Мирон МАРКЕВИЧ: «То таке» — ненавижу себя за эту фразу!»

В студии «Радио Вести» побывал глава комитета национальных сборных ФФУ известный украинский футбольный тренер Мирон Маркевич. Предлагаем вашему вниманию полную текстовую версию эфира.

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, ви з літа стали головою комітету національних збірних Федерації футболу України. Після великої кількості роботи, так би мовити, в полях, біля бровки поля зараз у вас більш організаторська робота, кураторська робота. Ви вже звиклись з завданнями, з тими функціями, які перед вами стоять?

Мирон Маркевич:

— Ну, звичайно, я стараюсь як можна скоріше звикнути до того. Тому що то не тільки наша національна збірна у сфері моїх інтересів. Я більше, напевнее дивлюся за молодіжною збірною, за юнацькими збірноми. Я з ними їздив на два турніри, дивився за ними, і, звичайно, я хочу бачити, що в нас всередині робиться, яка молодь може з часом поповнити нашу основну збірну. Оце, напевно, я й бачу своїм основним завданням. Але так само я слідкую за футболістами, які грають в національній збірній. Я стараюсь бути на різних матчах і дивлюся за ними.хоча, звичайно, я туди менше влажу. Тому що там є, по-перше, і головний тренер і хороші помічники у нього, і вони все відслідковують, а, якщо потрібна буде моя допомога, я з радість візьму участь у цьому. Ось так, принаймні, я бачу зараз свою роботу.

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, український народ може бути спокійний за покоління футболістів, яке підростає: є в нас талановиті гравці, є в нас майбутні зірки?

Мирон Маркевич:

— Знаєте, я не хочу все прикрашати, але хотілося б, щоб їх було більше. Відверто скажу, що поки що таких серйозних кандидатів в нашу національну збірну я не бачу — за великим рахунком. Але ще є час. От я їздив із збірною 17-річних у Литву. Дивився їх. Звичайно, группа була досить таки проста, відверто скажу — була Туреччина, Норвегія і Литва. Ми, на жаль, посіли третє місце і нікуди не потрапляєм. Так що це є вже дзвіночок. Я їздив з футболістами на рік старшими на товариський турнір, і повинен сказати, що також ми там нічого такого особливого не показали. Одна віддушина, що наша молодіжна збірна почала вигравати: виграла у Франції — дуже такої серйозної команди, виграла в Шотландії. Видно якийсь прогрес. Хотілося б, звичайно, щоб у нас було більше таких футболістів, які можуть з часом поповнити лави національної збірної. Тому я буду дуже ретельно за тим слідкувати.

Віктор Вацко:

— В національній збірній зараз, якщо я не правий, то ви мене виправте, ми очікуємо на зміну поколінь. І зараз, хочемо чи не хочемо, мусить бути інтеграція молодих футболістів у головну команду країни. Шевченко це десь нам дав зрозуміти, випустивши Соболя, Зінченка, Коваленка — молодих гравців у віці 20 і менше років. Мироне Богдановичу, ви, як людина, яка бачила все в нашому футболі, яка знає все всередині у нашому футболі, як ви до цього процессу ставитесь — процесу зміни поколінь? Наскільки він буде глобальним, наскільки він буде важким для нас?

Мирон Маркевич:

— Звичайно, ми від того нікуди не дінемось. Це треба робити, і добре, що Шевченко це робить. Але вболівальники повинні набратися терпіння. Тому, що всяке може бути. Знаєте, коли багато молодих футболістів вливається в команду, не так все просто. Вони грають з серйозними командами такими як Хорватія, зараз — Туреччина. Та і Косово — не подарунок. Так що тут треба із розумінням до цього поставитися. Тому що футболісти перший раз виходять на поле, скажімо, — той же Соболь. Та і той же Бутко не так часто грав. Так що їм треба дати час. Ото зараз — головне, щоб люди розуміли, що йде омолодження складу і треба набратись терпіння і вичекати момент, коли вони заграють у повну силу.

Віктор Вацко:

— Матч з Ісландією — перший матч для Андрія Шевченка в ролі головного тренера національної збірної, перший матч відбору для всіх нас. Для вас особисто він дав більше позитивних моментів чи навпаки?

