Директор ДЮСШ «Прилуки» Віктор Харченко поділився історією становлення півзахисника київського «Динамо» Миколи Михайленка, який отримав дебютний виклик до збірної України та дебютував в її складі в товариському матчі з Канадою (2:4).
— Вікторе Миколайовичу, поділіться емоціями від новини про виклик вашого вихованця — динаміського півзахисника Миколи Михайленка до збірної України.
— Ви знаєте, Михайленко — це вже другий наш вихованець, який захищає кольори збірної України. Також нашим підопічним був півзахисник «Шахтаря» — Єгор Назарина. За великим рахунком, ми з Колею говорили щодо його майбутнього виклику до збірної.
Після кожної гри ми з ним спілкуємося, тому можу сказати, що після його повернення з «Олександрії» в Київ головним завданням було потрапити в основний склад «Динамо». А наступний крок — це якраз виклик до національної збірної. Гадаю, що все закономірно, бо Михайленко наразі один з найсильніших опорників України.
— Микола взагалі проводить блискучий сезон. Повернувся з оренди в «Олександрії» в «Динамо», де, здавалося б, не мав шансів заграти в основі за наявності Володимира Бражка. Проте з часом саме Михайленко став ключовим гравцем команди Шовковського, тоді як Бражко опинився на лавці для запасних. З чим пов’язуєте такий прогрес свого вихованця?
— Так склалася доля. Так воно вже вийшло, що коли навколо Бражка були ці розмови про його трансфер в Англії, то Коля не збавляв обертів, а працював і боровся за місце в старті. Натомість Бражко, певно, десь знизив до себе вимоги.
Але я скажу, що на сьогодні Михайленко та Бражко — це два рівносильних опорних півзахисники. Просто Коля скористався своїм шансом. Та і не забуваємо, що стартовий склад завжди визначає головний тренер, який ставить того гравця, в якому найбільше впевнений. Виходить так, що на сьогодні — це саме Михайленко.
— Чи встигли привітати Миколу з перемогою в чемпіонаті України? Що сказали йому?
— Я його привітав і з чемпіонством, і з народженням сина. Коля сам по собі дуже позитивна людина, на все реагує адекватно, з ним приємно спілкуватися. Коля — це гордість Прилуцького краю.
— Як розпочиналося ваше знайомство із сім’єю Михайленків?
— У своєму житті мені довелося займатися з двома братами Михайленками. Його старший брат Сергій проходив через футбольну школу «Європа», грав на позиції нападника. Коля підхопив цю естафету та зайшов ще далі, потрапивши до національної збірної України.
— На якому рівні виступав Сергій?
— Сергій пограв у ДЮСШ на першість області та країни. Далі він своє життя з футболом не пов’язав. Наскільки я знаю, то зараз він служить у Збройних Силах України (Микола розповідав, що його старший брат Сергій служить в піхоті та брав участь у деокупації Херсона — прим. ред.).
— Можете розповісти історію вашого знайомства саме з Миколою?
— У мене товариш працював і працює у дитячій школі селища Варва. Він мені тоді зателефонував і розповів, що у тамтешній приватній школі «Європа» є два талановиті хлопці — Коля Михайленко та Діма Галушко, проте за їхнім віком немає стільки гравців, аби сформувати повноцінну групу. Я відповів: «Добре, хай приїдуть — подивимося». До речі, Коля з Дімою Галушком спілкується по цей день, вони обидва живуть в Києві. Якщо не помиляюся, то вони навіть куми.
Так ось, і приїхали вони вдвох у Прилуки. Я побачив, що це два талановиті хлопці, але Коля був суперталановитим. У нього було абсолютно інше бачення футболу, ніж у його ровесників, світла голова. Галушко теж подавав надії, але отримав травму, через що йому довелося піти з футболу. А щодо Колі, то я відразу сказав, що цей хлопець гратиме в «Динамо».
— А якщо детальніше?
— Було тренування і я попросив тренера провести спаринг 2 тайми по 15−20 хвилин на штучному полі 22×42. Вони зіграли, тренер мені: «Ну, хлопці ще сирі». Ну як сирі? Але я розумію, що тренер пограв, з досвідом, має своє бачення. Я йому сказав, що на сьогодні Коля талановитий хлопець, який через декілька років щонайменше буде в академії «Динамо» Київ.
Підійшла мама Колі та запитала: «Що ви скажете?». Я їй теж відповів: «Прийде час і цей хлопець гратиме за „Динамо“ та збірну України». Вона мені: «Та що це ви говорите». Я відразу їй сказав: «Ви ще пригадаєте мої слова». Коли Коля закінчив академію «Динамо», то я поїхав до Варви на турнір і зустрівся там з його мамою, яка мене запитала: «Вікторовичу, як ви могли там визначити?».
Але знаєте, коли все життя займаєшся дітьми і футболом, то це полум’я в очах та справжній талант неможливо не помітити. Якщо зірки правильно зійдуться, то все буде так, як і було заплановано. Коля — дуже працелюбний та порядний хлопчина. Я бачу в нього велике майбутнє, думаю, він не зупиниться на досягнутому.
— Збірна України — зрозуміло, а чому саме «Динамо»?
— Бо я сам палкий прихильник «Динамо», для мене це завжди був клуб №1. Хоча наш вихованець Назарина грає в «Шахтарі», але свого часу він теж займався в академії київського «Динамо». Потім в нього вже було «Дніпро», «Антверпен», «Карпати», «Зоря».
Та і від Прилук до Києва усього 100 км — це і логістично виправдано. На сьогодні пріоритет теж залишається «Динамо», оскільки там дійсно довіряють гравцям, які пройшли через їхню академію. До речі, Михайленко та Назарина пообіцяли приїхати на турнір пам’яті нашого тренера.
