Майбутнє київське дербі між «Динамо» та «Оболонню», яке відбудеться в неділю, 22 листопада, матиме особливе значення для правого захисника «пивоварів» Павла Полегенька. Адже він — вихованець динамівської академії, який провів у системі «біло-синіх» чимало років, став чемпіоном першої в історії чемпіонату України U-19 та був капітаном молодіжної команди клубу. Напередодні київського дербі Полегенько розповів клубним медіа про особливі емоції від матчів проти команди, з якою пов’язаний початок його футбольного шляху:
— Ви народилися в Чернігові, де й розпочинали займатися футболом, але вже в 11 років опинилися в академії «Динамо». Як пригадуєте той перехід? Чи складно було залишити рідне місто й адаптуватися до життя та тренувань у столичному клубі?
— Пам’ятаю той період дуже добре — було нелегко. Протягом перших двох тижнів ми були у таборі на клубній базі у Кончі-Заспі, й ці тижні були для мене надважкими, адже приїхати в інше місто в 11 років без батьків — це, дійсно, складно. Потім я протягом року їздив до Києва лише на ігри по вихідним та виступав за «Динамо» у чемпіонаті Києва.
А з 12 років вже повністю переїхав, мене поселили на дитячу базу на Нивках ще з трьома хлопцями — Сергієм Каретніковим, Віктором Путіним та Романом Яремчуком. Ми почали жити вчотирьох. Повторюся, адаптуватися було нелегко, але цей період потрібно було пройти, він позитивно позначився на моєму становленні, завдяки йому я став тим, ким є зараз.
— У сезоні 2012/13 ви стали чемпіоном першої в історії першості України U19 у складі «Динамо», а згодом були капітаном молодіжної команди, яку очолював Валентин Белькевич. Що найбільше запам’яталося з того періоду? Який вплив на ваше становлення як футболіста справив цей тренер?
— Дуже цікаве запитання. Про той період і роботу з Валентином Белькевичем можу згадувати лише з позитивного боку. Я вже неодноразово розповідав в інтерв’ю та в розмовах із друзями, що він відіграв одну з найважливіших ролей у моєму становленні як футболіста. Саме тоді відбувався мій перехід із дитячого футболу до дорослого. Валентин Белькевич повірив у мене в цей непростий період, і завдяки його підтримці я зміг зробити наступні кроки у своїй кар’єрі. Більше того, скажу відверто, його віра допомогла мені й самому повірити у власні сили.
До речі, добре пам’ятаю, що після кожної гри в нас були тренування, під час яких ми грали п’ять на п’ять або шість на шість на невеликі ворота. Він завжди брав мене до своєї команди, і я отримував величезне задоволення від гри з ним. Ми добре розуміли та відчували один одного на полі. Це дуже приємні спогади, адже Валентин Белькевич справді відіграв надзвичайно важливу роль у моєму житті.
Ще з того періоду добре па’мятаю, як, виступаючи за U19, їздив на збори з командою U21, яку тоді очолював Олександр Хацкевич, а також виступав під керівництвом Вадима Євтушенка за «Динамо-2». Тож мав можливість попрацювати з хорошими тренерами.
— Після академії ви пройшли шлях через оренду в «Говерлі», виступи за «Динамо-2», а згодом — низку українських клубів. Наскільки важливим для вас був цей досвід? Чого навчилися на кожному з етапів і коли відчули, що стали повноцінним гравцем дорослого футболу?
— Відповідаючи на це запитання, не можу не згадати Вадима Євтушенка, адже в певний період він також вірив у мене, як ніхто, дуже підтримував і довіряв мені. Я йому за це надзвичайно вдячний.
Загалом за свою футбольну кар’єру я змінив чимало клубів і сприймаю це як цінний досвід, якому дуже радий. Адже кожна нова команда — це щось нове: інший колектив, атмосфера, завдання. Були періоди боротьби за виживання, а були — за єврокубки та медалі. Усе це дорого коштує і багато мені дало, адже в майбутньому, можливо, я зможу спробувати себе в іншій ролі у футболі, уже маючи за плечима такий досвід.
У кожному клубі я бачив щось особливе. Мав змогу спостерігати, як функціонує команда, яка бореться за єврокубки, як побудована робота клубу, яка атмосфера панує в роздягальні. І водночас бачив, наскільки все інакше в колективах, які борються за виживання. Я багато аналізував ці процеси, робив для себе висновки. Усе це поступово сформувало моє бачення футболу та організації роботи всередині клубу.