Мирон Маркевич:

— За винятком перших десяти хвилин — був позитив. Тому що відчувалось, що всі нервували, і головний тренер також. То десь передалось команді, і перших 10 хвилин були повністю провалені, і гол пропущено, і ще могли забити. Пізніше команда зіграла в хороший такий футбол. на жаль не забили пенальті, але то є футбол!

Віктор Вацко:

— Але вцілому, дійсно, багато позитиву…

Мирон Маркевич:

— Ну, звичайно! Повинні були обігрувати Ісландію, виглядали краще. Так що… Ну, в футболі ще повинно бути везіння.

Віктор Вацко:

— Зміна стилю: футбол збірної Михайла Фоменка і футбол збірної Андрія Шевченка — відрізняються. Все таки, мені здається, що оцей футбол збірної Андрія Шевченка вам, як тренеру, судячи з того, що ви вимагали від своїх останніх команд — «Металіст», «Дніпро» — футболу видовищного, футболу красивого, футболу покладеного на контроль м’яча, він вам має бути близьким.

Мирон Маркевич:

— Так, я люблю такий футбол. Коли команда контролює хід гри, постійно з м’ячем, звичайно, такий футбол приваблює і вболівальників, і всіх. Так що він мені ближче. І ота перша гра десь показала, що футболісти хочуть грати, бути з м’ячем. М’яч — внизу постійно. І я так чув по репліках Шевченка, якщо хтось бив на 40 метрів, старався їх, як то кажуть.., щоб м’яч був внизу, по траві. Тобто той футбол, який дійсно подобається глядачам, і він приносить результат.

Віктор Вацко:

— У нас є ресурс, щоб грати в такий футбол. все таки в чемпіонаті України, Мироне Богдановичу, м’яко скажемо, — далеко не всі команди грають у такий футбол.

Мирон Маркевич:

— Дійсно, це проблематично. Я дивлюся не тільки матчі «Шахтаря», «Динамо» — і «Волинь», і «Дніпро», і «Зорю», і першу лігу. Ну, хотілося б, звичайно, щоб ми трохи перебудовувалися, і грали в сучасний футбол. Тому що дуже багато тренерів не хочуть ризикувати. Порстіше грати в такий футбол: вдарили вперед, побігли. Потрапив до свого гравця м’яч — це вже добре. Зараз в Європі по іншому грають. І я бачу,що тренер збірної хоче грати в такий футбол. І я би хотів, щоб наші тренери вищої ліги, та й першої, старались грати в той фубол, який подобається глядачам.

Віктор Вацко:

— Тобто — відходили від простого, ускладнювали, старались для людей.

Мирон Маркевич:

— Ви знаєте, просто — то вболівальники прийдуть, подивляться це бий-біжи! І ходити ніхто не буде. Коли є видовище на стадіоні, коли бачать, що футболісти думають на полі, стараються притримати м’яч, то, звичайно, на такий футбол будуть ходити.

Віктор Вацко:

— Зараз такий процес, я не знаю — приємний, неприемний (немає тут однозначної думки) — процес відтоку провідних українських футболістів із українсського чемпіонату в Європу. Але, на жаль, напевно, усім би нам хотілося, щоб наші гравці в Європі були би більш успішнішими, принаймні, з точки зору ігрової практики. Як ви поясните той факт, що футболісти, які були зірковими на рівні нашого чемпіонату, футболісти, які були однозначними гравцями основного складу, були і є поки що, національної збірної, в європейських клубах, поки що, не мають того статусу, тієї практики, я маю на увазі там, починаючи від Дениса Бойка і закінчуючи Женею Коноплянкою, Зозулею Артема Кравця можна згадувати — люди, на яких дійсно тренерський штаб розраховує, викликає у збірну?

Мирон Маркевич:

— Дійсно, це є проблема. З одної сторонни, звичайно, треба, щоб наші кращі футболісти їхали в серйозні клуби. Але вони повинні їхати і там грати. Тому що, на жаль, з усіх тих гравців, які поїхали, мало хто грає. Ну, якщо їм дають там 10-15 хвилин, то в кращому випадку. Але ми повинні то пережити.

Віктор Вацко:

— Як пояснити це для себе? Ви знаходите якесь пояснення?