— А як все-таки стався переїзд Михайленка з Прилук до Києва?
— Тренувався він у Сергія Андрійовича Ребрика. Він зараз вже не займається дитячим футболом, а працює десь на підприємстві. Так ось ми свого часу брали участь у першості Києва та були запрошені на дитячий турнір, який проводився на базі «Динамо» в манежі. Там його кияни й помітили, тренери переговорили між собою. Коля на той час був дуже хорошим гравцем: фізика, техніка, футбольний розум. За ним трохи постежили в динамівській філії команди Переможець, а тоді забрали до себе в академію.
— На якій позиції Михайленко починав грати?
— Я теж був у футболі, тому маю свою думку. Михайленка та Назарину я бачив на позиції під нападниками. Але вони пройшли свій шлях і в обох випадках їх вирішили використовувати в опорній зоні. Це бачення тренерів, Коля та Єгор добре себе показують в цій ролі, якщо грають в «Динамо» та «Шахтарі». Тепер маю таку мрію, аби два вихованці прилуцького футболу разом зіграли за збірну України в центрі півзахисту.
— Що ви знаєте про батьків півзахисника «Динамо»?
— Вони не забороняли своїм дітям грати у футбол. Знаю, що вони працюють у Варві на підприємстві. Батьки приїжджали на матчі Сергія, коли він грав в школі «Європа». Також вони возили Колю з Варви до Прилук — це 40 км. До речі, з Варви походить ще один відомий футболіст — нападник «Металіста 1925» Денис Нагнойний.
Повертаючись до теми батьків Михайленка, то вони вкладалися у своїх дітей. Батьки жертвували своїм часом, аби Сергій і Коля мали майбутнє. Так воно і вийшло — це приклад для всіх.
— Переїзд Миколи до столиці в юному віці пройшов безболісно в плані адаптації?
— Коля був дуже адекватний ще у дитячому віці. Його у будь-яку команду переведи — він там приживеться, знайде спільну мову. Михайленко поєднує в собі скромність та комунікабельність. Він робить свою роботу і нижче свого рівня не опускається, працюючи на 100−150%. Коля не такий яскравий футболіст, як гравці атаки, але він виконує те, що від нього вимагають, робить великий обсяг роботи і цементує гру
— Чи були у вас сумніви, що Михайленко зможе закріпитися в «Динамо», враховуючи конкуренцію в клубі?
— Я скажу, що гра Колі в орендах за «Чорноморець», «Зорю» та «Олександрію» зміцнили його. У кожному клубі він набрався досвіду, взяв щось для себе. Але в дорослому футболі його відшліфувала «Олександрія», саме там він себе найкраще проявив та розкрив.
Не так просто його повернули в «Динамо». Певно, Олександр Шовковський зрозумів, що такий Михайленко потрібний і його команді. Конкуренція між Бражком та Михайленком має піти на користь обом гравцям. Ще раз повторюся, на сьогодні — це два дуже сильних опорних півзахисники.
— Руслан Ротань довіряв Миколі в «Олександрії», а також викликав його до лав олімпійської збірної України. Слідкували за виступами вашого вихованця на Олімпіаді в Парижі?
— Я спілкувався з Колею під час Олімпіади. Як зараз пам’ятаю ту прикру поразку в першому матчі з Іраком (1:2)… Там повністю була наша гра, але у футболі так іноді буває. Коля мені говорив, що після того поєдинку вся команда була в розпачі.
А взагалі в прогресі Михайленка, однозначно, є велика заслуга Руслана Петровича Ротаня, який довіряв йому. Повторюся, саме в «Олександрії» Коля розкрився, почав відчувати себе впевнено та розкуто.
— Чимало футболістів, які пізніше стають відомими гравцями, допомагають своїй рідній ДЮСШ. Чи зверталися ви з таким проханням до Миколи?
— Коли Коля був в «Олександрії», то ми до нього не зверталися. А після його повернення в «Динамо» я не хотів на цю тему говорити, бо це знаковий період в його кар’єрі та житті: заграв у топклубі України, одружився, в нього народилася дитина. До речі, його дружина Даша — також з Варви. Ми у Михайленка нічого не просили, але я знаю точно, що якщо нам потрібна буде допомога, то він точно не відмовить.
Хоча до Назарини ми вже зверталися і він сильно допоміг дітям та нашій школі. Квитки на футбол купував, автобус замовляв, м’ячі та форму передавав. Коли Єгор приїздить в Прилуки, то постійно приходить до ДЮСШ, спілкується, тренується з хлопцями.
— Як гадаєте, чи зможе Михайленко закріпитися в збірній України, враховуючи, що позиція опорного півзахисника в національній команді після багаторічного лідера команди Тараса Степаненка ще ніким повноцінно не «забита»?
— Саме в це я і вірю. Хоча у Колі серйозні конкуренти — той же Бражко, Іван Калюжний з Олександрії. Легко в національній збірній не буде. Але, знаючи Колю, в нього все вийде. Михайленко закоханий у футбол — це дитина, яка грає, бо це приносить задоволення. Головне так само наполегливо працювати і не зупинятися.
Я взагалі вважаю, що потрапляння в професійний футбол — це хвороба. (Посміхається) Якщо ти туди потрапив, то все — з цього підводного човна нікуди не дінешся. Думаю, що нікому не буде просто конкурувати з Михайленком.
Владислав Лютостанський
На таких Вікторах Харченко і тримається Україна.
З жня в день професійно роблять кропітку роботу - в даному випадку готує з пацанов профі.