Півзахисник київського «Динамо» Владислав Кабаєв в етері Youtube-каналу Дениса Бойка згадав момент, коли він отримав перший виклик до збірної України
— У 2024 році ти отримав свій перший виклик до національної збірної. Ти казав про те, що здійснилася твоя дитяча мрія — зіграти за київське «Динамо». Що ти відчув, коли отримав перший виклик до національної збірної?
— Це для мене теж, чесно, такий прикол. Дізнаєшся ти знаєш як... заходиш в Instagram і бачиш, що УАФ виставляє список. Мені ніхто не дзвонив.
— Тобто заздалегідь тобі ніхто навіть не сказав: «Каб, слухай, ти там отримав виклик»?
— Мені набрав Саня Карпов, мій агент: «Ти, наче, там у списках є», тіпа. Ну супер, тіпа. Я чекав, бо я дійсно демонстрував на той час хороший футбол. Ребров приїжджав, коли ми із «Рейнджерс» грали. Він приїжджав, але в мене не було діалогу ні з Сергієм Станіславовичем, ні з ким зі збірної. Просто відкриваєш Інстаграм: «О, я! Супер, класно».
Звісно, що був дуже радий, але мене це теж так приземлило, що я в той час такий був... Начебто в «Динамо» все добре, але я дуже тяжко вливаюся в новий колектив, у нові вимоги тренера. І я такий, знаєш, трохи приїхав зщулений. І я розмовляв теж з Андрієм Ярмоленко. Він каже: «Каба, тут як у „Динамо“ граєш — насолоджуйся». А я не можу. От я не можу і все. І в мене не виходило, тому.
— Ти казав десь, що в першому матчі за національну збірну не реалізував себе на 100% і тобі нічого не вдавалося.
— Знаєш, у першому... Я всього там зіграв офіційно одну гру. Я не скажу, що я там погано зіграв. Я нормально зіграв, але я не був там розслаблений, я там не кайфував. А на тренуваннях там, чесно, я думаю, Станіславович дивився і думав: «Боже, кого я там викликав».
Ну, чесно, я вже це казав, що потрапити до збірної легше, ніж там закріпитися. І в мене це на даний момент не вийшло. Я це відкрито кажу, що тут проблема не в тренері, не у футболістах, а проблема була в мені, і я це розумію.
— В тебе стоїть задача повернутися до національної збірної?
— Я дуже хочу. Я дуже хочу. І знаєш, мені так десь прикро було... Я не ображався на тренера, я розумів, що я зараз граю не в той футбол. Коли немає Міші Мудрика, а я викликався, коли був Міша Мудрик, я розумів: «О, я номер два, ну, я їду туди під Мішу Мудрика». А тут немає Міші Мудрика, позиція відкрита і мене не викликають. То, звісно, я копався в собі, що я поганий, що я не забиваю. Звісно, я хочу, хочу потрапити. Можливо, Міша повернеться — і я поїду...