Мирон Маркевич:

Розумієте, в «Дніпрі» Коноплянка був провідним гравцем. Навіть мені до голови не приходило, щоб його не поставити. Тому що він дійсно добре грав і багато корисного зробив для «Дніпра». І те, що ми попали у фінал Ліги Європи, — велика його заслуга була. Тобто, я йому довіряв. Я, як тренер, йому довіряв, навіть якщо він десь щось не виконував, я все одно його ставив. Тому для кожного футболіста важливо, щоби був свій тренер, своя команда. На жаль, поки що, такого нема. Я не хочу критикувати Емері чи теперішнього тренера «Севільї», але я впевнений, що повністю не використали потенціал Коноплянки. Він — футболіст серйозний. Можливо треба було якісь індивідуальні бесіди провести. Але справа в тому, що в зарубіжних клубах на місце Коноплянки є ще два футболісти. І там тренери не будуть панькатися і щось йому розказувати: граєш або ти не граєш. Ти не граєш, значить є на твоє місце другий. Тому наші футболісти, коли їдуть туди, повинні розуміти куди вони їдуть, що там ніхто із ними не буде розмовляти. Там треба показувати результат. Тому при виборі команди треба дуже добре думати, щоб футболіст думав, а не його агент. То дуже важливо. Тому, що агенти хочуть заробити на футболістові. І не завжди футболіст їде туди, куди йому потрібно.

Віктор Вацко:

— Тобто зважувати повністю всі «За» і «Проти»?

Мирон Маркевич:

— Треба зважувати, треба включати свої мізки, щоб ти розумів, що ти їдеш туди, і ти точно будеш грати.

Віктор Вацко:

— Знову ж таки, футболісти можуть переоцінювати свої сили. Тут все таки тепличні умови були.

Мирон Маркевич:

— Також ми повинні то пережити. Перша хвиля поїхала, потім друга хвиля поїде. І в нас футболісти навчаться другого менталітету, іншого ставлення. Тобто, ми тут з ними десь там панькаємось, няньчимось, любимо їх, стараємось, щоб вони грали. А там…

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, зараз для збірної велика проблема той факт, що Женя Коноплянка — без ігрової практики.

Мирон Маркевич:

— Проблема. А з другої сторони — у нього є серйозна мотивація довести, що він…

Віктор Вацко:

— Через збірну?

Мирон Маркевич:

— Через збірну,так.

Віктор Вацко:

— На ваш погляд, збірна — це те місце, де можна отак?..

Мирон Маркевич:

— Розумієте, зараз така ситуація: вони не грають, вони приїзджають у збірну, їм себе треба зарекомендувати, показати. Ну, кращого я не бачу.

Віктор Вацко:

— Навіть Коноплянка без ігрової практики сильніший ніж хтось інший?

Мирон Маркевич:

— Я впевнений, що він і в Туреччині і з Косово буде грати в хороший футбол.

Віктор Вацко:

— Дай Боже, Мироне Богдановичу! Ваші слова — та й Богові — у вуха. Про вас трохи хочеться поговорити. З «Дніпром» ви розійшлись, м’яко кажучи, не так, як того хотілося б, я думаю, усім і вам насамперед. Яка ситуація зараз? Читав ваше інтерв’ю. Ви сказали, що будете іти до кінця, не будете вибачати борги, які належаться вам за контрактом. Були якісь контакт из представниками «Дніпра», як тут ситуація?

Мирон Маркевич:

— Ні, контактів ніяких немає. Хоча я і телефонував, і писав есемески президенту клубу, просив просто роз’яснити ситуацію. Все таки майже рік пропрацювали безплатно і мені не хотілося отак… Тим більше, що нічого поганого я для «Дніпра» не зробив, і команда показала не поганий результат. Так що я попросив просто внести ясність.

Ну, але знаєте, чому я так себе поводжу стосовно «Дніпра»? Тому що рік тому у мене був хороший контракт в Європі. Напевно я би був першим українським тренером, який працював в європейському чемпіонаті. Я попросив мене відпустити. Тому, що я бачив, що команда уже розпродується. Тим більше, була заборгованість за три місяці. Я сказав, що мені тих грошей не потрібно виплачувати, тільки відпустіть мене. Тому що в мене є запрошення в хороший європейський клуб. Мені сказали віддати два мільйони, тоді я можу йти. Тому я зараз принципово буду наполягати на тому, щоб мені віддали ті гроші, які я заробив. Заробив чесно, і нічого, ще раз повторюю, поганого для «Дніпра» не зробив.

