. Ми й так якось дотерпіли до зимової паузи. Не склалося з останнім виїздом, але… Знаєте, зважаючи на ту ситуацію, що була в «Діназі», хай подякують, що ми хоч дограли перший етап чемпіонату.
— З вами все ж розрахувалися, коли ви сказали, що покидаєте клуб, чи залишилися винні гроші?
— Ситуація така, що саме до футбольного клубу «Діназ» в мене претензій немає. Проблема не в керівництві вишгородського клубу. Просто у команди в кінці літа з’явився спонсор, але їх завзяття вистачило лише на один місяць. Далі вони про команду забули. Повторюся, пів року, п’ять місяців точно, не було жодних виплат.
— Виходить, що ви працювали, а футболісти — грали, на голому ентузіазмі?
— Так воно й було. До речі, зі спонсорами «Діназа», які взялися за команду й потім просто кинули, до цього часу немає жодного зв’язку. Ми до останнього сподівалися, що в них, може, совість якась прокинеться, але — ні. Всі так і розійшлися на зимову перерву з думками — чи догравати, чи зніматися, і як взагалі бути.
— Окрім пропозиції від «Лісного», у вас не було інших варіантів продовження кар’єри?
— Якісь розмови є постійно, але не було жодної конкретики. Сподіваюся, що буде ще в мене серйозний виклик. Якщо він все ж буде, погоджусь одразу. Обов’язково.
Вірю, що ще попрацюю на рівні професіоналів, питання лише — коли…
Віктор Глухенький