Півзахисник житомирського «Полісся» Олександр Андрієвский в інтерв’ю «Трибуні» — про підсумки сезону, арбітраж в УПЛ і мотивацію повернутися у збірну України.
— Що «бронза» за підсумками чемпіонату України сезону-2025/26 означає для «Полісся»? Чи був у команди потенціал виступити краще?
— Якщо зараз дивитися, то, звісно, здається, що ми могли зайняти вище місце. Але завдання мінімум ми виконали. «Бронза» для нас дуже важлива, оскільки це перші медалі для «Полісся». У клубі всі точно щасливі.
Для міста і клубу ці медалі дуже важливі. Можна сказати, що це крок вперед. Будемо поступово рухатися далі.
Звісно, сезон був складний. Але ми розуміємо, що можемо займатися своєю улюбленою справою в такий час для країни. Знаємо, як важко хлопцям, які воюють в ЗСУ, тому не маємо права скаржитися.
Трохи важко в тому плані, що було багато переїздів. Це помітно по наших виступах у чемпіонаті України. Старт у нас вийшов не дуже позитивний за результатами. Але потім вдалось вирівняти ситуацію.
— Ви давно у футболі. Як оціните рівень чемпіонату України? Багато розмов, що він впав. З іншого боку, маємо сенсації, коли срібні медалі бере ЛНЗ, а «Динамо» фінішує четвертим.
— Часто чую, що рівень УПЛ слабкий. В країні триває повномасштабна війна, і для такої ситуації рівень футболу у нас достатньо сильний. Звісно, хочеться більше наших команд в єврокубках.
Ви згадали за «Динамо». Якщо раніше у команді було багато сильних іноземців і вони допомагали, то зараз якісних легіонерів немає. Все тягнуть на собі свої вихованці. У «Динамо» дуже багато молодих футболістів, і вони не можуть бути відразу стабільними. Думаю, від того такий результат.
А якщо говорити про рівень УПЛ, то мені здається, що він сильний. «Шахтар» це показав в єврокубках. Можна сказати, що ми до них тягнемося. Від усієї душі бажаю, щоб ЛНЗ і «Динамо» пройшли якомога далі в єврокубках і, звісно, ми також будемо робити все від себе залежне. Це буде дуже важливо для нашої країни.
— Чи можна вважати «Полісся» третьою силою в УПЛ? Як ви самі бачите місце клубу в українському футболі?
— Виходить, зараз ми третя сила, оскільки фінішували третіми в УПЛ. В майбутньому хочеться бути вище. Поле все покаже. Зараз будуть єврокубки, нас чекає важкий період, а там побачимо. Не хочу вішати якісь ярлики. Будемо йти тільки вперед.
— В контексті «Полісся» не можу не запитати про арбітраж. Як загалом оціните суддівство в цьому сезоні? Невже настільки все критично було в матчах «Полісся», що від клубу лунали такі гучні заяви. Навіть Усик приєднався.
— Знаєте, коли в стакан тривалий час капає вода, то з часом вона виливається за край. Такою останньою краплею став матч з «Динамо». У тій грі були такі очевидні помилки, що, чесно кажучи, я дуже здивувався, тому що Балакін як рефері мені дуже подобається. Він судив єврокубки. Того і дивує, чому були якісь незрозумілі рішення.
А загалом я впевнений, що у наших суддів сильний рівень. Я стежив за чемпіонатами Бельгії, Нідерландів і Туреччини. Знайомі футболісти, які там грали, розповідали, що там теж не все добре зі суддівством. В принципі у нас сильний арбітраж, але бувають ось такі помилки, хоча є VAR. Я цього просто не розумію.
Ще раз підкреслю, що в Україні сильний арбітраж, але бувають дуже підозрілі матчі. Не знаю, чому так. Хотілось би, можливо, почути їхні коментарі після матчів, чому вони прийняли такі рішення.
— Коли говориш з арбітрами про їхні помилки, то вони пояснюють, що це людський фактор.
— Це легше всього так сказати. Але ж вони сидять за моніторами і мають можливість відеоперегляду. А це набагато легше. Ще розумію, коли арбітр працює в полі — там можна зробити помилку. Але ж люди сидять біля телевізора і все бачать. Тим паче вони професіонали і не перший рік у цій справі.
Мені здається, що взагалі не проблема розібратися в ситуації, коли ти сидиш на VAR. Навіть якщо це якийсь складний епізод. Звісно, можна помилятися, є людський фактор, але трошки інакша справа була в матчі з «Динамо».