Віктор Вацко:

— У вас влітку були пропозиції, принаймні — з того, що я читав в Інтернеті, з «Галатасарая». Зараз, ближче до осені — «Легія» Варшава (писали поляки) вами цікавилась…

Мирон Маркевич:

— Ні, ні! Я навіть не розглядав ці пропозиції. Того року була дійсно хороша пропозиція. А зараз я навіть не розглядав. Воно мене не цікавить.

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, наскільки багато часу відбирає у вас робота в коматеті збірних? Чи більше вільного часу стало у вас зараз?

Мирон Маркевич:

— Дійсно, вільного часу стало більше. Я просто по-максимуму стараюсь дивитись футболи, відслідковувати не тільки гравців, які грають в національній збірній. А в основному, це юнаки, гравці молодіжної збірної. Був у Луцьку, дивився молодих футболістів. Ото якраз мене інтересує найбільше. Але часу стало більше, і…

Віктор Вацко:

— Я просто бачу ви і за збірну ветеранів України граєте. І говорять ви там стали основним гравцем, витримуєте повністю матч.

Мирон Маркевич:

— Я стараюсь триматись у формі. Дякую, що мене запросили в національну збірну. І я маю можливість пограти з хорошими футболістами. Для мене то — велике задоволення. Я їжджу по всій Україні, і, звичайно, дуже вдячний всім, що мене запросили.

Віктор Вацко:

— Ми багато говоримо про футболістів, за якими ви стежите, — молоді футболісти, талановиті, перспективні, і ми говоримо про проблеми, які існують, — проблеми, які пов’язані з футболістами. Скажіть, будь-ласка, чи є проблеми, які пов’язані із тренерами в Україні? Чи не в тому проблема молодих футболістів — футболістів молодіжних, юнацьких, юніорських збірних, що їх готують тренери трішки не так, як готують їхніх конкурентів в Іспанії, Франції…

Мирон Маркевич:

— Я би порадив молодим тренерам, якщо в них є можливість, їздити на стажування, дивитися, як працюють серйозні тренери в Іспанії, в Англії чи в Німеччині. Я і зараз поїхав, хоча мені вже 65 років і мене тяжко чимось здивувати, але я поїхав у «Вільяреал». Подивився, як працює школа, як працюють тренери. І знаєте, я знову для себе щось відкрив нове.

Віктор Вацко:

— І це при тому, що ви їздили протягом своєї кар’єри регулярно.

Мирон Маркевич:

— Я був в усіх тренерів: і в Кройфа, і в Капелло, і в Анчелотті, в Даума. Ну, — у всіх топ-тренерів я дивився. А починав я з Лобановського. Потім їздив і дивився, як працюють інші. І Бєскова. Тобто, я бачив кращих тренерів світового футболу. І я далі буду їздити. Я зараз хочу поїхати в «Севілью» — як Санпаолі працює, як вони грають у три захисники. Тому що я колись з «Карпатами» грав у три захисники.

Віктор Вацко:

— І виграли бронзові медалі.

Мирон Маркевич:

— Так. Але то було давно. Зараз я хочу це подивитися. Тому я раджу всім тренерам їздити, дивитися, вчитися і не «варитися» тільки тут, в чемпіонаті України. Є можливість — їдьте, дивіться. Тому що ви для себе відкриєте багато нового.

Слава Варда:

— Чи були у вас колись пропозиції очолити «Шахтар» чи «Динамо»?

Мирон Маркевич:

— Ні, не було.

Слава Варда:

— Наразі кількість талановитих молодих українських гравців зараз — найбільша. Якщо ні, то які роки в цьому плані ви вважаєте кращими?

Мирон Маркевич:

— Я думаю десь із 2005-го по 2010-й. Десь так.

Слава Варда:

— Какой вопрос вам журналисты задают чаще всего, и какой вопрос вас «достал»?

Мирон Маркевич:

— Ні, я не можу сказати, щоб мені сильно набридали. Все дуже толерантно, і мене, в принципі, нічого «не дістає». Я стараюсь бути таким, заєте, спокійним гармонійно-врівноваженим. Тому що дійсно людей інтересує багато таких речей, що … Але я стараюсь спокійно відповідати на всі запитання. Щоб мене так сильно щось дістало, я не можу сказати.

Слава Варда:

— Если Ярославский вернется в «Металлист», вернется ли Маркевич, как главный тренер?

