Без Шевченко интерес к сборной Украины сошел на нет

Зізнаюся, що усі мої спогади про спорт КЮР (колишньої югославської республіки) Македонії розпочинаються із назви місцевого спортивного товариства часів соціалізму. Назва товариства — «Работнічкі». Тож перед першим у житті відвідуванням КЮРу був готовий побачити залишки колишнього могутнього спорту соціалістичної Югославії, які так-сяк підтримують у нових історичних умовах.

Передчуття мене, як ведеться, обманули. А що ж ви хочете — після арен Загреба, Спліта, Бєлграда, Подгориці, Сараєва, які нагадують, швидше, руїни себе колишніх, новенький стадіон у Скоп’є приємно вразив — хоч тепер приймай тут фінал Ліги чемпіонів. Вже згодом зрозумів, що у КЮРі дуже багато уваги приділяється саме головним спорудам — уся столиця блищить величними палацами і площами, а за кількістю кінних статуй на одиницю міської площі центр Скоп´є впевнено випереджає Копенгаген, суцільно заставлений монументами королів-вершників. Усе це оточено сірими здобутками соціалізму у вигляді стандартних багатоповерхівок із сотнями припаркованих усюди авто.

Напередодні матчу Македонія — Україна у центрі македонської столиці, головне у албанських кварталах — албанців тут ледь не більше ніж слов’ян — зібралися кілька тисяч футбольних фанатів із червоними прапорами. Але це були прапори не Македонії, а сусідньої Албанії — ввечері по ТБ показували матч Албанія — Сербія. На вулицях із албанськими ресторанами було не проштовхнутися. Добре, усі були тверезі — албанці за моїм враженням міцніше пива нічого не пили. У неалбанській частині Скоп’є ресторани чистіші та дорожчі — там уболівали за сербів, але без албанського фанатизму. Та й уболівальників було набагато менше.

Запитаєте, а як же збірна України? Як збірна КЮР Македонії? А ніяк. Відколи за Україну не виступає Андрій Шевченко інтерес до нашої команди за кордоном поступово зійшов нанівець. І коли по інших закордонах виручають наші ж емігранти та заробітчани, яким цікаві українські футболісти, то у Скоп’є виручати не було кому — українці сюди на заробітки не їздять, принаймні масово. Щодо команди господарів, то вона розташувалася в одному готелі із нами,- і коли я пишу ці рядки, через стінку прокидаються і чистять зуби наші сьогоднішні суперники. За майже добу жодного збирача автографів чи бажаючого зробити селфі із македонськими футбольними зірками побачити довкіл готелю не вдалося.

Тож нас сьогодні очікує цілком «робочий» футбольний матч, за яким не стоять ні складні міжнаціональні стосунки, ні історія чисто футбольних взаємин, ні протистояння великих футболістів, які захищають футбольну честь своїх країн. У кожної команди свої плани на цю гру і свої пріоритети. Про те, що потрібно сьогодні українській збірній, ми усі добре знаємо. Тож, як казав товариш Микита Хрущов на ХХ-му з´їзді КПРС: «Цілі ясні, завдання визначені — за роботу, товариші!»

Микола НЕСЕНЮК