Відомий український тренер Мирон Маркевич поділився своїми думками щодо Дня Незалежності України.
– Що для вас особисто означає День Незалежності України?
- Якщо чесно, для мене це головне свято. Я належу до трохи старшого покоління, і ми завжди чекали, що такий день настане. Хоча за часів Радянського Союзу це здавалося майже нереальним: тоді все українське – особливо на заході – жорстко присікалося.
Тому, коли це нарешті сталося і вивісили наш прапор, це було щось надзвичайне. Для мене, для моїх батьків і для всієї родини, яка свого часу проливала за це кров. Багато моїх родичів воювали за незалежність, тому для мене це свято номер один.
– Чи змінилося ваше ставлення до українського прапора та гімну після 2022 року?
- Ми цим жили весь час. Зрозуміло, що раніше ти не міг відкрито про все говорити та проявляти ці почуття на повну, але ми завжди чекали на незалежність. Особливо тут, на заході України, та й у Києві. Упевнений, що й на сході країни багато людей також на це чекали. Тож це спільне, велике свято для всієї України.
Знаєте, коли тільки вивісили український прапор у Львові на мерії, та й взагалі всюди – це для нас було чимось абсолютно надзвичайним.
– Який футбольний момент незалежної України ви пам'ятаєте найкраще?
- Тоді це перший чемпіонат України. Я в той час працював у Луцьку з "Волинню". Як пам’ятаєте, команди тоді грали у двох підгрупах, а «золотий матч» відбувся у Львові: "Таврія" обіграла київське "Динамо" і стала першим чемпіоном незалежної України. Матч проходив із неймовірним піднесенням, був майже повний стадіон, уболівальники палко все вітали. Такі моменти дійсно закарбовуються в пам'яті.
Ну і, звичайно, перша гра збірної України в Ужгороді. На жаль, ми тоді поступилися, бо чимало футболістів поїхало до Москви – той самий Юран та інші, всіх уже й не згадаю. Тож навіть тоді проти нас і проти нашого національного духу вже вели роботу. (Посміхається). Ми тоді цього ще так сильно не усвідомлювали, але з часом усе стало очевидним.
– Яку перемогу збірної України можете назвати особливою особисто для вас?
- Мабуть, це відбірковий цикл і виступ на чемпіонаті світу 2006 року, коли команду тренував Олег Блохін. Збірна тоді досить упевнено пройшла кваліфікацію, а у фінальній частині потрапила до вісімки найкращих команд планети. Це, безперечно, був пік нашої національної збірної.
– Якою ви хочете побачити Україну та вітчизняний футбол через 10 років?
- Якщо доживу й побачу... (Сміється). Звичайно, дуже хочеться миру, хочеться руху вперед. Я був у захваті від чемпіонату світу в США, Канаді та Мексиці й дуже хочу, щоб наша збірна поїхала на наступний мундіаль – в Іспанії, Португалії та Марокко у 2030 році. Чемпіонат світу – це головне свято футболу. Вихід туди став би великою подією для всіх українців. Ми розуміємо, що зараз у країні є значно важливіші справи, але футбол однаково залишається далеко не на останньому місці.
Владислав Лютостанський