Олег Федорчук: «Ребров до останнього триматиметься за контракт. Це не про честь, це про банківський рахунок»

Відомий український тренер Олег Федорчук розповів, що думає висловився про стан молодіжної та національної збірних України після березневих матчів.

«Мельгоса — це креатура Реброва, а криза національної збірної впливає і на молодіжку»

— Олеже Вікторовичу, хотілося б поговорити про справи молодіжної збірної України. Чому ми бачимо таку картину? Відбір, по суті, провальний, шансів на Євро після прикрої нічиєї з Литвою (1:1) майже не залишилося. Що відбувається з командою Мельгоси?

— Це проблема глобальна. По-перше, війна. Величезна кількість талантів залишила країну. Найбільше потерпають провідні школи — «Динамо» та «Шахтар». По-друге, суттєво впав рівень внутрішніх змагань. Але є й третій момент, найбільш прикрий — ментальність.

— Різниця у ментальності головного тренера та гравців?

— Так. Який би не був крутий закордонний фахівець, він до кінця не розуміє, в яких умовах живуть наші футболісти. На молодь зараз сильно тиснуть зовнішні чинники, вони емоційно нестабільні. Досвідчений тренер мав би їх заспокоїти, а іноземці часто не мають цього тонкого контакту в критичні моменти. У тій же Іспанії чи Франції з молодіжками часто працюють вікові тренери, які вже все бачили в житті. Вони діляться не просто енергією, а розумінням. Також ми сліпо копіюємо «іспанський стиль».

— Так, ви про це говорили ще раніше.

— Я зараз працюю з юнаками U-19 та U-20 і я в шоці. Перед грою стандартне положення, подача — і ніхто не хоче грати головою. Не тому, що не вміють, а просто не хочуть! З дитинства їх вчать лише «пасику внизу». Але якщо ви не піднімаєте м’яч, у вас буде низький темп, і ви ніколи не гратимете у швидкий футбол. Це шлях до деградації, яку ми зараз і бачимо.

Серед інших причин провалу команди Мельгоси я б додав ще й кризу національної збірної України — це також впливає на «молодіжку».

— Як саме?

— Прямо. Не можна говорити зараз про молодіжну збірну України у відриві від національної команди. Мельгоса ж є креатурою Реброва. Ми бачили кадрові рішення, які, як на мене, були абсолютно непослідовними. Спочатку збірна виглядала непогано, а потім з кожною грою почала просідати. Багато в чому це через те, що запрошували не найкращих, а тих, хто грає за кордоном, бо це «статус».

— Теж звернув на це увагу. Ніби сам факт перебування в закордонній команді має свідчити про те, що це гравець хорошого рівня, який ще й у відмінній формі перебуває…

— Саме так. Статус замінив сьогоднішню якість. У нас чомусь дивляться саме на статус, а не на якість. Але гляньте на Швецію — там один футболіст Дьйокереш переграв усю нашу збірну, бо він робить різницю індивідуально. За це і платять 100 мільйонів. А у нас — бюрократичний, «рафінований» підхід, позбавлений творчості.

Ось вам приклад Пономаренка. Він не був особливо потрібен «молодіжці», а в національну взяли одразу, як тільки «приперло». Або Калюжний. Три роки тому про нього мало хто знав, мало кому він був потрібен. Але Руслан Ротань в «Олександрії» знайшов йому місце, хлопець заграв, і кар’єра злетіла. Це доводить: треба дивитися на кондиції тут і зараз, а не бути консерваторами.

Навіть Валерій Васильович Лобановський не боявся брати людей з першої чи навіть другої ліги — Яремчука, Раца, Косовського — і вони одразу ставали гравцями основи.

«Шевченко має гнати цю «голуб’ятню» віником»

— Звідки стільки прагматизму, цієї зашкарублості? Чимало вболівальників вважали, що молоді тренери та «іспанський вектор» — це вища сходинка, ніж та наша ДНК, де йде акцент на фізику, швидкість та боротьбу.

— А де ви бачили, щоб національність давала привілеї? У «Барселоні» зараз головний тренер Хансі Флік — німець. В «Атлетіко» Дієго Сімеоне — аргентинець. Це парадокс нашого футболу. У нас деякі іспанці приїжджали як оператори, а потім раптом починали тренувати «Зірку» чи «Карпати» (йдеться про Даріо Друді — прим. ред.). Мені як професіоналу достатньо одного їхнього речення, щоб усе зрозуміти.

Я з першого інтерв’ю казав: призначення Ашура в «Поліссі» — це афера. По Реброву — аналогічно. Мені навіть з УАФ телефонували, просили не бути таким жорстким у критиці. Я відповів: «Зачекайте пів року, ви ще плакати будете». І що ми бачимо зараз? Журналісти, які мовчали, тепер раптом «прозріли». Всі тепер такі сміливі у своїх висловлюваннях…

— На Реброва свого часу дійсно чекали, як на месію, що повертається на Батьківщину з Близького Сходу.