Мирон Маркевич:

— Все можливо.

Слава Варда:

— Мой друг говорит: «чтобы по-новому посмотреть на жизнь, надо съесть что-то необычное». И тут же съедает свиную котлету, облитую вишневым или клубничным вареньем. Есть ли у Мирона Богдановича свои любимые необычные блюда?

Мирон Маркевич:

— Свинини не їм. Решта все їм.

Слава Варда:

— Мироне Богдановичу, якби «Металіст» залишився на тому «золотому» рівні, який був при вас і Ярославському, чи змогли б ви виграти Лігу чемпіонів?

Мирон Маркевич:

— Лігу чемпіонів може ні. А лігу Європи — ми були не далеко від того. Але в Лізі чемпіонів, коли ми пройшли ПАОК, я вже бачив, що та команда попаде в групу — точно. А в групі ми б шуму наробили. То однозначно. У нас була дуже серйозна команда в той час.

Слава Варда:

— Який у вас звичний режим дня? Наразі він змінився, так?

Мирон Маркевич:

— Ні, я, в принципі, нічого не змінюю. В мене зранку пробіжка на півтора години. Пізніше я п’ю каву, як усі нормальні люди. Зараз я або йду у Федерацію, якщо я в Києві, якщо ні, то їду в свою школу, дивлюся як тренери працюють. Стараюсь їм там допомогти. Так що в мене так врівноважене життя.

Слава Варда:

— Коли до Києва приїздив «Аякс», ви на прес-конференції говорили, що грою амстердамців захоплювалися ще з юності. То були головні у ваші часи футбольні орієнтири?

Мирон Маркевич:

— Так. І не тільки мої. Знаєте, мені легше говорити. То був сімдесять перший, сімдесять другий рік, коли «Аякс» вигравав Кубок чемпіонів і там грало ціле сузір’я футболістів на чолі з Кройфом. Звичайно то був новий футбол, то було щось таке незвичайне. І не було можливості дивитися телебачення, як зараз. То ми їздили на львівську телестудію, перелазили через паркан, нас пускали, і 3-4 чоловак з цілого Львова — ми дивились матчі «Аякса». То я дуже добре пам’ятаю. І той футбол для мене було щось таке незвичайне. І пізніше — збірна Голландії, яка випадково не виграла чемпіонат світу в Німеччині, тому що вони були на голову сильніші за всіх. І тою грою я захоплювався.

Слава Варда:

— В прошлом году вы ездили на встречу элитных тренеров, на которую вас пригласил Алекс Фергюсон. Расскажите простым украинским «кузьмичам», что же представляет собой этот форум, организованный знаменитым шотландцем?

Мирон Маркевич:

— Все дуже просто. Всі — прості. Ніякої там нема зверхності. Спочатку я трішки так «тушувався», тому що — великі тренери і те, що мене туди запросили. Для мене то був великий респект. Але спокійно розмовляли поміж собою. А ще як по сто грамів вина випили, то взагалі розкуті були. Все було нормально. І побажали один одному успіху. Я дуже радий, що я там побував.

Слава Варда:

— Мироне Богдановичу, ви вже давно підтримуєте натуралізацію. Наразі іде робота по Марлосу і Мораєсу, вже було розмова з Ісмаїлі?

Мирон Маркевич:

— Знаєте, я сказав своє. Тому що нам треба виграти час зараз. Молоді, яка зараз починає грати, один рік — мало, два роки — мало. То повинно пройти 3-4 може 5 років, щоб наші молоді футболісти, які зараз починають грати у вищій лізі, зміцніли. І для того потрібно тих футболістів, які в нас вже давно грають, взяти у збірну України. То є моє таке бачення. Але далі, я не хочу, як то кажуть, «влізати в ті дебрі». По-перше — є головний тренер. Він вирішує і йому вирішувати проблему. А то, що вона є, звичайно, — вона є. Треба спокійно до цього ставитися. Люди хочуть, і хочуть допомогти збірній України, значить треба на то йти. Але дальше мої функції закінчуються.

Слава Варда:

— Кто был самым проблематичным легионером в вашей тренерской карьере?

