Напередодні матчу відбіркового етапу ЧС-2026 між збірними Франції та України універсал київського «Динамо» Олександр Караваєв дав велике інтерв’ю YouTube-каналу «Взбірна».
— Ну, по-перше, вітаю тебе з поверненням в національну збірну. Твій останній виклик був у жовтні 2023. Які були емоції після повернення, емоції, коли ти почув, побачив своє прізвище у списку викликаних?
— Дякую велике. Ну, звісно, це радість. Але, якщо не помиляюсь, останній виклик до збірної був не у жовтні — у жовтні просто остання гра біла. Ще я був і в листопаді, і потім ще в 2024-му році, у березні, коли ми виходили на Євро-2024, але тоді я не грав.
Звісно після того моменту важко було сприйняти, що ти перестав грати за збірну, тому що багато років постійно грав, багато позитивних емоцій було. Але я сприйняв, я розумію, що вже, як кажуть, вік йде. Втім, я все одно розумів всередині себе і на футбольному полі, що можу ще багато чого дати. Тому я і продовжив контракт з «Динамо» і все одно ставив однією з задач повернення до збірної. Я розумів, що якщо буду все робити на футбольному полі і давати результат, то обов’язково знову приверну увагу тренерів збірної.
— А були в цей момент такі думки, що можливо в збірній вже все? Чи все ж все одно чекав виклику?
— Звісно, я все розумів. Зараз в збірній велика конкуренція, при цьому більше ніж половина команди — це гравці топ-чемпіонатів, що тільки збільшує конкуренцію: хлопці грають на високому рівні в топ-чемпіонатах проти найкращих гравців світу, і, звісно, в них вже інший рівень.
Є дуже гарний приклад. Коли я вже грав в збірній, в її складі дебютував Саня Зінченко. І вже тоді було видно, що він хоч і тоді мало грав за «Манчестер Сіті», але вже на тренуваннях виділявся. А зараз хлопці всі грають на такому рівні. І, звісно, це показує всім нашим молодим гравцям, що є великий шанс потрапити в найкращі ліги світу і заграти на високому рівні, що все можливо, треба тільки захотіти цього.
— Ти зараз найстарший по збірній. Які думки з цього приводу? Які відчуття?
— Та все одно позитивні відчуття. За останні років п’ять збірна підняла дуже високу планку. Багато гравців виступають на високому рівні, і щоб потрапити сюди, треба багато чого досягти. І не тільки на футбольному полі — йдеться також про якісь звершення, потрапляння в найсильніші ліги.
Я не вважаю, что мій вік такий, що треба вже закінчувати. Навпаки, от якщо взяти ту ж Італію, Серію А: там 33 роки — це розквіт! Цей чемпіонат тим і славиться, що там багато вікових гравців грають, і грають на дуже пристойному рівні.
— Ти провів 49 матчів за збірну. Наступний буде 50-м. Думав про це?
— Думав, але не зациклювався на цьому. В житті все завжди виходить так, як повинно бути. Якщо повинно бути так, що я зіграю за збірну 50 матчів, и більше, то так воно і буде. А якщо ні — ну, значить, ні.
Вважаю, що зіграв за збірні різних вікових категорій дуже багато матчів, і зіграв на пристойному рівні. У всіх турнірах пограв, окрім чемпіонату світу. І, звісно, це також мета і мрія, якої треба досягти. Тому, може, все воно так і повинно було зійтись.
— Ти жартома скаржився, що єдиний негативний момент у виклику до збірної в тому, що ти не побачиш зараз рідних, сім’ю, бо переїзди постійни. Як в такому графіку поєднуватись, знаходити час і на сім’ю, рідних?
— Завжди є позитивні моменти, є негативні моменти, і завжди будь-який негатив ти хочеш одразу перекреслити позитивними моментами, щоб про нього вже не згадувати. Коли я постійно грав в збірній, їздив у збірну, то, звісно, негативний момент був в тому, що ти не бачишся з рідними, але я одразу перекреслював це все позитивним моментом, що ти їдеш в збірну, ти граєш проти топ-збірних на високому рівні і ти до цього все життя йшов. Тому це позитивний момент.
Був період, коли я не їздив до збірної. Це був негативний момент, бо також хотів грати, розумів, що можу дати збірній і можу грати, але перекреслив це позитивом: я був зі своєю сім’єю.
Це можливо баланс такий. Не може бути завжди все погано або все добре. Тому я намагаюсь завжди брати найкраще і позитивне. Так легше жити.
— Ти казав, що любиш віддавати гольові передачі. Що тобі більше емоцій приносить: гол чи результативний асист?
— Ну, звісно, гол — це є гол. Будь-який гол — це позитивний момент, бо ти ставиш крапку у якійсь комбінації. А коли ти віддаєш асист, це як якась, вважаю, елегантність. Тим паче, якщо він якийсь складний по виконанню, або на пусті ворота партнера по команді «викатуєш». Треба мати вміння віддати. І коли ти приносиш такі позитивні емоції комусь, то ти ще більше радієш від цього.
