Нинішня дискусія навколо можливого зникнення запорізького «Металурга» і перспективи подібної долі для більшості інших вітчизняних «професійних клубів», проходить, як на мене, в абсолютно ідіотському форматі.
Микола НесенюкДискусія, що розрахована на ідіотів
Купа «експертів» із серйозними обличчями витрачають квадратні метри друкованих площ, години телевізійних ефірів і море місця у океані Інтернету, говорячи ні про що. Ну не хочуть ці «експерти» говорити правду. Або не можуть. Тому товчуть воду в ступі, викликаючи здоровий сон. Гадаю, що настав час говорити правду. Це я не про себе, тому що усе, написане нижче, у тій чи іншій формі я регулярно пишу вже третій десяток років у різних виданнях.
Отож, що ми маємо насправді у випадку із запорізьким «Металургом»? Якщо перекласти те, що про це нині говорять і пишуть, на людську мову, то усе дуже просто — такий собі пан Богуслаєв вирішив не витрачати на утримання згаданої вище футбольної команди суворо засекреченої суми грошей. Це його право. Заклики до того, щоб замість Богуслаєва «Металург» «взяв» хтось інший, виглядають безглуздо — по Україні не ходять нині люди, у яких є зайві сто чи двісті мільйонів гривень на рік, аби витрачати їх на цю забаву. Просто не розумію моїх колег, які щось там мимрять на цю тему.
Для наочності наведу приклад — концертний ансамбль виступає раз на два тижні перед порожнім залом, який не вдається заповнити навіть безплатно. Чи є цей ансамбль професіональним? Чи може цей ансамбль вимагати аби кожному музиканту платили по двісті тисяч гривень на місяць плюс харчування, проживання і репетиції в Австрії? Вимагати, звичайно, може, але хто згодиться платити? Висновок — цим музикантам слід йти грати на весіллях аби заробити на життя, а коли і туди не запросять, тоді шукати собі іншу роботу, а на музичних інструментах грати у вільний час для себе і близьких друзів.
Приблизно у такому стані нині практично усі українські «футбольні клуби». Якщо завтра приклад Богуслаєва вирішать наслідувати пани Ахметов, Коломойський, Суркіс, Жеваго, Димінський, усі «професійні футбольні клуби» в Україні зникнуть без сліду. Ймовірно, що це не станеться завтра, але насправді ніхто із нас не зможе примусити того ж Коломойського фінансувати «професійний клуб «Дніпро». Те ж саме стосується усіх інших.
Чи означатиме це, що в такому разі наш футбол «загине»? Ні в якому разі. Загине його нинішня модель, яка вже двадцять четвертий рік тягне наш футбол на дно, і не думаю, що це буде погано. Тому що поруч із нами є скільки завгодно прикладів нормального існування футбольних чемпіонатів, які не залежать від бажання чи небажання окремих людей «утримувати» футбольні команди. Тому що ці команди утримують себе самі.
Для людей чи для «хазяїна»?
Тільки не треба здіймати галас з приводу «економічних труднощів», які не дають можливості українцям самим утримувати власні футбольні клуби. Брехня це все, причому брехня зухвала. Вже третій десяток років українці успішно утримують виробників горілки, пива, цигарок та ліків від усього, які не на життя. а на смерть чубляться між собою за наші з вами мільярди. А ви кажете — що грошей у народу нема...
Отож, гроші українці мають, причому цих грошей дуже багато. Чи можна зробити так, щоб вони витрачали частину цих грошей на футбол? Авжеж! І це прямо зараз на наших очах роблять футбольні клуби «Парі Сен-Жермен» з Парижу, «Реал» із Мадриду, «Челсі» із Лондона. Аби подивитися гру цих команд «бідні» українці готові платити, причому платити досить пристойно. Чи можуть вони платити так само нашим українським футбольним клубам? Авжеж! Але нашим нинішнім «клубам» це нафіг не потрібно. Навіщо вовтузитись із глядачами, закликаючи їх на футбол і створюючи для них видовище, коли «хазяїн» все одно дасть у десять разів більше без усяких клопотів?
Дуже давно ще у дев’яності роки я порівнював українські футбольні клуби із кріпосними театрами, які влаштовували у себе в селах багаті поміщики двісті років тому. Не знаю, чи радіти цьому чи ні, але тодішні мої алегорії тепер стали реальністю. Сьогодні «футбольні клуби» процвітають у численних українських ковалівках та горностаївках. Власники цих «клубів» — сучасні поміщики, які заробили на селі чималі статки. І тепер на ці гроші купили собі футбольні команди, які грають виключно для своїх хазяїв. Кілька сотень «холопів», які можуть безплатно прийти на сільський стадіон, не рахуються. Мені ці «театри», перепрошую, «футбольні клуби», подобаються тим, що в них немає брехні. В тому разі, коли «поміщику» набридне «гратись у футбол» він спокійно розпустить свій «клуб» і ніхто при цьому не буде стогнати про «традиції» та «інтереси уболівальників».
