Півзахисник київського «Динамо» Владислав Кабаєв розповів про свою нинішню травму, збори, суперників ЛНЗ та «Шахтар», збірну України та особисті цілі на цей рік.
— Владиславе, як твої справи?
— Усе було б краще, якби не травма, яку отримав на зборах. Через це пропустив важливу для себе частину другої фази підготовки, тож можу пропустити перший офіційний матч «Динамо» проти «Руху». Втім, є надія, що вже на наступну гру з «Епіцентром» буду в обоймі команди. Нічого страшного — це футбол, таке трапляється. Радію, що повернулися додому, до сім’ї, на рідну динамівську базу. З нетерпінням чекаю на відновлення чемпіонату.
— Яке враження у тебе залишилося від зборів?
— Загалом збори пройшли продуктивно. Чогось принципово нового для нас не було, але тренувальний процес у Ігоря Володимировича Костюка трохи відрізнявся від того, що був у попередніх тренерів. Свої корективи внесла й погода. Через часті дощі довелося більше бігати. Відпочинку фактично не було. Особисто я більше займався у тренажерному залі. Поза тренуваннями збиралися з хлопцями в кімнатах, багато спілкувалися — хтось грав у карти, хтось читав. Найголовніше — колектив кожні півроку змінюється на краще, і це великий плюс.
— Хтось читав книжки, хтось грав у карти. А ти чим займався?
— Оскільки я лікувався і проходив процедури, я здебільшого читав книги.
— Що саме читав?
— Прочитав на зборах книгу про Арсена Люпена. Це той детектив, який мені подобається (Арсен Люпен — розумний і хитрий злодій, але водночас джентльмен. Він діє за своїми принципами і захоплює читачів, — прим. ред.). А ще почав читати автобіографію Метью Макконагі ще не закінчив, але читаю далі — книга захоплює (це книга «Зелене світло» про життя, кар’єру та моменти, коли варто рухатися вперед, — прим. ред.).
— Тобі подобається читати автобіографії людей?
— Чесно кажучи, не дуже полюбляю цей жанр. Це перша така книга, яку я почав читати. Мені її подарували, вона лежала вдома, і де її читати, як не на зборах? У літаку, на процедурах — час є, чому б не почитати?
— На зборах ти брав участь у тренуваннях на піску?
— Так, я вже знав, що це таке. Раніше подібні заняття проходив у Віктора Скрипника у «Зорі». Вправ як таких на піску не було, ми просто бігали півгодини зранку після гри. Ти біжиш не навколо поля, а по березі, дивишся на море, нічого страшного. Так трохи ноги наливаються і збивається дихання, але ми до цього нормально ставилися.
— Тренер давав вам декілька вихідних на зборах. Кудись їздили в ці дні?
— У нас було два вихідних, і ми з хлопцями поїхали в Анталію — це близько півгодини їзди. У перший день поїхали посидіти в кафе та ресторанах, хтось потім пройшовся по магазинах, а хтось повернувся додому. Я прогулявся містом і зайшов у магазини, щоб купити щось для сім’ї.
— Щось купив?
— Так, але лише дрібниці: косметику для дружини, те, що вона просила, і іграшки для дітей. Речі не купував, бо ціни майже такі самі, як у нас.
— Те, що «Динамо» проводить дві перші гри вдома, — це плюс?
— Думаю, що так. Газон на «Динамо» до першого матчу, можливо, буде не ідеальний, але для цієї пори року кращий, ніж у будь-якому іншому місті України. Та й гра вдома — нікуди їхати не треба.
— На зборах слідкували, як готуються суперники «Динамо»?
— Були на матчі «Шахтар» — ЛНЗ. Нічого нового у грі цих команд не побачили. ЛНЗ використовує оборонну тактику з акцентом на контратаки, а «Шахтар» робить ставку на контроль м’яча.
— Перемога ЛНЗ була заслуженою?
— ЛНЗ просто грає у такий футбол, який приносить результат команді. Можливо, не надто видовищний, але мені подобається, як вони структурно грають у обороні. На це варто звернути увагу багатьом іншим клубам. Гравці страхують один одного, підтримують у грі. У команди є швидкісні футболісти, які добре йдуть у контратаку. Крім того, вони посилилися Твердохлібом і Микитишиним. Це дуже хороша команда, недарма вони перші в таблиці.
— Що думаєш про збірну? Як оціниш жеребкування Ліги Націй?
— А що тут оцінювати? Хто б не випав у жеребкуванні — легко не буде. Сьогодні вже нікого не обіграєш на одній нозі. Багато хто досі живе минулим і очікує, що збірна, «Динамо» чи «Шахтар» зобов’язані перемагати певних суперників лише за статусом. Ми теж хочемо, як колись за Лобановського, обігравати «Барселону» й «Реал», але треба дивитися правді у вічі. Футбол за останні роки суттєво прогресував, а наші реалії в країні нині інші. Це і бюджети, і багато чого, не кажу, що конкретно саме тут. Попри це, ми прагнемо грати в Лізі чемпіонів і хочемо бачити збірну серед лідерів. Але є такий вислів: «Ваші очікування — це ваші проблеми». Тому ми прагнемо результату, але дивимося на речі реально.
— Розраховуєш на своє повернення в збірну?
— Звісно, я мрію про збірну. Я вже там побував. Коли отримав виклик, пам’ятаю, сказав: «Потрапити у збірну — добре, але закріпитися там було б супер». Але я не показав у збірній свій максимум. Розумію причину, але залишу її при собі — це моя відповідальність. Думаю, зараз мене до збірної не викличуть. Сергій Ребров приїжджав на наші матчі на зборах, але я не грав через травму. Зараз, поки наберу форму, пройде час, тому буде складно потрапити на матчі плей-оф. А далі — як доля розпорядиться.
— У тебе була розмова із Сергієм Ребровим?
— Якоїсь душевної, глибокої бесіди з Сергієм Станіславовичем у нас не було. Була коротка розмова, простого формату на рівні: «Привіт, як справи? До побачення». Я вважаю, що між нами нормальні відносини. Він навіть може мене притравити за щось, але це теж частина нормальних стосунків.
— У п’ятницю офіційно стартує чемпіонат. Які у тебе цілі на цей рік?
— Говорячи про цілі, насамперед хочу відштовхуватися від клубу, в якому я граю. «Динамо» завжди ставить максимальні завдання, і, звісно, мрія кожного з нас — виграти в цьому сезоні Кубок і чемпіонат. Особисто для себе хочу знайти внутрішній спокій. Бо коли перемагаєш — ти на підйомі, а коли програєш — тебе штормить. Тому хочеться знайти баланс, щоб незалежно від того, як зіграв — добре чи погано — розуміти, що ні злети, ні падіння не тривають вічно. Звісно, хочеться прогресувати, більше забивати і більше віддавати гольові передачі. І, безумовно, всі ми мріємо, щоб ця війна нарешті закінчилася й ми могли спокійно жити.
— Чи реально «Динамо» наздогнати лідерів?
— А чому ні? Я вірю, що це можливо. Головне, щоб ми не втрачали очки. Багато матчів у першій частині чемпіонату ми не програли, а віддали. Дев’ять очок відставання — це небагато. Таке вже траплялося. Ярмоленко розповідав, що «Динамо» свого часу мало відрив у дев’ять чи дванадцять очок, але «Шахтар» зміг їх наздогнати і виграти чемпіонат.
Олександр Петров
Дуже надіюсь що цей баласт помаленьку будуть скидати, що нарешті не словом а ДІЛОМ будуть довіряти молоді.
Теж саме стосується і Буї з Ярмоленком - дякуємо, та допобачення.