— Асистент Реброва на всю країну рекламує того Ашура. Син Реброва працює в агентській компанії ProStar Шаблія. Всюди якісь родичі, зв’язки… Хіба це схоже на роботу нормальної структури? Це якесь мафіозне угруповання, справжній синдикат. Ребров упевнений у своїй безкарності, і гравці це відчувають. Футболісти — як вовки, вони з шести років у напружених колективах і брехню відчувають шкірою.

Коли я бачу Реброва на тренерському містку — це депресняк. У ньому немає натхнення. Якби він був командиром, його взвод здався б у полон на першій хвилині. Він хоче подобатися, але робить це за чужі гроші.

— А як щодо Мельгоси? Його раніше часто називали кандидатом на заміну Реброва…

— Мельгоса — це просто підказка Шевченку, щоб зберегти вплив цієї «бригади». Цю «голуб’ятню» не треба навіть розглядати. Потрібно їх гнати віником! Повністю змінювати вектор.

Пригадайте Михайла Фоменка. Він не намагався подобатися, був таким, як є. Але гравці при ньому билися, віддавалися на полі, обігрували Польщу. Він брав того ж Зозулю, бо той забивав. Це було чесно.

— Люди вже почали про повернення Олександра Петракова в збірну України задумуватися.

— Так Петраков — боєць! Він пройшов усі щаблі, від інтернатів до перемоги на ЧС зі збірною U-20. Він жив футболом і був близьким до вболівальників, був відвертим.

Петраков рано закінчив грати через страшну помилку лікаря, який заніс йому інфекцію в м’язи. Були періоди за кордоном, коли йому буквально не було чого їсти.

Він пройшов усі щаблі. Коли в нього не склалося в дорослому футболі, він пішов працювати в інтернат до дітей і зробив там найкращу команду. Це людина неймовірної чесності. Колись я хотів забрати в нього Гармаша, а він каже: «Олеже, я б тобі його і ще чотирьох віддав, але я пообіцяв «Динамо». І слово стримав.

Він не намагався подобатися, а був справжнім. Гравці при ньому билися. А те, що його зараз не кличуть в УПЛ — ну, він як актор, що знявся в одному геніальному фільмі. Його емоційність іноді зашкалює, він може наговорити зайвого, але він — мужик.

«Маркевич — наразі ідеальний кандидат для національної збірної України»

— То хто зараз здатний витягнути збірну з цієї прірви? Кого вважаєте найбільш оптимальним варіантом на посаду головного тренера національної команди України?

— Якби не війна, я б хотів подивитися на іноземця на чолі збірної, але не іспанця, португальця чи ще когось з Півдня. Нам близька Скандинавія — Швеція, Норвегія, Ісландія, Данія. Вони жорсткі, дисципліновані, ми ментально схожі. Які країни нам найбільше допомагають зараз під час війни? А хто воював за нас свого часу проти Російської Імперії? Шведи! Та в нас навіть прапори схожі. (Посміхається). Взагалі нам треба досвідчений перехідний тренер. От як Мірча Луческу в збірній Румунії.

— Хто це в нинішніх воєнних умовах?

— Мирон Маркевич. Напевно, наразі це ідеальний чи то оптимальний кандидат. Він без роботи, він незалежний від агентів і має шалений авторитет та досвід. Зараз збірну не тренувати треба, а реанімувати. Потрібен психолог, який налаштує команду і відбере найкращих, а не тих, на кому наполягає черговий агент. Те, що зараз відбувається в клубах, де агентські інтереси вищі за футбол — це хвороба.

Під час війни хороший іноземний тренер до нас не поїде. А навіщо запрошувати поганого? Он вже про Лужного згадувати почали. Лужний — це взагалі ні про що. Між словом тренер і Лужний — прірва. Ну ось кого він тренував востаннє? «Таврію» років 13 тому? І про нього ми говоримо, як про кандидата на місце головного тренера збірної?

— Практично всі вболівальники чекали на вчинок від Реброва — оголошення про відставку після поразки від Швеції, але цього не сталося.

— Яка відставка? Це питання виключно грошей. Якщо він піде сам, то не отримає компенсацію, а там зарплата — 100 тисяч доларів на місяць. Тим паче, що всі прекрасно розуміють, хто стояв за запрошенням Реброва у збірну — Андрій Єрмак. Зараз керівник Офісу Президента змінився. Не думаю, що Кирилові Буданову зараз є діло до того, хто очолюватиме національну збірну.

Ребров — хлопець із бідної сім’ї з Горлівки, який цінує гроші. Тому Ребров до останнього триматиметься за контракт, бо в нього ще є декілька місяців, за які можна отримати свої сотні тисяч доларів. Це не про честь, це про банківський рахунок. Я його не засуджую, але це все про гроші.

Владислав Лютостанський