Мирон Маркевич:

— Тайсон. Навіть було таке, що я хотів закінчувати з роботою в «Металісті», тому, що то було не реально. Я ніч не спав, тому що я бачив потенціал цього гравця, він був дуже потрібний мені. І я зранку приїхав на базу. Сів з ним, поговорив 10 хвилин по душах, і людина змінилася. Я дуже радий, що він зараз основний гравець «Шахтаря» (він і «Металісту» допоміг), і потрапив до збірної Бразилії. Так що я дуже радий, що тоді мене осінило, і я приїхав на базу.

Слава Варда:

— Витікає із цього питання — наступне:

— Хто на ваш погляд найталановитіший футболіст, з яким ви працювали — як українці, так і легіонери, взагалі?

Мирон Маркевич:

— Рикун — з українців. З легіонерів — багато: і Тайсон, і Соса... Я не хочу нікого образити. Знаєте, то була зіркова команда. Тому що я на тренуванні сидів і просто відпочивав.

Слава Варда:

— Мирон Богданович, известно, что вы любите рыбалку. Когда работали в «Металлисте», например, ездили на озеро неподалеку от футбольной базы «Металлиста» в Высоком. Там же был организован рыбацкий мини-турнир для членов сборной Украины, когда команда базировалась под Харьковом. Когда находитесь в Европе, где любите рыбачить, и какой ваш самый успешный улов?

Мирон Маркевич:

— В Європі я не рибалив. Тому що там треба ліцензію, свої правила. А дійсно, в Харкові я дуже часто їздив на рибалку. У Львові — також. Самий кращий улов, то щука на 14 кілограмів. Упіймав її у Львові. Так що знимку я маю, можу доказати, щоб рибалки не говорили, що я…

Слава Варда:

— Ще шість кілограмів і рекорд Віктора Вацка буде перевершено.

Мирон Маркевич:

— Напевно товстолоба впіймав?

Віктор Вацко:

— Ні, у мене короп — 20 кілограмів 400 грамів.

Мирон Маркевич:

— Короп?!

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, щука на 14 кілограмів — це крокодил якийсь. Я такого не бачив.

Мирон Маркевич:

— Крокодил — дійсно…

Слава Варда:

— Дивіться, ось вам таку історію нагадує наш слухач.

Двічі довелося зустрічатися із паном Мироном. Вперше, коли він приходив на допит у якості свідка в обласне управління міліції. Спускаюсь по сходах, бачу він внизу сиротливо якось чекає. Питаюся: «Ви до кого?». Він: «В карний розшук». Не полінувався, провів його через охорону, на 5-й поверх в УКР. Другий раз — випадково зранку на перехресті Галицької і Староєврейської. Привітався, він ввічливо кивнув. Питання:

— Як він ставиться до докучливих шанувальників?

Мирон Маркевич:

— Ні, я спокійно ставлюся. Ви знаєте, я зараз їжджу зі збірною України, та й, взагалі, до того багато людей підходило і ставили такі прості питання, що звичайно… Але, знаєте, треба поважати людей. Те, що нам відомо, їм то невідомо. І треба спокійно розмовляти, давати автографии фотографуватися. То є робота головного тренера. І ні в якому разі, то я так раджу молодим тренерам, ні в якому разі не виходити із себе. Люди з повагою відносяться до всіх тренерів і футболістів. Треба також до того спокійно відноситися і йли назустріч людям.

Слава Варда:

— Мирон Богданович, в одном из интервью вы сообщили, что напишете мемуары, как только покинете «Металлист». И как сейчас обстоят дела с мемуарами?

Мирон Маркевич:

— Якщо я говорив, то я не серйозно це сказав. Знаєте, «Металіст» для мене — це є щось окреме, і для мене то є дуже дороге. Тому, знаєте, я все таки надіюсь, що «Металіст» відродиться, і буде така сама команда, як була. Тому, можливо, я відкладу мемуари.

Віктор Вацко:

— Мироне Богдановичу, а якщо серйозно, ви книгу не задумувались написати? Вам пропозиції не надходило?

Мирон Маркевич:

— Ні.

Віктор Вацко:

— Біографічну.

Мирон Маркевич:

— Ні. Написав книгу до 65-річчя. То більше — статистика. А такого щось… Поки що я не задумувався. Я ще хочу попрацювати.

Слава Варда:

— Не знаю як щодо писати, але от наступне питання стверджує, що ви дуже любите слухати.

— Мирон Богданович, у вас было лучшее собрание винилов во Львове. Все альбомы The Beatles, среди них «Abbey Road», а также среди них были пластинки Фрэнка Синатры, Led Zeppelin, Дженис Джоплин. Сейчас что-то коллекционируете?

