Колишній форвард київського «Динамо» Артем Мілевський розповів, як виграв 200 доларів, вболіваючи за Олександра Усика у бою проти Ріко Верховена під час масованого обстрілу столиці України.
— Артеме, чи вдалося тобі подивитися бій Усика проти Верховена?
— Так. Сьогодні ми взагалі не спали. Дивилися бокс по-різному: то на телефоні, то на планшеті, то в під’їзді... Потім знову на телефоні, на планшеті, спочатку навіть у туалеті сиділи. Але все одно вболівали за Саню.
Чесно кажучи, Таміла програла парі. Аж 200 доларів! Нарешті я в неї виграв. Ми, звісно, зараз сміємося, хоча ситуація навколо зовсім не смішна. Але якщо не сміятися, то як? Наш народ такий, ми завжди знаходимо сили для посмішки. Як би важко не було, ми тут, у Києві, і ми вболівали за Саню.
— А на що ставили? Таміла не повірила в перемогу Усика?
— Так, не повірила. Це було прямо під час бою. А я їй кажу: «Саня перетерпить». Це ж як у футболі! Тебе возять, возять, моменти створюють... А ти потім на останній хвилині — бах, і забив! Або як Алієв — пробив, від штанги залетіло, і все, перемога! Отак воно буває.
— Але в Саню ти вірив до останнього, адже за суддівськими записками він програвав?
— Було тяжко, дуже тяжко. Таміла вже руки потирала: «Давай мої гроші, віддавай 200 доларів». А вона ще ж каже: «Цей Верховен такий крутий, такий симпатичний хлопець із Голландії!». Обов’язково так і напиши: «симпатичний хлопець із Голландії». І цей симпатичний хлопець отримав такий ляпас, що ого-го! Так і не зібрався після цього. Саня — красень!
— Усик казав, що проведе ще два бої. Кого б ти хотів побачити наступним суперником Сашка?
— Таміла каже, що треба реванш із цим чуваком. Тільки в Амстердамі! Було б прикольно зробити там масштабну сцену, круте шоу. Мені також було б цікаво подивитися на реванш з Верховеном.
А так — ще раз вітаю Саню та його дружину Катю. Це дуже круто, що людина може отак перевернути гру, прямо як Кріштіану Роналду часів «Реала»!
— Як взагалі вдома ситуація? Бачив, Таміла викладала фото з наслідками обстрілу.
— Це вона викладала фото зі своєї квартири на Шулявці. Там біда... У нас поруч теж було дуже гучно. Ми спустилися — у під’їзді немовлята, маленькі діти... Ми-то дорослі, ми це переживемо, все налагодиться. Але коли бачиш цих дітей, які просто лежать у під’їзді... це дуже важко.
— Що скажеш про цю масовану атаку на Київ?
— Ми дорослі люди і все чудово розуміємо. Дякувати Богу, що живі. Ми не президент і не перша леді, тому не в наших силах глобально змінити цю ситуацію в Україні. Просто тримаємося і віримо в краще. Сподіваємося, що наступить справедливий мир і країна-терорист перестане кошмарити Україну.
Андрій Піскун