От для мене завжди приклад буде, коли я забив в своєму останньому матчі за збірну, проти Північній Македонії: просто подивіться на повторі, як бігли до мене хлопці радіти, особливо Миколенко, Забарний, Сидорчук, Матвієнко. Тобто ти розумієш, що це вже 95 хвилина, розумієш, скільки хлопці сил віддали, а ти бачиш, як вони до тебе біжать. Це неймовірний сплеск емоцій. Оце і є справжній футбол, коли радіють таким моментам. Зараз в цих матчах такі голи дуже потрібні. Запланував їх собі. Я завжди планую. Подивимось, може хтось інший так зробить.
— Тебе називають універсалом, але сам ти як почуваєшся? Де на полі тебе найкомфортніше?
— Чесно, вже без різниці. Пам’ятаю себе в 19 років: хлопці, яким було 30−32 роки, казали, що от якби нам їх мізки, то всі ми були б на високому рівні. Зараз ти зовсім по-іншому дивишся на футбол, зовсім по-іншому приймаєш рішення. І в мене, можна так сказати, біла заздрість Ілюхі Забарному: в нього в 18−19 років по-футбольному голова мислила так, як у багатьох мислить у 30−32. Він, вважаю, унікальний футболіст, що приймає такі рішення на полі, які молоді гравці не приймають.
Тому мені комфортно на будь-якій позиції. Це і матчі показують. Ось у згаданому матчі з македонцями мене випустили на 10 хвилин грати ліворуч і вийшло гол забити. Тобто головний тренер це відчув. І я розумію, що на будь-якій позиції треба зіграти.
Якось я приїхав до збірної, коли її тренував Андрій Миколайович Шевченко, і він мені сказав, що справа півзахисті мені майже неможливо буде зіграти. Я кажу: «Та я розумію». Там Ярмоленко в розквіті сил був, Циганков на підході, і Марлос ще був тоді. Я розумів, що не зможу конкурувати, бо це легенди нашого футболу. І Шевченко сказав, що є позиція правого захисника. Я кажу: «Нема питань, мені підходить ця позиція». Я вже на ній дуже звик грати і знаю, як користуватись деяким вільним простором на полі, щоб себе реалізувати.
— Ось власне наступне питання в мене було якраз про те, зміг би ти вийти ліворуч в півзахисті, як тоді з Північною Македонією?
— Та без питань. Я ж кажу, я грав і лівого захисника, коли у «Динамо» був Луческу. Та і коли я ще в «Зорі» виступав, то також на будь-яких позиціях грав. Пам’ятаю слова моїх тренерів: всі вони завжди казали, що для того, щоб більше приносити користі команді і щоб ти постійно грав, ти повинен бути універсальним. Ти повинен володіти і правою ногою, і лівою ногою, повинен вміти грати і справа, і ліворуч. Тоді у тренера буде головна біль, куди тебе поставити, щоб ти був корисним на футбольному полі. Або з заміни вийти, або в основному складі, але ти завжди будеш потрібним команді. Тому я вважаю, що коли ти універсальний гравець, то це тільки користь самому тобі.
— Зараз за іменами збірна України найсильніша, як ти думаєш?
— Важко сказати, тому що хлопці ще всі молоді і у багатьох велика перспектива. По перспективі вважаю, що багато хто може бути набагато іменитішим, ніж коли-небудь були, тому що всі грають в топ-лігах. Хоча, якщо подивитись років п’ять-шість назад, коли грали Ярмоленко, Коноплянка, Степаненко і Циганков, то також всі з іменами гравці, але просто не всі вони грали в топових клубах. Тому важко порівнювати.
І я люблю порівнювати, коли вже, пройшло одне покоління, потім інше і отак от ти зрівнюєш покоління за підсумком. Тому саме зараз порівнювати не хочеться. Але я бачу, як зараз наше молоде покоління розвивається, і це може бути прям топ. Хочеться, щоб вони повністю всі розкрились. Їм зараз найбільше за все треба з усіх боків підтримка — і з боку футболістів, і з боку експертів, журналістів, щоб всі були єдині. Тоді, вважаю, всі розкриються по максимуму.
— Давай про прийдешні матчі. З Ісландією в жовтні класно зіграли, перемогли. Як це повторити в домашньому поєдинку? І які помилки першого матчу з Францією треба врахувати, щоб зараз можна було зачепитися?
— Все одно зараз всі думки будуть про Францію, бо це найголовніший матч, тому що він наступний. Завжди так є і буде. Звісно, треба, по-перше, розібрати, як ми грали до цього і гарні моменти, які в нас були, залишити і користуватись ми. А по негативним моментам зробити висновки і не повторювати їх.
Також всі розуміють, що збірна Франції — це топ. Завжди такою була і буде. Але у кожної команди є свої негативні моменти, якими можна скористуватись. Тому я впевнений, що наш тренерський штаб весь цей час готувався, продивлялись наші матчі, роздивлялись, як грала збірна Франції, і скажуть, як нам краще зіграти, щоб використати все це моменти на нашу користь. А можливості, впевнений, будуть. Треба просто буде цим скористатися.