Відомий менеджер і експерт В’ячеслав Заховайло цієї осені переїхав до Грузії, де зараз працює в місцевому ФК «Гагра». Він розповів про цей поворот у своїй професійній кар’єрі, а також про актуальні аспекти в українському футболі.
— Як ви опинилися в «Гагрі»? Хто запросив? Яка посада? Які функції?
— Із президентом цього клубу Бесо Чихрадзе ми знайомі дуже давно, і ще з тих часів він запрошував мене до своєї команди. І ось у середині вересня від нього надійшло чергове запрошення — і я приїхав до Тбілісі.
У «Гагрі» я виконую роль тренера-аналітика, відповідаючи за тактику та підготовку команди до чергового матчу. Зокрема, це передбачає вивчення гри суперника, особливостей його футболістів.
— Кілька днів тому відбувся заключний матч Ліги націй, у якому зустрілися збірні України та Грузії. Які враження від цього переможного для української команди матчу?
— Доволі дивне рішення ухвалив Андреа Мальдера, якого, попри це, я все ж вважаю дуже крутим європейським фахівцем. Як я вже казав, на мій погляд, на пострадянському просторі немає людини, яка б краще розбиралася у футболі. І це не суб’єктивна, а об’єктивна думка. Принаймні, я кажу те, що є.
Що ж до обраної тактики і стратегії, то в цьому питанні є певні розбіжності. Чому? Якщо говорити на цю тему суто професійно, то в нашому складі грали два нападники за схемою 4−4−2. Грузини ж грали «трикутником» у центрі поля, і було зрозуміло, що якщо вони проходять пресинг від перших двох нападників, то в середині поля в них буде на одного гравця більше. Саме тому футболісти збірної Грузії частіше володіли м’ячем і діяли активніше.
Що стосується наших оборонних побудов, то використання Забарного на позиції правого захисника виглядало не зовсім зрозуміло, адже він не відповідає вимогам флангового гравця. Я не знаю, можливо, були проблеми з іншими фланговими гравцями. Принаймні, мені про це не відомо, адже щоб знати це напевно, потрібно перебувати всередині команди.
Тому збірна України виглядала не дуже переконливо. До того ж, я не зовсім упевнений, що у Мальдери є хороший тренерський штаб. Що стосується його помічників, у мене є великі сумніви. Я думаю, що італійському наставнику «синьо-жовтих» потрібно зміцнити свій штаб. Йому потрібні люди, які будуть не просто роздавати вказівки й розставляти фішки, а реально підставляти плече в складні моменти. Це моя суто суб’єктивна думка, і я вважаю, що вона справедлива.
І ще хотілося б повернутися до перипетій матчу в Кошице. В одному з епізодів у другому таймі, коли була здійснена заміна одного з нападників на півзахисника, Україна одразу ж перехопила ініціативу. Наша команда стала активнішою у володінні м’ячем, він почав триматися, і гра повністю вирівнялася. Ну а вже потім знову перекотилася на інший бік. Але знову ж таки, залишимо це на совісті Мальдери. Адже ми не знаємо внутрішньої кухні. Тому невідомо, які гравці були здорові й готові до гри, а які — ні. Про це точно може сказати тільки сам головний тренер.
Хоч ми й перемогли, сам матч залишив двоїсте враження. Адже ця перемога була непереконливою, тому що у грузинів теж були гольові моменти. І якби вони їх реалізували, то картина була б плачевною і не дуже радісною для нас. Тому вважаю, що завершити виступ у Лізі націй із сімома очками нинішній збірній України не повинно бути соромно.
— Нещодавно один із її гравців Михайло Мудрик в інтерв’ю заявив, що провина за його дискваліфікацію через допінг лежить на організації процесів у національній команді та УАФ. Як вам бачиться ця ситуація?
— Я дивився це інтерв’ю. Важко тут сказати, хто має рацію, а хто винен. Чисто по-людськи Мудрика можна зрозуміти. З іншого боку, з чисто політичної точки зору я можу зрозуміти і УАФ. Якби ця організація визнала свою провину, Михайлові було б легше доводити свою невинуватість. А ось проти УАФ могли б бути застосовані серйозні санкції, і, найімовірніше, з боку футбольного клубу «Челсі».
Тому тут така подвійна ситуація: з одного боку — футболіст, з іншого — санкції, які могли б після цього визнання настати. Але ми точно не знаємо всієї ситуації, як і не чули всіх цих розмов, тому потрібно бути обережним у своїх висловлюваннях. Я нікого не захищаю, але Мудрика, як футболіста, можна зрозуміти.
— Чи не закриється, бува, футболістові шлях до збірної після цієї резонансної справи?
— Після таких його висловлювань, звісно ж, можуть бути нюанси. Але ж ми всі професіонали — усе вирішується за круглим столом. Зрозуміло, УАФ може провести з Мудриком у тому ж Лондоні переговори, щоб визначитися, що до чого. Я не думаю, що Михайло відмовився б грати за національну збірну. Адже він усе-таки патріот України, і я в цьому впевнений. Потрібно лише знайти спільну мову й домовитися про підписання мирової угоди між УАФ і самим футболістом. Думаю, що ця ситуація владнається. Я сподіваюся, що всі люди розумні й вдасться досягти «мирової».
Андрій Писаренко