Потім показали переговори арбітрів на VAR. Наприклад, епізод з Біловаром. У фургоні VAR першою реакцією на грубу гру захисника киян було здивування. А потім в моменті він змінив своє рішення — і визначили, що це не червона карта. Я цього не розумію.
Той же самий фол там придумали просто з нічого. Ну, таке. Не хочеться загострювати свою увагу тільки на суддівстві, але такі речі дуже важливі, особливо коли ти борешся за медалі.
— Чи змінилося суддівство після тієї хвилі, яку підняло керівництво «Полісся»?
— Після «Динамо» пам’ятаю момент з «Кривбасом», коли у штрафному майданчику була високо піднята рука над головою. Там рефері побіг дивитися VAR і прийняв рішення не давати пенальті. На мою думку, там був чистий 11-метровий. А так відверто грубих помилок я й не згадаю. В принципі нормально судили.
— Як ви оціните цей сезон особисто для себе?
— Це мій найкращий сезон в кар’єрі. Він був сповнений дуже позитивних емоцій. Класно, що індивідуально я зіграв дуже добре і ми виконали завдання. На жаль, не пройшли далі в єврокубках — нам трішки не вистачило, був дуже сильний суперник. А так все збіглося — команда і я себе добре показали. Тому я дуже щасливий в цьому плані.
Дуже вдячний моїй сім’ї. Коли ми починали нашу єврокубкову кампанію, то у мене народилася дитина. Мене тоді переповнювали неймовірні відчуття та емоції. Думаю, поява дитини дуже вплинула та надихнула на мої індивідуальні показники.
Звісно, хочеться відзначити роботу всього тренерського штабу Руслана Ротаня. Вони задали дуже сильний рівень всього. Також клуб провів якісні трансфери. Думаю, всі експерти та журналісти бачать. У нас зібрався дуже сильний колектив, є багато українців. Вважаю, це дуже важливо.
Треба дуже добре подумати перед тим, як брати іноземця. Потрібно платити великі гроші, щоб сюди приїхав якісний іноземець, який буде на голову сильніший, ніж наші гравці. Тому краще брати своїх хлопців і точково купувати легіонерів.
Сильний колектив і тренерський склад посприяли нашому результату.
— Як ви ставитесь до переносів матчів заради єврокубків?
— Я б переносив. Особливо, коли йдуть матчі кваліфікації і перші ігри плейоф єврокубків. Груповий етап вже нема куди переносити. Там чисто на день-два, можливо. Я вважаю, що команди мають йти на зустріч.
Деякі клуби виступають проти переносів, а потім, коли самі потрапляють в єврокубки, то розуміють, як це воно їздити в автобусах. Після таких переїздів уже самі кажуть: «А, ну, ми не розуміли». Здається, так було з «Кривбасом», якщо не помиляюсь.
Тим паче для нашої країни краще, коли якомога більше команд будуть грати на груповій стадії.
— Ви вже частково сказали про вплив Ротаня на команду. Розкажіть трохи детальніше, як з ним працювати і який він тренер.
— Він дуже вимогливий до дрібниць і жорсткий до всіх. Йому неважливо, молодий футболіст чи досвідчений, — він не зважає на вік. Якщо потрібно, то він кому завгодно напхає. Знаєте, вони з Сергієм Кравченком, як добрий і поганий поліцейський. Сергій Сергійович більш такий добрий і десь намагається якісь ситуації згладити.
— Думаєте про збірну України?
— Ну, звісно. Якщо брати футбольну кар’єру, моя головна мотивація — повернутись у збірну. Відчуваю у собі сили. У нас звикли говорити про вік, що після 30 років — це вже не футболіст, але я з цим не згоден. Відчуваю, що можу.
Буває так, що тренер, який довго працює з командою, вибрав собі обойму гравців, яких і викликає. А коли приходить новий, то у нього вже інше бачення. Він шукає гравців під свою тактику. Тому у багатьох футболістів з’являється шанс потрапити у склад.
— Засмучує, коли починають дивитися в паспорт? Пам’ятаю, як на Євро-2024 Тарас Степаненко емоційно відреагував на питання про вік.
— На прикладі Італії ми бачимо, як грають досвідчені футболісти. Там можуть, а у нас — ні? Тим паче у нас вважають, що після 30 років — це вже старий. Маячня. Це означає, що люди не розбираються у футболі.
