Карлос КОРРЕА: «Шкодую, що не перейшов до «Динамо» раніше»

- Карлосе, якщо спробувати дати оцінку тим трьом сезонам, які ти провів у «Динамо», якою вона буде?

- Безумовно, позитивною. Мені вдалося одразу стати гравцем основного складу команди і допомогти «Динамо» здобути два чемпіонські титули. Якби не серйозна травма, через яку у мене випав майже цілий рік, впевнений, я би приніс ще більше користі команді. На жаль, становлення командної гри у нинішньому її вигляді припало на той час, коли я лікувався, і на моєму місці вже грали інші футболісти. Це нормально — ніхто не буде чекати поки ти відновишся після травми. Але цієї весни, як мені здається, я досить непогано зіграв у тих матчах, в яких мені довіряли вийти на поле.

- Ти сказав про два чемпіонських титули, здобуті разом із «Динамо». Але ж цієї весни команда втратила нагоду здобути ще два титули — володарів Кубка України та Кубка УЄФА.

- Дві поразки від «Шахтаря» у найбільш принципових матчах були дуже болючими. На жаль, у другому півфінальному матчі у Донецьку я зіграв лише п’ятнадцять хвилин і не зміг за цей час допомогти команді. Можливо, якби я грав з перших хвилин, все було б інакше. У півфіналі Кубка України я взагалі залишився на лаві запасних, хоча переживав поразку не менш сильно, ніж уся команда. Певною компенсацією за ці невдачі став титул чемпіонів, який ми здобули достроково, довівши, що були найсильнішими в Україні не лише в одній грі, а впродовж усього сезону. Особливо приємно було таки виграти у «Шахтаря» у заключному матчі. І ми це зробили!

- Судячи із твоїх слів, ти не дуже задоволений тим становищем, у якому знаходишся нині у команді. До травми ти був основним центральним півзахисником, тепер же тебе використовують на інших позиціях, ти не завжди потрапляєш до основного складу. Штрафні та кутові, які ти раніше чудово виконував, зараз здебільшого пробиває Олександр Алієв. Чому так сталося, як гадаєш?

- У Бразилії є приказка — роби свою справу, а не говори. Саме так я і намагаюсь робити завжди. Це допомогло мені швидко звикнути до нової країни, поступово вивчити мову, успішно виступати за нову для себе команду у новому чемпіонаті. Моя робота на тренуваннях, моє ставлення до футболу рано чи пізно дадуть результат. Я ще не зіграв своїх кращих матчів за «Динамо».

- Тобі довелося працювати у «Динамо» з кількома тренерами. Спочатку був Анатолій Дем’яненко, потім Йожеф Сабо, потім Олег Лужний, потім Юрій Сьомін, а тепер буде Валерій Газзаєв. Як можеш оцінити ці періоди?

- Оцінювати мають тренери, а футболісти мають грати. Я їхав сюди не до конкретного тренера, а до команди «Динамо». Говорити можу про всіх тренерів лише добре. Особливо про Юрія Сьоміна, з яким команда почала показувати якісно кращий футбол.

- Футбол практично без бразильців. Адже саме Юрій Сьомін відмовився від послуг цілої групи твоїх співвітчизників — Родріго, Клебера, Діого Рінкона…

- Підбирати футболістів — справа тренера. Якщо Сьомій так вирішив, це було його право. Але ж до цього усі названі гравці були серед кращих і визначали гру команди. І те, що згодом вже за тренерства Сьоміна до «Динамо» прийшли Бетао та Гільєрме, свідчить, що без бразильців сучасний футбольний клуб високого рівня створити дуже непросто. Той же «Шахтар», який здобув Кубок УЄФА, будує свою гру через бразильців, які ведуть гру у центрі поля. У «Вердера», який грав проти «Шахтаря» у фіналі, на провідних ролях теж бразильці. Впевнений, що так буде і далі. І у «Динамо» також. Бетао вже довів, що є футболістом високого класу. Те ж саме зробить і Гільєрме. Йому було не зовсім приємно просидіти усю весну у резервному складі. Але він працював і у першій же грі, коли його випустили з перших хвилин, забив три м’ячі.

- Після трьох років у «Динамо» ти не шкодуєш, що переїхав до Києва?

- Шкодувати можу хіба що за тим, що не зробив цього раніше. Мені дуже цікаво виступати за команду, яка щороку прогресує, підвищує свій рівень гри, за яку виступають висококласні футболісти, і з якою працюють висококваліфіковані тренери. Я переконався, що чемпіонат України — сильний турнір, у якому щороку стає грати все більш цікаво. Я сподіваюсь, що цього року ми нарешті успішно зіграємо у груповому турнірі Ліги чемпіонів.

- Щодо твоїх партнерів по команді, то з ким із них, окрім бразильців, тобі найлегше знайти порозуміння на полі?

- Проблем немає ні з ким, але особливо зручно мені грати поруч із Огнєном Вукоєвичем. Взаємодіяти з ним дуже легко і надійно, він чудово «читає» гру, вміє добре зіграти у захисті, а потім розпочати і, якщо є нагода, завершити атаку.

- Власне, тебе брали до «Динамо» саме на ту позицію, на якій тепер виступає Вукоєвич. Чи це була помилка?

- Помилки не було. Просто у чемпіонаті Бразилії футбол дещо інший і на позиції опорного півзахисника доводиться грати більше на атаку, ніж на оборону. Я саме такий, атакуючий півзахисник. І добре, що це зрозуміли в «Динамо», знайшовши мені інше місце на полі. Ближче до атаки. Я вже казав, що готовий грати на будь-якій позиції, але найбільше користі принесу саме у центрі півзахисту. Сподіваюсь, що новий тренерський штаб зверне на це увагу.

- І нарешті запитання, традиційне для іноземця. Сумуєш за Бразилією?

- Звісно, що так. Там моя батьківщина, там живуть мої рідні і друзі. Там знаходиться місто Сан-Паулу, яке стало для мене рідним, хоча я народився і виріс за сто сорок кілометрів від нього. Там народився мій син. У Бразилії є Амазонка і незаймана природа навколо неї. Є Атлантичний океан із чудовими пляжами. І нарешті там зростають найкращі у світі футболісти, які потім грають по всьому світу.

Світлана Полякова, журнал ФК «Динамо», червень 2009 р.