«Реброву давали не один шанс, але він нічого так і не зміг зробити, жодним із них не скористався», — колишній форвард «Динамо»

Колишній нападник київського «Динамо» Валерій Поркуян висловив свої міркування щодо майже трирічного періоду роботи на посаді головного тренера збірної України Сергія Реброва і поділився думкою щодо оптимальної кандидатури його наступника.

— На мою думку, Реброву потрібно знайти інше за специфікою місце роботи, — вважає Валерій Поркуян. — Адже період, проведений ним на чолі нашої національної команди, довів, що він є клубним тренером, а не тренером для збірної. Працюючи в «Динамо» та закордонних клубах, він мав успіх, усе було добре.

А от із нашою національною командою Ребров провалився. Йому давали не один шанс, але він нічого так і не зміг зробити, жодним із них не скористався. За сукупністю всіх цих невдач тренера і звільнили. Людина мала за неповні три роки щось показати і продовжувати працювати далі, але ні, цього не сталося.

— Як вважаєте, що саме завадило Сергію Реброву досягти з «синьо-жовтими» позитивних результатів?

— Мені важко сказати. А для цього ж потрібно знати всі тонкощі внутрішньої «кухні». Напевно, йому потрібно було з кимось порадитися, мати довірену особу у своєму штабі. Такого собі — ніби радника. Щоб міг Реброву довести хибність або правильність тієї чи іншої думки. І тоді він міг би й надалі залишатися біля керма збірної. Але все. Досить.

— Якщо вірити закордонним ЗМІ, не виключено, що новим місцем роботи Реброва може стати грецький «Панатінаїкос».

— Очоливши нову команду, йому потрібно самому собі довести можливість залишатися профпридатним. Якщо він опиниться в «Панатінаїкосі», то зможе це зробити. Дай Боже, щоб Реброву пощастило. Бажаю йому перебудуватися. Щоб у його роботі не було так, як нещодавно.

— Хто, на ваш погляд, має очолити нашу національну збірну?

— Насамперед хочу сказати, що це має бути наш тренер. Іноземцям тут нічого робити. Хоча б тому, що вони не можуть перейнятися справами головної команди так, як український фахівець. Ось тільки потрібно знати, з кого саме обирати. Новий тренер повинен мати досвід, авторитет і вирізнятися людською порядністю. А таких людей, щоб поєднували всі ці якості, у нашому футболі одиниці.

Втім, кандидатура Мирона Маркевича, про якого днями вже доводилося чути, справді гідна. Саме він має всі перелічені мною якості, до того ж уже мав досвід роботи у збірній України. Тож із тими, хто бачить його як оптимального наставника для «синьо-жовтих», я цілком згоден. Якщо не помиляюся, то за час його роботи в нашій збірній вона жодного разу не програвала.

І той факт, що йому 75 років, не повинен нікого бентежити. Якщо, крім професійного обдарування, людина має сили й бажання, то в паспортні дані не варто зазирати. Це практика пережитків минулого, і від неї вже давно потрібно позбуватися.

Тим більше, що у світовому футболі багато випадків, коли тренери працювали з національними збірними не лише у 75, а й у 76−78 і навіть у понад 80 років. Не так давно випадково побачив у ЗМІ список вікових тренерів збірних різних країн, тож таких там налічувалося понад півтора десятка людей! І це, повторюся, керівники не клубів, а саме національних команд. Серед них такі відомі фахівці, як Дік Адвокат, Едуардо Рея, Алан Тейлор, той самий Мірча Луческу (Царство йому небесне).

— Якщо вибір УАФ буде на користь Мирона Маркевича, то на який термін, на ваш погляд, може бути укладений контракт?

— Це вирішуватиме президент УАФ Андрій Шевченко та його оточення. Упевнений, що вони знайдуть компромісне рішення. На мою думку, укласти договір можна було б, скажімо, на три роки — з тим, щоб у цей період увійшла підготовка до виступів у Лізі націй, відбірковому циклі чемпіонату Європи 2028 року і, дай Боже, у його фінальній частині. А як буде далі — поживемо й побачимо. З огляду на результати тренерської роботи у зазначений період в УАФ і робитимуться подальші висновки.

Усе ж я вірю: Маркевич не підведе. Упевнений, що ця людина зуміє згуртувати нашу збірну і трішки опустити з небес на землю деяких охоплених «зірковою хворобою» гравців. Мирон Богданович любить футбол, його поважають футболісти й уболівальники. Та й Андрій Миколайович, який грав під керівництвом цього фахівця у 2010-му, сподіваюся, теж.

Андрій Писаренко