Леонід Буряк: «Калюжний забиває, але я не люблю таких футболістів, які б’ють і хапають»

Колишній головний тренер збірної України та київського «Динамо» Леонід Буряк поділився думками про майбутній матч Україна — Азербайджан у відборі на ЧС-2026.

— Леоніде Йосиповичу, чого очікуєте від матчу Україна — Азербайджан?

— Звичайно, будемо всі вболівати за збірну України і бажаємо тільки перемоги нашим хлопцям. Якщо ми будемо грати так, як проти Ісландії, то повинні обіграти Азербайджан.

Якщо б ми зараз грали у Києві чи іншому українському місті, то наша збірна могла б обіграти будь-яку команду, будь то Франція чи інша світового рівня. У Польщі, як би то не було, ми граємо на нейтральному полі.

— Проти Ісландії вам сподобалася гра нашої збірної? Бо в мене, якщо чесно, враження двоякі: забили п’ять голів, але і пропустили три.

— Думаю, ця гра всім сподобалася. Реалізація була шикарною. Ми завдали чи не п’ять ударів і забили п’ять голів. Україна обіграла доволі непросту, міцну команду. Слава Богу, що все завершилося позитивно.

А от три пропущених м’ячі — це дуже хороший матеріал для Реброва і його тренерського штабу. Нехай розбирають, чому збірна, де у захисті грають футболісти високого рівня, — Забарний, Миколенко, — пропускає три м’ячі. За рахунку 3:3 щастя було на нашому боці і ми забили дуже красиві м’ячі, хоча за такого перебігу подій це було важко зробити. Тож я задоволений.

— Що скажете про гру динамівців за збірну?

— Я радий, що Волошин і Шапаренко представляють Динамо в основі збірної.

— Плюс ще вихованці «Динамо» з інших клубів…

— Безперечно. Але динамівців у національній команді повинно бути ще більше. Я вважаю, що наші гравці зіграли достатньо добре.

— Як можете охарактеризувати команду Азербайджана?

— Я дивився їхню гру проти Франції і за два тайми вони жодного разу не вдарили у створ воріт. Гравців топового рівня в Азербайджану немає, але вони сильні як команда, що довів наш перший матч, який виявився достатньо важким. У кожної команди є свої проблеми і задачі. Україна вирішує свої, Азербайджан — свої. Подивимося, як воно буде.

— Окрім травмованого Судакова, чи буде проти Азербайджану ротація у складі збірної?

— Я не думаю, що Забарний, Миколенко і вся наша лінія захисту дуже втомилися, але ротацію треба зробити у нападі та в середині поля. Відбирати м’ячі під час зливи у Рейк’явіку — це дуже важка праця. Ребров бачить гравців із середини, хто у якій формі, і йому видніше, кого міняти. Зі своєї практики скажу, що ротацію, хоча б невелику, провести потрібно.

— Чи потрібно проти Азербайджана випускати Калюжного, адже відбирати стільки м’ячів, як проти Ісландії, вже не доведеться?

— Я не знаю, чим він займається на полі. Я і в Реброва спитав: «Що він робить?». Тоді й Степаненка потрібно повернути у збірну. Так, він забиває і приводи для розмов є, але я не люблю таких футболістів, які б’ють і хапають, потім б’ють і знову хапають. Проте у збірній повинні бути й такі гравці. Калюжний грає так само, як у свій час Степаненко.

Той же Очеретько, який вийшов на заміну, мені сподобався більше. Він виконує ті ж самі функції, але на порядок вищий у плані майстерності. Але то таке діло. Якщо Калюжний у кожній грі буде забивати, то нехай грає. Буряку не подобається, але Буряк це якось переживе. Найголовніше, щоб був результат.

— Ваш прогноз на гру?

— Я прогнози не даю. Якщо б я був чаклун, то назвав би вам точний рахунок, але я просто сподіваюсь на перемогу України. Нам три очки дуже потрібні. Неважливо, добре ми будемо грати чи погано, головне — перемогти.

— Наостанок, хочу вас спитати про конфлікт Шовковського і Ярмоленка в «Динамо». Що там відбувається?

— Це питання не до мене, я не звик коментувати чутки. Це вам треба питати у Шовковського і Ярмоленка. Я так само, як і ви, прочитав цю інформацію у ЗМІ. Не треба виносити сміття із сім’ї. Я ж не буду публічно говорити про сварку із дружиною, а Динамо — це і є сім’я.

Звичайно, у кожного футболіста можуть бути образи. В основі грає 11 людей, а десять сидить в запасі. У мій час також таке було. Бувало, що я з Лобановським по місяцю не вітався, бо мав свою позицію. Потім Валерій Васильович підійшов, вибачився, обійняв мене і сказав, що був не правий. Ну то вже історія.

Андрій Піскун