Ці знамениті майстри разом із партнерами по «Динамо» приносили гучні перемоги своїй команді.
Про їхню гру розповів заслужений майстер спорту Леонід Буряк, який разом із ними провів безліч матчів у клубі та збірній.
Віктор Матвієнко — захисник, який суттєво допомагав нападу
— Ще в Одесі я звернув увагу на Матвієнка, який виступав тоді за місцевий СКА.
Увагу привертала його м’яка хода, як у кішки. Відштовхуючись від газону пружинистим рухом, він немов збирався злетіти.
Іноді здавалося, що Віктор крадеться по полю. Насправді ж це було просто дуже корисне швидке пересування. У 1970 році Матвієнка запросили в «Динамо».
Захисник мчав лівим флангом із завидною легкістю, прострілював уздовж воріт, а іноді й сам завершував атаки киян. Це подобалося динамівським уболівальникам. Таким чином, Віктор здорово посилював атаку «Динамо».
Пам’ятаю, ми зустрічалися з московським «Торпедо». І хоча мали явну ігрову перевагу, реалізувати її нам ніяк не вдавалося. Явно не щастило.
У тій ситуації виручив Матвієнко. Він підключився до атаки своїм лівим флангом, наблизився до кута штрафного майданчика. Партнери були закриті. І тоді наш захисник вирішив пробити сам. І після його потужного удару м’яч опинився у воротах москвичів. Це був переможний удар!
Вдалим для Віктора Антоновича і всіх нас — динамівців став сезон-1975, коли в травні ми виграли Кубок кубків, а восени — Суперкубок УЄФА і «золото» чемпіонату країни.
У 1978 році Матвієнку виповнилося тридцять. Тренуватися і грати було дедалі важче. Після кожного заняття і поєдинку лікар робив йому укол у коліно. Він збирався зробити операцію, але медики попередили, що гарантії на повноцінне повернення в гру немає. На жаль, довелося достроково завершити кар’єру гравця.
Анатолій Коньков — душа оборони
— Помітним персонажем у захисній лінії нашої команди, починаючи з 1975 року, був найяскравіший виконавець — Анатолій Коньков. Про нього — найбільшого майстра — можна розповідати багато.
Перейшовши до нас із донецького «Шахтаря», він зайняв позицію центрального захисника. Йому в деяких іграх тренери давали завдання переходити за ситуацією в півзахист, щоб підтримати атаку.
З його появою в команді наша оборона заграла значно надійніше. Центральна зона була немов закрита на замок.
Вважаю, що Коньков — гравець рівня знаменитого німця Франца Беккенбауера. У відборі м’яча він був бездоганний, його передачі були точні, своєчасні й обов’язково спрямовані в потрібне місце. Він, як ніхто інший, умів за короткий відрізок часу визначити слабкі місця у суперника і разом із партнерами обрушував саме на цю точку всю міць наших атак. На позиції опорного хавбека Анатолію Конькову рівних не було.
У пам’яті вболівальників зі стажем, напевно, запам’яталася престижна перемога збірної союзу над Італією 1975 року. Тоді у складі нашої команди, яку очолювали Валерій Лобановський та Олег Базилевич, були винятково гравці київського «Динамо», Ми виграли, а єдиний м’яч у ворота легендарного Діно Дзоффа ефектним ударом у другому таймі забив саме Анатолій Коньков.
Володимир Онищенко — віртуоз атаки
— Поза всяким сумнівом, зоряний рік цього чудового форварда 1975-й. Ще раз нагадаю, ми виграли Кубок кубків, Суперкубок УЄФА і чемпіонат СРСР.
Наш тріумф почався в травні, коли «Динамо» здобуло свій перший європейський трофей. Фінальний матч Кубка кубків у швейцарському Базелі проти угорського клубу «Ференцварош» (Будапешт) був, напевно, найкращим у кар’єрі Володимира Онищенка. У тому дуже важливому поєдинку динамівський нападник, як то кажуть, показав товар обличчям.
У Базель Володя прилетів зі «свіжою» травмою. Однак він навіть обговорювати питання про його участь у матчі не дозволяв. Вийшов на поле і зіграв чудово.
Уже в першому таймі він двічі зіпсував настрій воротареві угорців Іштвану Геці. У другому таймі успіх киян закріпив Олег Блохін — 3:0.
Помітно Онищенко зіграв і в повторній зустрічі за Суперкубок УЄФА в Києві проти мюнхенської «Баварії» — 2:0. Наше високе досягнення вітали 102 тисячі вболівальників на трибунах Центрального стадіону.
Запам’ятався мені й фінальний поєдинок за Кубок країни 1974 року із «Зорею». Він був складним, нервовим із додатковим часом. Але в нас виявилося більше сил і ми виграли — 3:0. Свій м’яч забив і Володя. Кришталевий приз дістався київському «Динамо».
Різкий і сміливий Володимир вирізнявся високою швидкістю, оригінальним умінням ведення м’яча. Пробити по воротах він умів із будь-якої позиції, граючи і в «Динамо», і в збірній.
Він завершив кар’єру гравця спокійно, без метушні. Хоча, я не сумніваюся, міг би виступати ще. Але, мабуть, не хотів просто «пограти». Для Онищенка вельми важливим було те, щоб уболівальники не побачили його гру вже без особливого блиску за «Динамо» — команду, якій було віддано багато сил і любові.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Подяка їм за ті моменти щастя!