Український тренер Богдан Блавацький, який наразі очолює першоліговий «Фенікс-Маріуполі», поділився своїми думками щодо важливості футбольного інтелекту.
«Чомусь так буває, що футболісти з хорошим футбольним інтелектом не завжди є фізіологічно потужними, міцними гравцями. Багато користі команді вони приносять завдяки нестандартному тактичному мисленню, хорошій техніці та швидкій роботі з м’ячем.
Я завжди люблю, особливо в тренувальному процесі, повторювати гравцям одну фразу: „Швидко ноги, швидко ноги“. Змушую їх швидко працювати ногами. Бо футбольний інтелект — це не тільки те, що відбувається в голові. Це ще й швидкість, із якою ти можеш реалізувати те рішення, яке прийняв.
Я думаю, що футбольний інтелект десь іде від особистої інтелігентності, від загального інтелекту людини. Але не всі речі, які футболіст виконує бездоганно на тренуванні, йому вдається переносити на гру. Чому? Тут відповідь уже криється в характері кожного гравця. Чи залишилося в його футбольному інтелекті місце для інтелектуальних бійцівських якостей? Чи здатен він думати тоді, коли важко, коли суперник тисне, коли потрібно не просто побачити рішення, а ще й мати характер його виконати?
У моїй історії були футболісти, які спочатку здавалися посередніми за фізикою та технікою, але завдяки розумінню гри ставали дуже важливими для команди. Розумних, мудрих гравців завжди підтримує роздягальня. Вони, як правило, завжди щось цінне зроблять для перемоги. Їх будуть захищати на футбольному полі, а десь частково можуть звільняти від „чорнової“ роботи, щоб голова і ноги у них залишалися свіжими.
Дуже багато молодих футболістів до отримання м’яча не бачать продовження розвитку ситуації. Голова внизу — і тоді вони бачать поле своєї діяльності максимум у квадраті 10 на 10 метрів. А хотілося б, щоб розміри цього квадрата були хоча б 40 на 40, якщо команда грає компактно, або взагалі щоб футболіст бачив усе поле. Для цього м’яч потрібно приймати з піднятою головою.
Я завжди дивлюся не тільки на те, як футболіст приймає м’яч, а й на те, що він уже побачив до цього прийому. Чи знає він, де знаходиться партнер? Де суперник? Куди можна продовжити атаку? Чи готовий він до наступної дії ще до того, як м’яч опиниться в його ногах?
Футбольний інтелект дуже добре видно за першими дотиками футболіста до м’яча. За їхнім виконанням, за прийняттям рішень ми можемо побачити, чи є в цього гравця футбольний інтелект і на якому він рівні — високому чи примітивному, автоматизованому.
Гравця з „верхньої полиці“ ми побачимо вже після перших дотиків до м’яча і з перших хвилин гри.
Чомусь усі хочуть, щоб футболіст робив якомога менше браку і працював на автоматі. Для мене особисто це не головне. Футболіст може помилятися в передачах, але головне — щоб він думав правильно.
Якщо гравець приймає геніальне рішення, але частково помиляється під час виконання, для мене це вже дуже сильний футболіст. Йому просто потрібно підтягнути технічну частину виконання. А от якщо футболіст технічно виконує все бездоганно, але постійно приймає неправильні рішення, це значно складніша проблема.
Футболіст повинен бачити не тільки те, що є зараз, а й те, що станеться через секунду.
Центральний півзахисник, наприклад, повинен вести гру правильно, тримати руку на пульсі ритму гри: десь пришвидшити й дотиснути, десь загальмувати і перезарядитися. Він повинен володіти короткою і довгою передачею, мати можливість загострити гру, а за необхідності — завдати сильного удару здалеку.
Не випадково гравці центральної осі в більшості випадків є лідерами та капітанами своїх команд. Вони повинні не просто виконувати передачі, а відчувати гру.
Але футбольний інтелект присутній скрізь на футбольному полі. Хтось повинен допомогти команді зіграти на „нуль“ у захисті й там включає свої футбольні мізки. Хтось працює на атаку, віддає гольові передачі, знаходить момент для завершення.
Особисто я більше віддаю перевагу гравцям групи атаки та їхньому футбольному інтелекту на взяття воріт. Тому що в атаці часто саме одне правильне рішення відділяє команду від гола.
Я завжди говорив своїм футболістам, що для мене важливіший не той, хто забив і поставив крапку, а ті, хто створили цей момент, і останній, який зробив асист.
Гол — це завершення великої кількості правильних рішень. Іноді останній дотик найбільш помітний, але без попередніх дій він нічого не вартий.
Тому я завжди вітаю футболістів, які думають, які мають своє бачення розвитку гри, які можуть запропонувати цікаве тактичне рішення тієї чи іншої проблеми на полі.
