Відомий білоруський тренер Олег Дулуб поділився враженнями від матчу заключного, 6-го туру групового етапу Ліги націй Україна — Грузія (1:0), а також розповів, що думає про кадрові й тактичні експерименти збірної України.
— Поділіться загальними враженнями від гри збірної України з Грузією.
— Загальне враження — знаєте, все ж таки будь-який позитивний результат — це позитивний результат.
Ми не беремо окремо якість гри. Було видно, що, на мій погляд, результат стояв на першому місці. Це й заміна в останні хвилини, коли Бондар змінив гравця лінії атаки. Це все в одну, скажімо, скарбничку.
Але загалом враження двоїсті. Все ж таки група була посильною, щоб боротися ще навесні на стадії плей-оф. Але, на жаль, добре, що хоча б не вилетіли.
— Як вважаєте, наскільки справедливий результат?
— Знаєте, я завжди дивлюся на дистанції. Тобто коли бачу такі матчі, мене цікавить «Шахтар», наприклад, збірна України, то я дивлюся на дистанції. Абсолютно закономірний результат.
Тому що, якщо брати виграні матчі, то, як не парадоксально, перший матч з Угорщиною був повністю програний за статистикою. І остання гра з Грузією теж була двоїстою. Не було якоїсь переваги.
У матчах із Північною Ірландією і в другому поєдинку з Угорщиною статистика вже вирівнювалася на користь збірної України.
Але вимальовувалися проблеми, основні проблеми. Минуло шість матчів, а проблеми залишилися ті самі. Розумієте?
Було видно, що склади на гру змінюються, з’являється багато новачків. Але головне не зникає — не зникають системні помилки. Вони залишаються.
— Чи розумієте ви зараз, що саме будує Мальдера? Чи є якась загальна картина після всього цього?
— Головне, щоб він розумів, а я — це вже таке. Куди рухається. Після цих матчів збірної України в Лізі націй я не отримав однозначної відповіді, для чого вони.
Мальдера каже, що третє місце в групі — нормально. Сьогодні читаю — Шевченко каже, що завдання не виконане. Не відбулося підвищення до Дивізіону «A». Усі будують...
Те саме стосується схеми гри. Знаєте, у будь-якої країни, у будь-якої нації є національна ідентичність. На мій погляд, українська національна ідентичність, якщо ми беремо систему гри, — це 4−3−3, яка часто використовувалася останнім часом.
Окремо можна виокремити, коли був Петраков, там теж грали у три центральні захисники. Але там була вертикальна гра. Там були такі швидкості, що я перший час був у такому захваті, коли дивився. Думав: оце так. За тих самих виконавців так перебудувати гру на короткому відрізку.
То тут, наприклад, якщо брати систему гри 4−4−2 і дві останні гри у три центральні захисники, при цьому використовуючи на позиції крайніх захисників в одній грі Синчука, а до цього — Кащука.
Можливо, сама ідея така — асиметрія. Там Миколенко, а тут атакувальний гравець. Але на лаві два матчі сидить Крупський.
Доволі непогано він виглядав у тих матчах, у яких брав участь. Доволі непогано на рівні збірних. Але знову ж таки, рішення ухвалює головний тренер. Це його бачення. Він має право.
— Які висновки можна зробити за підсумками шести матчів?
— Стратегічні?
— Так.
— Стратегічно я б сюди ще додав два матчі — з поляками і данцями. Дві товариські гри. Тоді вже було вісім матчів.
Перша гра з поляками залишила позитивне враження. Цілком можливо, що це більше пов’язано з емоційним зарядом.
Останній матч із Грузією — більше запитань, ніж відповідей.
— Яку інформацію Мальдера отримав за ці матчі, як вважаєте?
— Знаєте, складно відповісти на це запитання. Тому що якщо порівняти, у першому матчі з Угорщиною в нас були Миколенко, Матвієнко, Забарний, Крупський, Очеретько, Назарина, Судаков, Ванат, Сікан і Циганков.
Якщо повернутися до заключного матчу, то замість Циганкова в нас уже з’явився Синчук. В атаці — Краснопір, тільки Судаков і Сікан — пара (гравці, які залишилися у складі, — прим. ред.)... Тут з’являється Ярмолюк, уже немає Очеретька, у складі залишаються Назарина і Судаков. Використовувалися два центральні захисники, але з’явився Сарапій.
Позитивно, як на мене, що Сарапій — боєздатна одиниця. Ярмолюк теж абсолютно боєздатна одиниця.
Але щось потрібно робити з атакою.
З іншого боку, можливо, за такого кадрового голоду, який є зараз через травми, коли деякі гравці не доїжджають, цілком може бути, що навесні це буде зовсім інша команда.
— Цілком може додатися Мудрик.
— Так, але тут складно зараз сказати. По-перше, травма, два роки не грав, йому складно одразу набрати форму. Зараз у нього буде майже пів року. Це стосується і Циганкова.
І те, що я бачу, наприклад, — група атаки може, залежно від виконавців, вибудувати гру або під вертикальний футбол, або під контроль м’яча. Є Довбик, Яремчук, Краснопір, Сікан, Ванат. Це якщо ми говоримо про центральних нападників.
На мій погляд, вибір є. Тепер потрібно просто зрозуміти, що ми хочемо отримати на виході.
— Як вам ці експерименти зі складами, позиціями, гравцями, які виходять на різних позиціях? Той самий Забарний, якого ми бачимо на трохи іншій позиції.
— Знаєте, я почну з експериментів із гравцями на різних позиціях. Я це стільки разів бачив, особливо коли приходять тренери-легіонери, вони одразу намагаються здивувати. Вони намагаються здивувати, змінюючи гравцям позиції. Мовляв, от зараз ми гравця поміняємо — ніхто до мене цього не робив, а я зараз побачу.
Але, як правило, ці експерименти ні до чого доброго не приводять, тому що національна збірна — це вже сформовані гравці. Гравці національної збірної — найкращі футболісти своєї країни, і від них просто потрібен результат. Результат у матчах, результат на дистанції, результат у турнірах.
Національна збірна — це завжди про результат. Тому я дуже негативно ставлюся до експериментів, особливо на рівні національних збірних.