Володимир ВЕРЕМЄЄВ: «Вісімдесят відсотків тренерів-іноземців нічого не дали українському футболу»

- Володимире Григоровичу, як ви оцінюєте минулий сезон для українського футболу загалом?

- Однозначно сезон 2008/209 для України виявився позитивним. Не кожен же рік вдається завоювати такий трофей. Більше того, за час Незалежності України подібного успіху ми досягнули вперше. До того ж окрім «Шахтаря» вдало зіграли в Європі й інші наші клуби — «Динамо» і «Металіст». Це нещастя, що жереб киян і донеччан звів у півфіналі. Думаю, що якби їхні дороги розійшлися, то ми б стали свідками українського фіналу. Та й «Динамо» з «Металістом» зійшлися дуже рано. В іншому випадку «Металіст» міг також пройти значно далі ніж 1/8 фіналу.

- Успіх вітчизняних клубів у Кубку УЄФА — закономірність чи щасливий збіг обставин?

- Для «Шахтаря» і «Динамо» — все закономірно. Обидві команди до цього йшли не один рік. У клубах закладено надійний фундамент, який і став основою успішного результату цього сезону. А от «Металісту» необхідно ще довести свою боєздатність у Європі. По-перше, такого результату вони досягли вперше. А по-друге, після поразки від «Динамо» в 1/8 фіналу Кубка УЄФА, харків’яни одразу «посипалися» в чемпіонаті України. В підсумку команда втратила друге місце і путівку в Лігу чемпіонів. Невдало зіграла і в національному Кубку. Так що «Металісту» треба в новому сезоні доводити свою силу. Бо три «бронзи» поспіль на внутрішній арені — це одне, а стабільність на євроарені — це зовсім інший рівень.

- Яка доля вкладу українців у цей успіх в Європі?

- На жаль, значно менша ніж нам би того хотілося. Ви самі бачили, що в матчах Кубка УЄФА в складі і «Шахтаря», і «Динамо» ми як правило на полі бачили не більше трьох українців, а інколи й менше. А головний тренер донеччан Мірча Луческу до того ж використовує українців зазвичай тільки в обороні, а в передній лінії його сподівання покладаються в основному на легіонерів, точніше на бразильців. Зрозуміло, що такий стан справ не тішить. Особливо, коли розглядати дане питання під кутом комплектування збірних України — як національної, так і молодіжної. Хочеться, щоб у наших провідних командах якомога більше було задіяно виконавців з українським паспортом. Тоді і в збірних буде більше гравців з міжнародним досвідом. Та й вболівальникам, я думаю, значно цікавіше і приємніше дивитися матчі, коли в них виходять на поле свої футболісти. Для прикладу, в тому ж київському «Динамо» в радянські часи практично завжди грали лише вихованці українського футболу. А гравці з інших республік якщо й з’являлися в команді, то тільки за рідким винятком не надовго затримувалися в Києві. Приклад того ж Віктора Колотова — це радше виняток. Просто це був унікальний футболіст і неординарна людина.

- Чи є можливим прорив «Динамо» і «Шахтаря» в Лізі чемпіонів у найближчому сезоні?

- Переконаний, що так. В гравців обох команд за плечима чималий досвід. Перед ними як мінімум однозначно буде поставлено завдання вийти з групи і грати навесні в плей-оф. Хоча зробити це буде надзвичайно важко. Адже ми з вами бачимо, як постійно укріплюються сильними гравцями провідні клуби Західної Європи. Та все ж хочеться вірити, що ми нарешті побачимо в Україні не тільки груповий турнір Ліги чемпіонів.

- Як ви розцінюєте слова Валерія Газзаєва: «Ставлю завдання за три роки виграти з „Динамо“ Лігу чемпіонів»?