Якщо гравець дає результат, ви бачите цифри і фітнес, можете подивитися, як він рухається на полі. Якщо він це робить краще за молодих, то чому його прибирати з команди? Якщо тільки тому, що йому 33 роки, то цього взагалі не розумію.
Я розмовляв з хлопцями, коли Степаненко грав. Розумів, що вони відчули його втрату, коли він пішов зі збірної. Колектив дуже сильно втратив. Коли досвідчений футболіст є в команді і виконує всі завдання тренера, то бачу тільки плюси.
Звісно, є досвідчені футболісти, які вважають, що вони все вміють і все знають. Десь збавляють вимоги до себе. Насправді, чим ти стаєш старшим, тим більше маєш працювати, щоб фізично бути на одному рівні з молодими. А є футболісти, які думають, що вони чисто на досвіді зіграють. Тоді так, розумію, чому їх прибирають. А коли просто через вік, то це маячня повна.
У нас уже в 30+ люди кричать, що футболіст старий. Лука Модрич — найкращий в команді у свої 40 років. І таких історій чимало. Той же Едін Джеко, з яким ми перетиналися в матчах з «Фіорентиною». Ми з ним обмінялись тоді футболками.
Я після гри просто підійшов до нього. Він дуже сильний гравець, за яким я стежив у свій час. Попросив його футболку, а він попросив мою. Побажали успіху один одному і розійшлися.
— У вас залишається пів року до завершення контракту з «Поліссям». Як ви бачите своє майбутнє?
— Я в принципі не маю права вести переговори з новими командами раніше, ніж за пів року. Знаю, що є інтерес з Туреччини та ОАЕ, але для початку я повинен розуміти позицію «Полісся». Поки не спілкувався з керівництвом. Можливо, це буде після відпустки. Почую «Полісся» і потім вже буду приймати якесь рішення.
— Ви до чого більше схиляєтесь?
— Я щасливий у «Поліссі», але потрібно вийти на діалог, щоб розуміти, що буде далі. Зараз важко сказати.
— У «Поліссі» були випадки, коли Гуцуляка і Чоботенка переводили в «Полісся U-19», а справи з контрактами вирішував Буткевич. Вас не турбує, що з вами може повторитись подібна історія?
— Я готовий до всього. Думав про те, що ви кажете, але сподіваюсь, що всі зробили роботу над помилками. Має бути спілкування і це найважливіше.
А Буткевич — перший президент, до якого один з найлегших доступів у моїй кар’єрі. До нього можна звертатися з усіх питань — і по контракту, і ні.
— Ви той футболіст, який не боявся йти в оренду навіть у нижчу лігу. Чому так?
— Не боявся. А чого боятися? Сидіти в «Динамо» до 25, а потім що? Я розумів, що в «Динамо» тоді було багато іноземців і всі вони дуже високого рівня. Я хотів грати і розумів, що мені це потрібно. Вважаю, це правильно.
Я прийшов у структуру «Динамо», коли Сергій Ребров очолив першу команду. А коли був у дублі, він мене брав в першу команду. При ньому я виходив на поле. На той час я вважав його одним із найкращих тренерів, які в мене були. У нього ще був дуже сильний помічник Рауль. Тоді «Динамо» було просто топ.
— У вас в кар’єрі було багато відомих в Україні тренерів. Розкажіть про роботу з Мірчею Луческу.
— Він багато вимагав і в нього були дуже важкі тренування постійно, але він робив все для футболістів. Він вибивав премії, робив більші зарплати, якщо в когось були маленькі. Так, як це було зі мною. Він прийшов — я відчував довіру від тренера, почав грати і віддавати гольові.
Він передивився контракти футболістів і в кого були трішки менші умови, ніж в середньому у команді, допоміг їх зробили більшими. Я був у тому списку. Було дуже приємно. Він відчував футболістів, кому що потрібно, коли закінчити тренування. Але навантаження, звісно, були дуже сильні.
Він вимагав, щоб був тренажерний зал для футболістів. Також зробив тренувальні поля. Таких моментів було дуже багато. Він витискав максимум з футболістів. Але коли, наприклад, приходила премія за якийсь результат, то він по-максимуму намагався віддавати гравцям, а потім іншим. Футболісти це відчували і розуміли, що потрібно битися за цього тренера, а не нити, що важко.
Ірина Козюпа