Прогрес триває — подібні «клуби» дійшли вже до так званої «прем’єр-ліги». Маю на увазі донецький «Олімпік», який не мав уболівальників він дня свого заснування і не має їх досі, що зовсім не бентежить «поміщика» і єдиного уболівальника цієї команди — менше клопотів!
Альтернатива є!
Чи є розумная цьому альтернатіва? До останнього часу ця альтернатива виглядала фантастикою, але приклад вже є. Цей приклад — команда міста Рівного, яка з цього сезону виступає у другій лізі. Сама команда нічого особливого собою не являє — особливим є спосіб її існування. Тіньовий власник «народного клубу „Верес“» Олексій Хахльов обома руками відкидає подібний свій статус. Тому що команда на сьогодні справді народна! Як це вийшло?
Розгорнута навесні цього року рекламна кампанія по створенню «народного клубу» у Рівному за своєю привабливістю значно поступалася рекламній компанії навіть останнього кандидата у міські депутати. Рекламу цю робили практично самі лише волонтери і практично безплатно. Чому ця реклама спрацювала? Тому що у ній не було брехні. Заклик заплатити сто гривень аби стати співвласником «народного клубу» нічого нікому не обіцяв. Усі розуміли яку команду можна зібрати на народні пожертви, але гроші пішли! Не обійшлося, ясна річ, без самого Олексія Хахльова, який, побачивши що зібраних із членів клубу коштів не вистачає для старту, додав грошей від себе...
На цьому місці зупинка. Як модно нині казати «із цього місця докладніше». Так ось — на відміну від типового «президента клубу» натхненник «народної команди «Верес» відкрив для публіки усі фінанси свого, а точніше вже не свого дітища. Усі гроші, отримані він членів клубу та спонсорів — на офіційному сайті клубу. Причому спонсори у клубу хоч і не багаті — дають сотнями тисяч гривень — але це реальні спонсори, які не просто люблять і підтримують футбол, а й сподіваються отримати від футболу реальну рекламну вигоду. Чому ні?
Ось цифри двох неповних місяців виступів «народного клубу «Верес» — п’ять матчів на руїнах міського стадіону зібрали практично максимально можливу аудиторію — продано близько двадцяти тисяч квитків ціною 20 (для членів клубу) та 40 гривень. Це понад півмільйона гривень живих грошей зароблених (!!!!!) футбольною командою. До кінця сезону буде півтора мільйони — це майже половина нинішнього бюджету «народного клубу», футболісти якого заробляють (!!!!!) від п’яти до десяти тисяч гривень на місяць. Скажете, що це «смішні гроші», що за такі гроші жоден футболіст того ж запорізького «Металурга» навіть з місця не встане. Справді, сьогодні ще не встане. А завтра? А за рік?
Вже сьогодні по Україні у пошуках роботи блукають сотні «професійних футболістів» і не знаходять її. Очікуючи вигідного контракту вони напружують агентів, «підтримуючи форму» у аматорських турнірах. Так, хтось поїде по казахстанах-узбекістанах. Хтось поїде грати у Польщу, Чехію, Словаччину, Хорватію. Але там дуже мало платять.
У підсумку безробітний український футболіст матиме два виходи. Перший — проситися до якогось із «поміщиків» аби грати на сільському стадіоні та отримувати гроші від щедрот «хазяїна», який у будь-яку мить може припинити свою щедрість. Другий — спробувати влаштуватися до клубу, який заробляє (!!!!!) гроші футболом, збираючи повні трибуни глядачів.
Альтернатива не одна
Так, поки що такий клуб лише один. Але він йде нормальним європейським шляхом і не залежить від волі «президента». Понад дві тисячі членів «народного клубу «Верес» вже не дадуть цей клуб ані закрити, ані продати. А коли цих членів буде не дві, а двадцять тисяч?
Я ні в якому разі не стверджую, що шлях розвитку футбольного клубу, вибраний у Рівному, є на сьогодні єдино вірним. Упевнений, що від тисяч або десятків тисяч реальних членів клубу, готових платити членські внески і купувати квитки на усі матчі команди, не відмовиться жоден із нинішніх клубів вищої ліги. Але для цього слід виконати кілька умов.
