Колишній футболіст «Динамо», а нині асистент головного тренера «Кривбаса» Валерій Федорчук в ефірі Youtube-каналу Дениса Бойка розповів, про своїх синів, які займаються футболом в Італії.
— В майбутньому у Федорчуків велика перспектива пограти в збірній, тому що обидва твої сини грають у футбол. Розкажи, хто в якій академії, як вони взагалі почали грати.
— У нас це реально генетика, хоча коли я ще грав, я до цього спокійно ставився. Коли я ще був футболістом, я завжди хотів, щоб у мене були діти, мінімум один, щоб я міг з ними пожонглювати, в тенісбол пограти — оце моя була мрія основна.
В них півтора року різниці — 2012 і 2013 року. Клим, старший — в нього зацікавленість до футболу почалася в 4−4,5 роки. Коли він взявся за м’яч — він його не відпустив досі. Марк, середній — це той хлопець, який народився, і в нього іграшок крім м’яча не було. В мене є фотки: він ще ходити не міг, повзає, але в нього м’ячики, форма — і отакий зараз молодший.
Старший — він більше генетично, те що я бачу, в сім’ю дружини. Марк — це копія, генетика, ноги, і найголовніше — теж любить з жопи не злазити. Я все хочу, щоб, блін, він трохи… Але йому пощастило, що він в Італії — там його вже навчили цьому, і в нього підкріплено оце, в нього є відчуття самовіддачі.
Старший — на мою думку, це талант, але є ще моменти, де потрібно йому працювати. Але це реально талант. Його в Італії дуже сильно зараз цінують, він зараз під великим прицілом. Якщо ти знаєш, його буквально 2 дні тому викликали в збірну Італії. Це для нас такий шок трішки.
В Італії як це все. У них це також перший рік, як у нас в Україні, цей 2012 рік збирається. І у них спочатку для того, щоб визначити основну команду 2012 року збірної, в них є регіони. І у них там в тих регіонах з професійних команд — наприклад, у нашому регіоні це «Дженоа», «Сампдорія», «Спеція», «Антелла». З тих команд викликають найкращих гравців, день два переглядають — і потім з тих регіонів роблять команду А і команду Б.
Так вони моніторять усіх гравців, вони всіх бачать, з федерації люди проводять ці всі тренування, потім гру, потім роблять команду, наприклад, регіональну збірну, грають гру, дивляться, а потім, щоб не втрачати час, уже потім команда може грати ігри, вони вже знають найкращих. І його зараз на цей перший етап викликали.
— У нього італійські документи?
— В нього є всі документи для того, щоб грати там. Зараз на дитячому рівні це набагато простіше. Якщо я не помиляюся, якщо тебе викликали, умовно, в збірну України зараз, якщо ти зіграв, у тебе це офіційний виклик, якийсь офіційний матч під егідою, ти зіграв — тому цей ріки ти тільки можеш за збірну України грати.
Через рік закінчився цикл, тебе викликали в збірну Італії, зіграв офіційну гру — ти вже в збірну України поїхати не можеш на рік. І отак ти можеш їздити до того моменту, поки ти можеш собі вибирати. Тільки ти задіяний за національну збірну — все, ти вже тільки там.
— З України не дзвонили?
— Цікавилися. Скажу так: вони знають про нього.
— Тобто, зараз це не фінальне рішення, що на сьогоднішній день з України поцікавилися, а з Італії викликали?
— Бо вони швидше це зробили. Це тільки класна історія, я як батько на це дивлюся, що це означає, що він під прицілом — і значить наша Асоціація теж має звернути на це увагу, щоб не втратити дитину.
Тому що все одно він там проживає, в нього там вже друзі. Я, як батько, хочу, щоб він грав за збірну України, бо я українець. Але як він вирішить — це його справа. Він ще не готовий до цього рішення. Тому я тепер розумію, чому є такі правила, де ти можеш грати там, там, там.
Свідоме рішення — це ще не той вік, де він може прийняти. Я, як батько, десь можу тільки пояснити йому, але прийняти за нього рішення я ні в якому разі не можу — така моя позиція щодо цього всього.