- Його слова як раз і підтверджують те, що я сказав. Раз Газзаєв так сказав, то нам тепер залишається чекати виконання. Головне, як кажуть в такій ситуації, щоб слова не залишилися лише пустим звуком. Але все залежатиме від того, як пройде підготовка команди, якими будуть дисципліна, налаштування на самовіддачу та бажання перемогти. Треба так підготувати гравців, щоб вони, виходячи на поле, були як одна дружня сім’я. Адже достатньо, щоб один випав і все полетить шкереберть. Надзвичайно важливою є мотивація гравців. Нам залишається сподіватися, що Газзаєву вдасться все це зробити. А раз він ставить таке завдання, значить вірить в себе, в свою команду. То ж дай Боже, щоб у нього все вийшло. Ми будемо лише цьому раді.

- Наскільки цікавим виявився останній чемпіонат України? Чи підвищується його рівень? Якщо так, то за рахунок чого?

- Як не прикро, але я вважаю, що рівень чемпіонату України не підвищується. Можливо, він і не знижується, але ж нам потрібен прогрес. А про яке просування вперед можна говорити, коли вже стільки років лише дві команди борються за чемпіонство. А решта навіть не мріють про нього. Щоб не бути голослівним, давайте звернемося до цифр. Цього року перше місце від третього відділяє 20 очок, а від четвертого — всі 30. Йдемо далі. Кращий снайпер Олександр Ковпак з «Таврії» забив 17 голів. Але по-перше, шість з них він провів з пенальті; а по-друге, кому він забивав — в основному командам з нижньої частини турнірної таблиці. Я, ще коли президентом Федерації футболу України був Віктор Банников казав, що у вищій лізі повинно грати 14 команд.

- Але ж у цьому випадку зменшиться кількість ігор.

- Нічого страшного, зате збільшиться напруження в чемпіонаті. А матчі з аутсайдерами хіба багато дають у плані зростання майстерності гравців? До того ж вивільниться час для проведення тренувальної роботи. Як на мене, краще добре потренуватися, ніж зіграти зі слабким суперником. Такі матчі лише розслабляють футболістів, виводять їх з робочого тонусу і породжують самовпевненість.

- Яка роль легіонерів у вітчизняних клубах?

- Легіонери потрібні. Але вони повинні бути щонайменше на рівні лідерів тої команди, за яку грають. А ще краще, щоб саме вони і були лідерами. Тоді нашим гравцям буде за ким тягнутися. А нині ми часто-густо бачимо, що клуби купляють недорогих легіонерів, які можуть у кращому випадку закрити «дірки». Це призводить до того, що вони відбирають місця у вихованців наших футбольних шкіл і ті змушені їхати за кордон. Ви подивіться, скільки в принципі непоганих українських гравців виступають у російській першій лізі, в чемпіонатах колишніх республік СРСР, у Східній Європі. Я переконаний, що серед них є чимало талантів, які ми вже назавжди втратили для нашої збірної, для нашого футболу.

- Яким на вашу думку повинен бути ліміт легіонерів?

- Ідеальним був варіант, який існував раніше в усьому світі — одночасно на полі не більше трьох легіонерів. Розумію, що сьогодні власники клубів на таке не погодяться. Але й неправильно, коли легіонерів можна виставляти більше ніж своїх. Тому вважаю, як компроміс, щоб в команді на полі було шість, а ще краще п’ять легіонерів. Тоді буде цікавіше для вболівальників і трохи легше нам, тренерам збірних.

- Як тренера збірної, чи влаштовує вас рівень футболістів з українським паспортом?

- Скажемо так — не в повній мірі. Це питання на пряму пов’язане з попередніми. Адже у нас на деякі позиції немає конкуренції при виборі гравця для збірної. А є й такі, що просто немає з кого вибирати. Зараз, наприклад, у нас проблема з лівим захисником. Несмачний зі збірною попрощався, а Романчук лікується. І все. Зараз ми придивляємося до Чеснакова з «Ворскли». Але це ще зовсім молодий хлопчина, немає ніякого досвіду, хоча і здібний. А що робити?.. Не набагато кращою є ситуація і з правим захисником. В останньому матчі на цій позиції грав Мандзюк з «Динамо», який мало того, що має недостатню ігрову практику в клубі, так ще й є фактично центральним, а не крайнім оборонцем.

