Головний тренер збірної Данії Браян Рімер прокоментував інцидент із півзахисником своєї команди Крістіаном Еріксеном під час вчорашнього товариського матчу зі збірною України (2:1) і відзначив поведінку команди суперників.
— Що відбувалося в роздягальні, яку ви щойно залишили?
— Ну, у багатьох сенсах роздягальня розділилася навпіл. Є половина команди, якщо можна так висловитися, яка вже переживала це одного разу. І для них це стало флешбеком, мабуть, до одного з найгірших кошмарів у їхньому житті. Реакції були дуже бурхливими. А є інша половина роздягальні, якої минулого разу не було, і мушу сказати, що там реакція теж була вкрай гострою.
Тому, як і в інших життєвих ситуаціях, коли трапляється подібне, люди реагують зовсім по-різному, і цей випадок не став винятком. Тому головним було переконатися, що в кожного є плече — як дружнє і турботливе, так і професійне, — на яке можна спертися, і подбати про те, щоб тепер, коли ми знаємо, що з Крістіаном усе гаразд, допомогти оговтатися й усім іншим.
— Але після сьогоднішнього дня ви всі роз’їжджаєтеся. Чи забезпечите ви їм якусь допомогу?
— Так, на щастя... до цієї ситуації підійшли вкрай професійно. Я вважаю, що і реакція гравців на полі, і дії DBU (Данського футбольного союзу, — прим. ред.), УЄФА та нашого штабу... Словом, зараз запущено спеціальний протокол. Як я вже казав, забезпечена як суто людська підтримка, коли ми з боку DBU і тренерського штабу обов’язково тримаємо контакт із гравцями, так і професійна допомога — кваліфіковані фахівці готові підтримати кожного футболіста або члена персоналу, на кого вплинула ця подія.
І зрозуміло, що в таких ситуаціях дуже важко передбачити, хто і як це перенесе. У когось реакція може проявитися пізніше. На щастя, кілька гравців, які вже проходили через це раніше, взяли слово, щоб поділитися своїм досвідом і допомогти тим, хто зіткнувся з цим уперше.
— Але збоку все виглядало дуже важко, особливо якщо згадати Йоакіма Меле, який підійшов до центру поля і сів спиною до всіх. У 2021 році він був найближче...
— Так, і це підтверджує те, що реакції на цю глибоко лякаючу й сумну подію були зовсім різними. Хтось, ледь не в сльозах, довго не міг оговтатися, а хтось просто впав у заціпеніння. Ми дбаємо про обидві групи. Незалежно від того, проявляє людина свої емоції зовні чи переживає все в собі, наше завдання — гарантувати, що з нашого боку вони отримають як професійну допомогу, так і, якщо хочете, щиру людську турботу.
— Що ви думаєте про рішення достроково завершити матч?
— Ну, можна сказати, що все сталося чітко за інструкцією. Гравці утворили коло, а я... я підійшов і взяв ситуацію під контроль. Швидко зв’язався з УЄФА, точніше, з тренером і керівництвом збірної України, а також з арбітрами, і чітко дав зрозуміти, що ми не повернемося на поле. За жодних обставин.
— Одразу ж?
— Так. Я знав, що цей шок засів настільки глибоко в багатьох із нас, що, зважаючи на це, ми просто не могли продовжувати — і тут не мало значення, товариський це поєдинок, чвертьфінал чи матч чемпіонату світу, — продовжувати цю гру було неможливо. Тому рішення ухвалили швидко, з величезною повагою як з боку арбітрів, так і з боку тренера збірної України [Андреа Мальдери]. З цієї причини воно далося відносно легко.
— Ви були на «Паркені» п’ять років тому? (Тоді в Еріксена зупинилося серце під час матчу з Фінляндією — прим. ред.).
— Ні, насправді не був, дивився по телевізору. Я тоді перебував в Англії й бачив усе по ТБ. Але мені пощастило працювати в «Брентфорді», коли Крістіан повертався, і я був безпосереднім учасником усього процесу його, так би мовити, «return to play» (повернення на поле). Тобто я був дуже близький із Крістіаном на тому етапі після минулого інциденту — у тій, значно приємнішій його частині, коли він знову почав грати. Саме тому сьогоднішнє вдарило по мені надзвичайно сильно, адже ми зблизилися ще з тих часів.
Але зараз, коли ми тут стоїмо, мені також здається важливим зазначити: ми чудово розуміємо, що сьогодні на стадіоні було 12 000 уболівальників. Із власного досвіду минулого разу, коли дивився трансляцію, я знаю, який це удар. Саме тому ми відчули, що наприкінці матчу просто необхідно віддячити трибунам. Коли я зібрав нашу команду і збірну України, то насамперед подякував усім за те, що вони стали пліч-о-пліч, і закликав висловити нашу повагу вболівальникам за ту турботу і підтримку, яку вони нам подарували.
— Як ви відчули цю єдність, яку продемонстрували і вболівальники, і українські футболісти?
— Знаєте, це викликає величезну повагу, і я в жодному разі не сприймаю це як належне. Думаю, ми ніколи не зможемо віддячити їм сповна за те, як вони себе повели. Я зараз навіть не про рішення припинити матч, а про їхнє щире співчуття. Про їхню миттєву реакцію в момент, коли навколо Крістіана утворилося захисне коло. Про поведінку всього стадіону. Те, як вони... як вони підтримали нас і з першої ж секунди дали зрозуміти: «Ми готові допомогти всім, чим необхідно». Це свідчить про їхній найвищий людський клас.
— Як швидко ви усвідомили ситуацію?
— Ну, це була дивна ситуація, якщо взагалі можна вживати таке слово за подібних обставин. Крістіан саме сперечався з восьмим номером щодо його судоми. Я спостерігав за цим, тому спочатку подумав, що проти нього просто зіграли підло або грубо на тлі цієї суперечки. Але за лічені частки секунди я зрозумів, що річ зовсім в іншому і все набагато серйозніше. Тієї ж миті ти перемикаєшся в «режим катастрофи» і думаєш лише про те, як правильно діяти, щоб мінімізувати наслідки. І, звісно, в центрі уваги насамперед був сам Крістіан.
— Про що думаєш у такий момент? Адже ви особисто знаєте Крістіана і, як самі згадали, супроводжували його під час відновлення в «Брентфорді». Які думки встигають промайнути в голові, коли бачиш, як він падає, і усвідомлюєш усю критичність ситуації?
— Що ж, мушу сказати, це неймовірно шокує, коли розумієш, наскільки все серйозно. Ми всі у футболі вже багато років, бачили важкі травми та інші подібні жахи, але це зовсім інше — тут на кону було людське життя.