Вихованець «Дніпра» та один з найяскравіших українських нападників минулих десятиліть Олексій Антонов пригадав свої виступи за національну збірну України.
— Влітку 2011 року стався перший виклик Олексія Антонова до збірної України. Як дізналися та що відчули?
— Вже й не згадаю точно, як дізнався, хтось із «Дніпра» сказав, що мене викликали.
Емоції неймовірні. Думаю, кожен футболіст мріє про гру за національну збірну, тож перший виклик став для мене справжнім емоційним злетом.
— Як планували вигравати конкуренцію в збірній?
— На той час у збірній виступали справжні зірки: Шевченко, Воронін, Мілевський, Девіч, Селезньов. Тому для мене виклик став великим досягненням і водночас шансом, який потрібно було обов’язково використати.
— Розкажіть про матчі за збірну.
— Зіграв у двох. У першому — вийшов на заміну (0:1 зі Швецією в 2011-му), у другому — у старті (2:1 з Нігером у 2014-му). Дебютував на стадіоні «Металіста». Для мене Харків — місто особливе: дебют у збірній, відновлення кар’єри, а вже як тренер — вихід із «Чорноморцем» в УПЛ.
— Фартове місто?
— Абсолютно. І як для футболіста, і як тренера — у Харкові відбувалися ключові моменти мого футбольного життя.
— Ви в компанії Вороніна, Шевченка та інших не знітилися?
— Атмосфера в збірній була легкою й комфортною. Я захоплювався такими гравцями, як Воронін, Шевченко, Мілевський — це справжні зірки. Хоч трохи хвилювався і соромився, але вже саме перебування поруч із ними здавалося чимось особливим.
Олег Блохін помітив мою напругу й запросив на розмову. Сказав: «Не переймайся, просто грай у свій футбол, спокійно». Після цих слів додалося впевненості, і я йому дуже вдячний за це.
Ігор Лисенко