Часи, коли на світових чи європейських фіналах визначалися шляхи подальшого розвитку футболу, реалізовані у грі найкращих національних команд, давно минули. Нині найкращою футбольною командою світу є мадридський «Реал», який виграв Лігу чемпіонів, і у складі якого, крім іспанців, виступають представники усіх чотирьох країн-півфіналістів Євро-2016, а також найсильніші гравці південноамериканських збірних.
Старий жарт радянських часів про те, що футбольна збірна Радянського Союзу є київським «Динамо», послабленим футболістами інших команд, став нині повсякденною реальністю. Національна команда Іспанії, яка впродовж чотирьох років, двічі ставала чемпіоном Європи і один раз чемпіоном світу, була варіантом іспанської ж «Барселони», послабленої відсутністю Мессі та ще кількох світових зірок. Чинний чемпіон світу Німеччина, яка прийшла на заміну Іспанії, є варіантом німецької «Баварії», послабленої відсутністю кількох провідних гравців, які не мають права грати за Німеччину.
Тенденція очевидна — найкращий шлях для успіху на рівні національних команд — створення збірної на базі найсильнішого клубу країни, якщо провідну роль у ньому відіграють не лише іноземці. Провал іспанців насправді є не наслідком прорахунків тренера, а лише констатацією того, що «Барселона» нині вже не та, а гра «Реалу» базується на іноземцях. Невдача німців — наслідок подібного «перебору» у складі «Баварії» Те ж саме стосується Англії, де гра усіх провідних команд будується навколо зіркових футболістах з інших країн.
Євро-2016 вже вкотре довів, що зробити насправді сильну національну команду за два тижні неможливо, навіть коли у ній є два десятки видатних футболістів. Футбольну моду нині диктують провідні клуби, які є «збірними світу» і де під орудою найкращих тренерів місяцями відшліфовується взаємодія гравців та випробовуються нові тактичні схеми. Тренери національних команд не мають для цього ані людей, ані ресурсів у вигляді можливості проведення тривалої тренувальної роботи.
Як наслідок, команди на Євро-2016, як і завжди в останні роки, ділилися на чотири категорії. Перша — згадана вище модель провідного клубу, де місця іноземців займають гравці, що мають потрібний паспорт. Друга — зібрання «золотого покоління», яке грає за кордоном і за свою збірну зазвичай нічого не виграє. Третя — команда старанних виконавців середнього рівня, які підіграють одному чи кільком яскравим лідерам. Четверта — просто група футболістів, яка намагається себе показати найкращим чином, аби краще працевлаштуватися. Можете самі розставити учасників Євро-2016 згідно з названими категоріями.
Наша збірна за останні два роки пройшла шлях від першої категорії, коли базувалася навколо гри київського «Динамо», до останньої. Другу та третю пропустила — немає у нас ані «золотого покоління», ані яскравих лідерів.
Висновок — змагання національних збірних за рівнем футболу очевидно є слабшим за змагання суперклубів у вигляді Ліги чемпіонів чи чемпіонату Англії. Зате за рівнем емоцій Євро-2016 дасть фору будь-якій «суперлізі». Так як вболівають за національну збірну не вболівають за жоден клуб. Навіть коли ця збірна є цього клубу послабленим варіантом.
Микола НЕСЕНЮК
то выдаст вполне адекватный текст, то сольет какой-то информационный шлак...
наверное потихоньку спивается и при этом успевает зафиксировать проблески мысли
то выдаст вполне адекватный текст, то сольет какой-то информационный шлак...
наверное потихоньку спивается и при этом успевает зафиксировать проблески мысли