Щодо третьої частини запитання, то повноцінним гравцем дорослого футболу я відчув себе, мабуть, в «Зірці». У «Говерлі» я дебютував, але провів лише три-чотири матчі. А в «Зірці» вже мав стабільніший період, та й колектив там був зовсім іншим. Тому, напевно, саме цей етап кар’єри можу назвати моментом, коли відчув себе повноцінним гравцем дорослого футболу. Це був досить хороший період.
— За свою кар’єру ви виступали за чимало українських клубів, а нещодавно до вашого списку додалася й «Оболонь». Як виник варіант із переходом до команди? Що стало визначальним у рішенні продовжити кар’єру саме в цьому клубі?
— Це сталося минулої зими — це футбольне життя. На жаль, мені довелося залишити «Карпати». Згодом зі мною зв’язалися представники «Оболоні». Були й інші варіанти продовження кар’єри, але після розмови з керівництвом клубу, спортивним директором і головним тренером я зрозумів, що хочу приєднатися саме до «Оболоні». Ці розмови стали вирішальним чинником під час ухвалення рішення про підписання контракту.
— Зараз ви представляєте «Оболонь», тож майбутнє протистояння з «Динамо» матиме для вас особливий підтекст. Що відчуваєте, коли виходите на поле проти клубу, в академії якого провели значну частину юності та з яким пов’язаний початок вашої професійної кар’єри?
— Напевне, коли граєш проти свого рідного клубу, у кожного свої відчуття. Мабуть, можна сказати, що «Динамо» зробило з мене футболіста, в цьому клубі я починав робити свої перші зрілі кроки у футболі, «Динамо» було опорою та основою мого футбольного становлення. Я люблю грати проти грандів, бо це завжди цікаво. Граючи саме проти «Динамо», я отримую задоволення. Взагалі потрібно цінувати кожен матч, а коли виходиш грати проти «біло-синіх», для мене це величезна втіха та насолода, як для вихованця клубу.
— У березні 2017 року ви забили свій перший гол у Прем’єр-лізі саме у ворота «Динамо», виступаючи за «Зірку». Чи пам’ятаєте той матч і свої емоції після забитого м’яча? Чи можна сказати, що гол у ворота рідного клубу має особливий присмак?
— Звісно, емоції дуже добре пам’ятаю. Взагалі гол — це завжди приємна, позитивна емоція, а коли він перший — це подвійне задоволення. Згадуються слова нашого тренера, який після перемоги сказав нам «відірватися» у місті на повну, добряче відсвяткувати й дати собі волю. Це я культурно перефразував (посміхається).
Ще одна цікава історія, пов’язана з цим матчем і з цим голом, відбулася перед початком поєдинку. Коли ми вийшли на поле перевірити газон перед розминкою, розмовляли з гравцями «Динамо» та головним тренером Сергієм Ребровим. Він підійшов до мене, ми перекинулися кількома словами, і він згадав, як у попередньому матчі я непогано виконав штрафний удар. Мабуть, готуючись до нашого поєдинку й аналізуючи майбутню гру, він звернув увагу на цей момент. Бо сказав мені: «Бачив твій штрафний — достатньо небезпечний». І після його слів я під час матчу забив «Динамо» зі штрафного.
— Ви пройшли всі щаблі юнацьких і молодіжних збірних України, були основним правим захисником команди U20 на чемпіонаті світу 2015 року в Новій Зеландії. Які спогади залишилися від того турніру? Наскільки важливим він був для вашого подальшого футбольного розвитку?
— Із приємною усмішкою згадую той турнір. Я був щасливий опинитися там і дуже цінував можливість зіграти на такому рівні, адже чемпіонат світу — це справді велика подія для будь-якого футболіста. На жаль, ми поступилися в серії післяматчевих пенальті в 1/8 фіналу. Але це футбол: хтось перемагає, а хтось змушений приймати поразку. Звичайно, хотілося, щоб після чемпіонату світу на нас із партнерами звернули увагу провідні європейські клуби.
Проте, на жаль чи на щастя, цього не сталося. Мій тодішній агент розповідав, що мною цікавився данський «Мідтьюлланн», але, мабуть, далі розмов справа не просунулася. Утім, найважливішим для мене особисто стали сам досвід участі в чемпіонаті світу та можливість випробувати себе на такому високому рівні. Це був дуже цінний етап мого футбольного розвитку.
— Матчі київського дербі завжди мають особливу атмосферу, а вболівальники обох команд очікують на принципове протистояння. Чого, на вашу думку, варто чекати від недільної зустрічі?
— З нетерпінням чекаю на цей матч, сподіваюся, він буде цікавим для обох команд, вірю, що він принесе задоволення уболівальникам.
Світлана ПОЛЯКОВА