- Ваша оцінка виступу національної збірної України у сезоні 2008/2009 і які у нас перспективи щодо завоювання путівки на чемпіонат світу 2010 року?

- Напевне, правильніше було б підводити підсумки вже по завершенні відбірного циклу. Адже найцікавіше ще попереду. Що ж стосується минулого сезону, то результат збірна дала непоганий. На сьогоднішній день ми зберігаємо хороші шанси не лише на друге місце, а й на перше.

- Ви бачите варіант обійти Англію, яка ще не втратила жодного очка?

- Так, такий варіант є. Адже у нас набагато сприятливіший календар ніж у конкурентів. Англія гратиме з нами у гостях, тут все зрозуміло. Маю на увазі, що все в наших руках. Хорватію вони прийматимуть на своєму полі. Як на мене, тут може трапитися що завгодно. В минулому циклі, у відборі до Євро-2008, хорвати якраз в Англії і перемогли, і залишили британців без фінальної частини. В цьому вже англійці виграли у команди Біліча на її полі. Причому з розгромним рахунком 4:1. Але знаєте, я був на тій грі, там все далеко не так однозначно. Хорвати, незважаючи на те, що програвали і залишилися в меншості, билися до останнього і до самого фінального свистка йшли вперед. Тому й пропустили аж чотири. Але я не впевнений, що для Капелло і його команди все буде легко вдома. На Хорватію, в свою чергу, окрім Англії чекають два важких поєдинки з білорусами. Також ще той суперник. Тому, якщо ми візьмемо своє у двох матчах з Андорою і вдало зіграємо у Мінську, то шанси у нас є вийти і на пряму. Але це все на папері, а тепер потрібно скористатися з переваг календаря на практиці.

- А це, як засвідчує гра збірної України, зробити буде нелегко.

- Не буду сперечатися, проблеми у нас є. Візьміть поєдинок з Англією. Ми ж зіграли з ними на рівних. Але втрата концентрації в одному епізоді звела нанівець всі зусилля команди. Мало хто вірив, що ми зможемо дати англійцям бій. А ми не лише гідно зіграли, а й були дуже близькими до позитивного результату. Капелло після матчу дуже тішився перемозі і відверто зізнався: «Я знав, що з Україною буде не легко. Але навіть подумати не міг, що перемога нам дасться настільки важко. Відверто кажучи, нам у значній мірі поталанило».

- Скажіть, скільки ми будемо пропускати зі стандартів? Причому це стосується не лише збірної, а всіх команд на усіх рівнях.

- Навіть не знаю, що сказати. Той же Михайличенко постійно розказує гравцям, хто, що, з ким і як повинен грати при стандартах. Але результату немає.

- Значення Андрія Шевченка для збірної України — як гравця і як особистості.

- В Україні багато хто говорить про спад у грі Шевченка. Насправді ситуація виглядає трохи по-іншому. Ніякого спаду у нього немає. В усякому разі він залишається гравцем світового рівня й по нині. Просто у нього немає ігрової практики. Звичайно, перехід у «Челсі» став помилкою. Але що тут казати, це життя, а воно складається не лише з одного футболу. У нього є сім’я і він, як і кожна нормальна людина, не може з нею не рахуватися. Однак я точно знаю, він ще може пограти на найвищому рівні. І дуже цього прагне. Ви б бачили, з якими очима Шевченко приїздить до збірної, як він самовіддано тренується, як переживає за команду. Щоб хто не казав, а факти говорять самі за себе. У двох останніх матчах він грав по 20 — 25 хвилин і в обох забив по голу. І з якими суперниками… Одним словом, Шевченко є і сьогодні без сумніву найсильніший наш нападник. Іншим до нього ще дуже далеко. Що ж стосується його як особистості, то він є прикладом для інших. У нього величезний авторитет і серед суперників, і серед арбітрів. Для них Україна з Андрієм і без нього — це дві різні команди. Тому збірній Шевченко потрібен. Наразі заміни йому немає.