Перша і найголовніша — відмовитись від послуг нинішніх «професійних ліг», які насправді лише витрачають гроші, забрані із учасників змагань, причому не завжди прозоро. Не команди повинні платити лізі, а навпаки — ліга має платити командам. Так, як це практикується у всіх без винятку насправді професійних футбольних лігах (російські та пострадянські не пропонувати), включаючи Лігу чемпіонів та Лігу Європи. Про це мало хто у нас знає, але у Лізі чемпіонів та Лізі Європи теж є обов’язкові вступні внески від клубів-учасників, але ці внески одразу ж перекриваються виплатами від УЄФА і навіть останній учасник все одно залишається «в плюсі». Інакше який сенс грати у такій лізі?
Пишу про це уже третій десяток років — не може нормальний працівник платити гроші за право ходити на нормальну роботу замість того, щоб отримувати зарплатню. Якщо це має місце, як у наших «професійних футбольних лігах», то щось тут не нормально, якщо не сказати більше. А штрафи — це взагалі анекдот! Уявіть собі, що ви за свої гроші найняли прибиральницю, аби вона тримала чистим ваш двір. Чи може ця прибиральниця штрафувати вас за те, що ви не витерли ноги чи насмітили? А у нашому «професійному футболі» усе приблизно так, точніше не приблизною, а саме так.
Увесь цей абсурд у нашому футболі міг би існувати ще досить довго. Доти, поки є люди, які мають достатньо грошей, аби утримувати не лише дуже дорогі футбольні команди, а й дитячі школи, спортивні споруди і таке інше. Але кількість таких людей невпинно зменшується. Ще трохи і їхнім клубам не буде з ким змагатися. Теоретично ці люди могли б за власні кошти утримувати не лише свої команди а й суперників для них, але це був би вже подвійний абсурд у результаті якого матчі «прем’єр-ліги» можна було би проводити у маєтках власників клубів аби не витрачатися на підготовку стадіонів, на які ніхто не ходить.
Абсурдність та протиприродність нинішнього українського футбольного господарства стає з кожним днем все більш очевидною. Усі знають, що у черзі на зникнення за запорізьким «Металургом», вишикувалась практично уся «прем’єр-ліга» за виключенням трьох-чотирьох команд. Може час зупинитись і припинити займатись дурницями?
Професіоналів запрошували?
Вкотре стверджую — український футбольний чемпіонат цілком може вже сьогодні мати не тринадцять з половиною, а двадцять повноцінних команд, на матчі яких за гроші (!) будуть готові регулярно ходити десятки тисяч глядачів. Слід лише змінити принцип проведення чемпіонату. Футбольний чемпіонат мають проводити не «футбольні люди», які не вміють більше нічого, ніж проїдати кошти футбольних власників, а фахівці із організації масових видовищ. Чому абсолютно «порожня» у творчому сенсі музична група «Дзідзьо» може збирати повні трибуни стадіонів по усій Україні? Тому що виступи цієї групи «продають» професіонали. Упевнений, вони та їм подібні фахівці продали би наші футбольні матчі ще краще і вигідніше. Але хто ж їм дасть?
Для ілюстрації кілька прикладів футбольного професіоналізму і навпаки. Спочатку про календар та час початку матчів. Нинішнє складання календаря «за жеребом» — вершина некомпетентності. Посилання на те, що «усі мають бути в рівних умовах» не проходить, бо менше за все це забезпечує якраз сліпий жереб. Простий приклад — головний матч осінньої частин чемпіонату «Динамо» — «Шахтар» пройде 16 жовтня поміж матчами Україна — Іспанія та «Динамо» — «Челсі». Причому усі ці потенційно аншлагові матчі матчі пройдуть за вісім днів на одному стадіоні. Звісно, що на усі три матчі більшість уболівальників піти не зможе чи то через гроші, чи то через зайнятість, чи то через перенасичення великим футболом. Професіонали ніколи б не призначили головний матч чемпіонату поміж головного матчу збірної та матчу Ліги чемпіонів. Тому що такий календар — це прямі матеріальні збитки. А нашій «прем’єр лізі» на це начхать. Тому що вона створена зовсім не для заробляння грошей. Насправді календар має складатися із врахуванням усіх чинників — від погодних умов до місцевих традицій. Ще за соціалізму на початку весни матчі чемпіонату планували в основному на південних стадіонах, де вже тепло, а ближче до літа на стадіонах середньої смуги — де не жарко. Тому що навіть тоді думали про глядачів! Те ж саме про дні тижня, у які проходять матчі. У Рівному влітку провели опитування серед уболівальників, запитавши, коли їм зручніше ходити на футбол? Народ відповів, що у суботу і «народна команда» грає тепер виключно по суботах, збираючи аншлаг. А «прем’єр-ліга» тим часом цілком може призначити гру на робочий день і у робочий час «на вимогу телетранслятора».