Не всі в команді будуть думати однаково. Я завжди казав: якщо у стартовому складі виходить п’ять чи шість гравців, які думають однаково, особливо в групі атаки, це буде великий успіх і прогрес цієї команди.
Але тут є цікава проблема.
Чим розумніший гравець, тим непростіше з ним працювати. Дай Бог, щоб думки такого футболіста і тренера у баченні тактичної схеми та тренувального процесу співпадали. В іншому випадку ситуації можуть бути цікавими і важкими.
Бувають футболісти, які не дотримуються установки, йдуть на імпровізацію — і це приносить позитивний результат. Тоді на це десь можна закрити очі.
А якщо результату немає — тоді з такими гравцями починається війна. Розумна, грамотна війна і перебудова.
У моїй практиці було чимало епізодів, коли гравець не виконував установку, грав за своїми правилами — і це приносило результат. І тоді тренеру потрібно було задуматися: чому так?
Можливо, футболіст побачив те, чого не побачив тренер.
Для мене це важливий момент. Тренер не повинен боятися розумного футболіста тільки тому, що той іноді бачить ситуацію інакше. Якщо його рішення приносить результат, тренер має поставити питання не лише гравцеві, а й самому собі.
Саме тому я не люблю роботизованих футболістів. Звичайно, такі гравці також є частиною команди. Є категорія футболістів, які автоматично виконують усі побажання тренера, але грають без імпровізації. А футбол без думки футболіста неможливий.
Я вважаю, що футбольний інтелект — це природний талант. Навчити здібного футболіста думати на два кроки вперед можна. Розвивати його можна і потрібно. Але самих здібних футболістів із таким баченням гри — одиниці.
І ні в якому разі їх не потрібно повністю перебудовувати на свій лад. У них уже багато чого в голові поскладалося.
Тренер може розвивати футбольний інтелект, але не може створити його з нуля.
Звичайно, футбол змінюється, і відповідно футбольний інтелект також повинен рости та розвиватися. Зараз ми хочемо, щоб футболісти були більш атлетично міцними, фізично краще підготовленими, ніж це було колись.
Але фізика не замінює мислення.
Що робити з футболістом, який фізично і технічно сильний, але постійно приймає неправильні рішення? Я вважаю, що його не потрібно одразу вчити складного. Треба йти від простого до складного.
Забрав — віддав ближньому.
Постійно говорити: „Роби те, що вмієш, і нічого не видумуй“.
Спочатку футболіст повинен навчитися правильно виконувати прості речі. І вже потім додавати складність.
Коли я оцінюю футболіста, мене цікавить не один красивий епізод і навіть не окремий хороший матч. Мені важливо побачити закономірність у його діях.
Чи здатний він стабільно приймати правильні рішення? Чи розуміє вимоги своєї позиції? Чи може адаптуватися до зміни ситуації? Чи здатен самостійно знайти рішення, коли запланований сценарій матчу перестав працювати?
Особливо це видно тоді, коли команда програє, коли суперник активно пресингує, коли футболіст втомлений і вже немає можливості діяти на свіжих ногах. Я завжди питав своїх футболістів після важкої гри, коли вони виснажені та змучені: „Що у вас зараз найбільше повинно боліти?“
Хтось відповідав: ноги. Хтось взагалі не замислювався над цим.
І практично не було таких, хто сказав би: голова. Але футбол — це ті самі шахи. І голова повинна боліти у тих футболістів, які багато думають під час гри. На жаль, зараз таких футболістів не так багато.
На завершення.
Футбольний інтелект — це не одна окрема якість. Це швидкість думки, швидкість роботи ніг, техніка, бачення поля, характер і здатність прийняти рішення в потрібний момент. Ефективність дій — мінімізація зайвих рухів. Розумний футболіст менше бігає в холосту, оскільки компенсує це правильним вибором позиції. Яскравими прикладами гравців із феноменальним футбольним інтелектом є: Ліонель Мессі, Хаві Ернандес, Андрес Іньєста, Лука Модрич, Кевін Де Брюйне чи Тоні Крос (спеціально не додавав сюди прізвища українських футболістів. Дуже хотів би, щоб ви написали свої думки з цього приводу в коментарях). Вони могли не бути найшвидшими чи найпотужнішими атлетами, але контролювали темп гри за рахунок розуму.
Хтось народжується з цим даром, і ми говоримо: „Це гравець від Бога“. Ми, тренери, можемо його розвивати. Але створити — не можемо. Тому я завжди говорив своїм футболістам: не намагайтеся бути тим, хто просто найбільше запам’ятовується на полі. Намагайтеся бути тим, хто робить команду сильнішою.
Бо футбол — це своєрідні шахи. І якщо після важкої гри у футболіста болять тільки ноги, можливо, він просто багато бігав. А якщо болить голова — значить, він справді грав у футбол», — написав Блавацький на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.