- Ваша думка щодо виступу в минулому чемпіонаті «Карпат» і ФК «Львів».

- Мені дуже шкода, що ФК «Львів» вилетів у першу лігу. Команда демонструвала цікавий футбол. У ній є багато молодих перспективних хлопців, які з часом, при належному відношенні звичайно, можуть стати хорошими гравцями. І що особливо важливо, це єдина чисто українська команда. Та й тренер у них був молодий і перспективний. Буде шкода, якщо хлопці розійдуться і ця команда загубиться у першій лізі.

Що ж стосується «Карпат», то я завжди з великою симпатією відношуся до цієї команди. В ній також є чимало молодих перспективних гравців. Але я не розумію, що з ними трапилося. Як можна настільки нестабільно грати. А та безвиграшна серія — це просто жах. Особливо матчі з «Динамо» і «Арсеналом». Такого я від «Карпат» аж ніяк не очікував. А найбільше мене вразив центральний захисник під номером 55 (Неманья Тубіч. — Авт.), який наробив стільки помилок, що їх би вистачило на весь сезон і на всю команду. До речі, це якраз той випадок, коли клуб підписав легіонера, який не лише не сильніший, а навіть слабший за наших гравців.

- Чи є у Львові гравці, які входять у коло інтересів тренерів збірної України?

- Так є, але ми їх не можемо навіть на збори викликати, бо їм надто сильно бракує стабільності. Два — три матчі зіграє добре, а потім видає таку серію бездарних поєдинків, що ні про яку збірну й мови не може бути. До речі, в якійсь мірі в цьому винні і ви, журналісти. Бо гравець відзначиться раз, другий і вже про нього всі пишуть як про кандидата в збірну. А в нього одразу голова йде обертом і з ним починає коїтися щось незрозуміле. Тому ніяких імен я називати не буду. Нехай показують, що вони чогось варті не епізодами, а в кожному матчі. Я ще можу зрозуміти, коли гравець з десяти матчів трохи гірше зіграв в одному, максимум у двох. Але коли все відбувається навпаки, то ви мені вибачте…

- Які шляхи покращення розвитку футболу у нашій країні ви бачите?

- Проблем вистачає. Але починати необхідно з дитячого футболу. Треба, щоб у нас не лише «Динамо» і «Шахтар» мали Академії з розвинутою інфраструктурою (знаю, що зараз «Металіст» прагне щось подібне створити), а щоб у кожному місті, в кожній ДЮСШ діти мали належні умови для занять футболом. Ну й зрозуміло, необхідно мати достатньо кваліфікованих дитячих тренерів, які в змозі правильно готувати дітей. Адже це напрочуд важлива і складна справа. А в нас у багатьох клубах думають лише про сьогодення, щоб команда досягла якогось результату. І все, а що буде далі, нікого не цікавить.

- Чи достатньо в Україні доморощених кваліфікованих тренерів?

- На це питання важко відповісти, бо для цього не завадило б побачити, як вони працюють. Знаєте, в СРСР перед початком підготовчого періоду кожен тренер повинен був захистити план роботи. А в комісії, яка його приймала, сиділи поважні вчені з різних галузей науки. То ж захистити план було не легко. Зараз нічого подібного немає. Президенти клубів самі вирішують кого найняти на роботу. Але по грі команди видно, хто з тренерів чого вартий.

- Ваше відношення до запрошення в наші клуби тренерів з-за кордону.

- Все залежить від того, якою є мета їхнього приїзду. Якщо людина прагне просто заробити грошей, то це одне. Зрозуміло, у нас таких «фахівців» і своїх вистачає. А коли тренер повністю віддається роботі, прагне залишити свій слід у футболі, то це зовсім інша справа. Але як свідчить практика, 80 відсотків тренерів-іноземців нічого не дали українському футболу.

Розмовляв Адам Кадеф