Максим Шацьких: «Всі рекорди не поб’єш»

Екс-нападник київського «Динамо» Максим Шацьких відреагував на те, що вінгер «біло-синіх» Андрій Ярмоленко побив його бомбардирський рекорд в чемпіонаті України за історію турніру.

— Як відреагували на те, що Ярмоленко нарешті зумів побити ваш бомбардирський рекорд?

— Подивитися сам матч, на жаль, не вдалося — у нашої команди в цей час була своя гра. А щодо вражень... Які тут можуть бути враження? Я Андрія привітав ще взимку в Туреччині, на зборах. Не сумнівався в ньому. Зараз вітаю його ще раз. Щиро радий, що він домігся цього результату. Чесно, від щирого серця: молодець! Що тут ще побажати? Тільки тримати так і далі.

— Скажіть чесно, немає бодай краплі ревнощів через те, що тепер ви не перший, а цю вершину посів саме Ярмоленко?

— Та ні, про що ви, звичайно ж, ні! Це історія. Зараз день-два про це поговорять — і забудуть. Згадають лише тоді, коли хтось інший наблизиться до цього показника.

Я про це вже сотні разів повторював: для мене рекорди — не головне. Набагато важливіше — це прийняття вболівальників і те, як зворушливо зі мною прощалися трибуни. Визнання людей — це для мене незрівнянно цінніше за сухі цифри. Так, безумовно, приємно бути в статистиці на все життя, але, повторюся, це речі другорядні.

— Тобто скандального епізоду матчу ви не бачили? Коли Андрій забив з пенальті, а вже за декілька хвилин на емоціях збив Джовані Герберта, отримав пряму червону картку й достроково залишив поле?

— Я бачив огляд поєдинку. Наскільки я зрозумів, усе почалося з моменту на фланзі, коли гравець «Кривбаса» жорстко зіграв проти Тимчика. Судячи з усього, саме після того пішла така різка реакція від Ярмоленка. Принаймні склалося таке враження. Звісно, епізод грубий, чиста червона картка, тут навіть сперечатися нема про що. Зрештою, ніхто на полі особливо й не сперечався.

— Можна сказати, що Ярмоленко закрив свій гештальт у стилі «зробив діло — гуляй сміло».

— (Сміється)...і все, вирішив закінчити з футболом? Ну, ефектно. Що ж, поживемо — побачимо, як воно буде далі.

— Андрій після гри окремо згадав вас, зізнавшись, що ви багато чому його навчили й дуже допомогли на старті кар’єри. У сезоні-2008/09 ви з ним навіть провели три спільні поєдинки за Динамо. Яким тоді був Ярмоленко?

— Правильно сказав, а що ж йому ще казати? (Сміється). Він тоді тільки прийшов — зовсім молодий, зелений, справжній горобчик! Високий, худий, але при цьому різкий, швидкий і технічний.

Хлопець чудово усвідомлював, куди саме він потрапив, хоча й був зовсім юним. У нас тоді був чудовий, міцний колектив, справжня родина. У «Динамо» ніколи не ділили людей за принципом «молодий чи ветеран». У цьому плані адаптація пройшла миттєво: команда прийняла його одразу — і за футбольні здібності, і за людські якості.

Андрій миттєво включився в ту роботу й розпочав ту велику справу, яку вчора, як зараз кажуть, тріумфально завершив. Він обрав правильний шлях, упевнено йшов до цієї мети і нарешті дійшов. Тепер може спокійно видихнути, перевести подих і займатися іншими футбольними справами.

Наскільки я знаю, він у будь-якому разі залишиться в структурі клубу, тож варто зосередитися на нових обов’язках і приносити користь київському «Динамо» вже в іншій ролі.

— Виходить, про рекорд Андрія Шевченка у збірній України вже можна забути? Ярмоленку залишилося забити лише два м’ячі, щоб перевершити його досягнення. Чи варто йому продовжувати кар’єру заради цього?

— Знаєте, всьому свій час. Яка зараз збірна, будемо відвертими? Думаю, Андрій і сам це чудово усвідомлює. Там уже зовсім інші швидкості, інший рівень інтенсивності — абсолютно все інше.

Так, на рівні чемпіонату України ми бачимо, що він ще може давати результат — у тих реаліях УПЛ, які ми маємо сьогодні. Але знову ж таки: не по 90 хвилин і не в кожному матчі. Він розумна людина і все прекрасно розуміє сам. Тому щодо національної команди — вважаю, у цьому вже немає сенсу. Здоров’я дорожче за будь-які цифри. Всьому свій час. Всі рекорди не поб’єш.

Владислав Лютостанський