Загалом цікаво дивитися як дорогезна телевізійна ПТСка гуркотить через Карпати аби показати репортаж про матч «Говерли» за практично порожніх трибун. Рейтинг такої трансляції ніде не публікують. Тому що цього рейтингу просто немає — невже хтось буде дивитись по телевізору футбол, на який ніхто не ходить? Ось і показують матчі «прем’єр-ліги» по «вимкнутому телевізору», а потім його учасники кричать що незабитий м’яч «вся страна відєла». Навіть суперпопулярні колись футбольні огляди дивиться нині згідно до рейтингів сотня-друга тисяч глядачів замість колишніх мільйонів. Бо огляди ці робляться не для глядачів, а насамперед «для хазяїна», який платить гроші збитковому телеканалу.
Скажете, що у «прем’єр-ліги» тепер є «титульний спонсор»? То нехай нам скажуть скільки грошей цей спонсор заплатив командам і ми разом посміємося.
Окремо про стадіони. У американській хокейній НХЛ до Ліги не приймуть команду, яка має арену, що вміщує менше двадцяти тисяч глядачів. Тому що прибутковій лізі менша кількість людей на матчах просто не цікава з точки зору бізнесу. А те, що ці арени на двадцять і більше тисяч місць будуть гарантовано заповнені щонайменше сорок разів на рік, навіть не обговорюється. Чому сорок? Чому не бояться, що хокеїсти утомляться? Тому що кожен матч — це мільйонні прибутки!!!
Чому у крихітній у порівнянні із нами Португалії, найбіднішій донедавна країні Євросоюзу, у вищій футбольній лізі грає 18 команд? Причина та ж сама — кожна гра для кожної команди — це додаткові гроші на прожиття. А що у нас у другій лізі, де 14 команд, а торік взагалі було 10? Як ти заробиш на життя, коли команда грає вдома 9 чи 13 матчів за рік? Колись в українській зоні другої союзної ліги грали 25-26 команд і нічого. Чому тепер не допустити до змагань стільки ж команд, прибравши абсурдні «вимоги» і заявочні внески? Коли за виступ у чемпіонаті наші ліги хоча б щось командам платитимуть, ми не будемо знати куди від тих команд подітися.
І ще про розміри стадіонів. Ну не може вища ліга грати на стадіоні, де є півтори и тисячі місць! І ніби заборонені чинним регламентом арени, де менше п’яти тисяч сидінь. А сумнозвісний «Олімпік» грає собі на непристосованому стадіоні і нікого це не обходить... А це не лише гроші за квитки, які «Олімпік» не цікавлять в принципі, але й елементарна безпека!
Скажете, що війна, що «клуби» із Донбасу бездомні. А чому тій самій «Зорі» було не грати чемпіонат у Житомирі чи Вінниці, де футболу немає взагалі? Мали б на кожній грі «десяточку» тисяч глядачів гарантовано разом із мільйончиком виручки. Виходить, не треба це «Зорі»? Зручніше плакатись і «надєяться на лучшеє». А заробити не пробували? Ви ж можете!!!
При чому тут Макдональдс?
І останнє. У відповідь на стогін про «бідність українців» я визначив так звану «Лінію Макдональдса», яка охоплює ті українські міста, де є ресторани цієї всесвітньої мережі. У «Макдональдсах» немає ані пива, ані горілки, а усе інше удвічі дорожче ніж у сусідніх закладах. Але люди туди все одно йдуть, тому що людей цих професійно приваблюють їсти зовсім несмачні, як на мене, бутерброди. Отож, якщо у місті є «Макдональдс», значить у його мешканців є достатньо вільних грошей і вони готові їх витратити. Значить у цьому місті можна продавати усе інше, у тому числі і футбол. І навпаки — там де немає «Макдональдса» існування самоокупного чи прибуткового футбольного клубу поки ще неможливе. Наголошую, поки що.
Щиро сподіваюся, що завдяки Шуріку ці мої замітки прочитають люди, які нині відповідають за наш футбол. У мене немає ілюзій щодо того, що вони після цього заходяться працювати по-іншому. Нехай просто почитають про те, що очікує наш футбол, нехай дізнаються про варіанти власного майбутнього. А потім нехай роблять вибір. По «Лінії Макдональдса».
Микола НЕСЕНЮК
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
