Колишній воротар «Олександрії» Георгій Єрмаков розповів про період своєї кар’єри в цьому клубі, коли його головним тренером був Руслан Ротань.
— Той стиль, який Руслан Ротань запропонував команді, для мене був у новинку. Однак це спонукало швидше вчитися й поглинати інформацію. Я поставився до процесу з цікавістю, щоб зрозуміти вимоги до своєї позиції та загальної командної взаємодії у різних фазах гри.
— Чому, на ваш погляд, на побудову команди знадобилося цілих півтора року?
— Я вважаю, це досить нормальний термін для побудови. Вимоги, які пропонує Руслан Петрович зі своїм штабом, не можуть бути втілені швидко.
Плюс відбувалися зміни у складі. В один період пішло дуже багато людей, і їм на заміну підписали цілий ряд молодших виконавців.Тобто формування команди йшло не лише в ігровому аспекті, а й у кадровому. Тому, можливо, це й зайняло стільки часу.
— Як Ротань переживав невдачі у перших двох сезонах? Адже спочатку команда пролетіла повз єврокубки, а потім фінішувала ще нижче — у середині таблиці.
— Ротань проявив велику стійкість у тому плані, що він не хотів відходити від основної ідеї, хоча й певні моменти видозмінювалися.
Також, думаю, свою роль зіграли віра та підтримка з боку керівництва клубу, що не було швидкого звільнення після перших невдач. Вони довіряли його баченню й продовжували сподіватися на результат. Цей симбіоз менеджменту, тренерського штабу й гравців допоміг, аби усе склалося найкращим чином.
— А як команда ставилася до того, що відбувалося? Адже, вочевидь, набагато легше повірити в ідеї тренера, якщо вони підкріплюються результатом.
— В «Олександрії» був просто неймовірний колектив, тому якогось сильного песимізму ми не мали. Прагнули відтворювати те, що хоче тренер. Атмосфера у роздягальні була хорошою. Старші футболісти об’єднували довкола себе молодших, й усе відбувалося в дуже правильному дусі.
У певний момент результати були не дуже задовільними, але після другого сезону залишився майже увесь склад й ми провели більш вдалу кампанію.
— Багато хто відзначає, що Ротань любить покричати на підопічних.
— Повірте, ми це також відзначали, і не один раз. (Посміхається).
— Чи можна було в роздягальні отримати по шапці?
— Ну, зрозуміло, це футбол. Думаю, усі знають, що багато хто у спорті проявляє свою імпульсивність та кричить, особливо якщо тебе хтось не чує. Можливо, Руслан Петрович гучніший за інших. Однак сам прояв емоцій є цілком нормальним.
— Що стало ключовим для минулого суперуспішного сезону «Олександрії»?
— Думаю, усе розпочалося з трансферів. Влітку зробили чудові підсилення. Важливо відзначити, що новачки відіграли дуже велику роль. Вони вже були адаптовані до УПЛ й швидко зрозуміли вимоги головного тренера.
Найдивніше, що не була проведена повноцінна підготовка. Ротань із Сергієм Кравченком поїхали зі збірною України на Олімпіаду, а ми залишилися з помічниками.
— Чи могли ви стати чемпіонами, на вашу думку?
— Перше місце було дуже близько. Ми можемо питати лише із себе з приводу втрачених десь очок. Прикро.
За три тури до фінішу ми усе ще мали теоретичні шанси виграти чемпіонат, але поступилися «Карпатам» (1:2). Тоді стало зрозуміло, що «Олександрія» випала з боротьби. Дуже болючий момент.
Проте це й так, я вважаю, велика історія для міста, клубу й кожного, хто був у тій команді. Неймовірно.
Дмитро Вєнков