Мирон Маркевич:

— У мене ці платівки всі є вдома. Всі. Я пам’ятаю, як я поїхав з «Карпатами» на збори в Угорщину, то був 1971-й рік, і ми зайшли в музичний магазин, ну. І попросили дівчину, щоб нам знайшла якісь хороші платівки. Тоді я купив Creedence Revival і Дженіс Джоплін. І з того часу я почав колекціонувати вся платівки. І вони в мене є. я їх тримаю. В мене навіть є такий старий програвач. Який я можу ставити. Так що я з радістю приїжджаю додому, ставлю собі пластинку і слухаю. Але зараз, чесно кажучи, я вже не колекціоную. Тому що я люблю оті старі всі речі — Френка Сінатру, Елвіса Преслі, «Abbey Road», звичайно. Ото я люблю і з радістю слухаю.

Слава Варда:

— Хочемо дізнатися як швидко ми зможемо їздити у Винники на матчі «Руху» в українській Прем’єр-лізі?

— Як вважаєте, чи станемо ми на наступний рік свідками супер-дербі першої ліги України — «Рух» (Винники) — «Карпати» (Львів)?

До речі — Віктору вітання. «Карпати» вийшли на чистий нуль.

Віктор Вацко:

— До речі, дякую, я це вже відзначив — відсвяткував.

Мирон Маркевич:

— Я розумію, що це такий напів жарт. Я думаю, що про «Рух» (Винники) треба більше питати Григорія Козловського. Тому що він займається тою командою. Я тільки надаю свою базу в Винниках. Так що то питання до нього. Ну, а на рахунок дербі — «Карпати» — «Рух»? То напевно не хотілося б щоб так було. Тому що «Карпати» то є «Карпати». Тим більше, що я працював сім років з цією командою, і грав за цю команду. І мене також серце болить. І не хотілося б щоб на наступний рік «Карпати» грали у першій лізі. Тому що таке місто не заслуговує цього. І я би просив, щоби і керівництво клубу, і футболісти трохи зібрались з думками і витягнули команду, щоби вона грала у вищій лізі українського футболу.

Слава Варда:

— Мироне Богдановичу, що можете цікавого згадати з вашої роботи із хмельницьким «Поділлям»?

Мирон Маркевич:

— О-о! Мені дуже жаль, що зараз там такий футбол. Команда грає у другій лізі на останньому місці. Колись то було провідне місто, місто дуже футбольне. Там я пропрацював майже два роки — і з задоволенням. Команда тоді була на хорошому рівні. Ми зайняли із 27 команд п’яте місце. То був хороший результат. Так що хотілося б, щоб місцеві бізнесмени, керівники області, можливо хтось мене чує, що в Хмельницькому має бути хороша команда. В крайньому випадку, у першій лізі вони повинні грати. Тому що, ще раз повторюю, місто — футбольне, стадіон є хороший. Так що мені б, звичайно, дуже цього хотілось. Я з приємністю згадую ті часи: був повний стадіон, білетів не було на футбол — однозначно. І команда у 1989-му році десь 14 турів ішла на першому місці. Тоді Сергій Ковалець грав. Ну, була дійсно хороша команда. На жаль, пізніше, як то кажуть зараз, збанкрутувала, і до сьогоднішнього дня там нема футболу.

Слава Варда:

— Вам не кажется, что если Коноплянка так и дальше не будет работать на разрушение и в «Севилье», и в «Шальке», то он может просто загубить свою потенциально большую карьеру в Европе. Я реально боюсь за его будущее с таким его подходом к делу типа: «Любите меня таким, какой я есть».

Мирон Маркевич:

— Дуже хороше запитання. Я з ним дуже багато говорив на цю тему. Я казав: «Ти поїдеш в Європу, ти повинен відпрацьовувати в обороні». Я пам’ятаю всі наші матчі Ліги Європи. Там, де він відпрацьовував назад і допомагав в обороні, там ми мали серйозну перевагу, тому що він ще встигав попереду грати. І я попереджав його про те, що там буде набагато складніше. І я надіюся, що він це все зрозумів, і ось ці дві гри за збірну, я все таки хотів би, щоби він вернувся на свій рівень. Він серйозний гравець, і я думаю, що він ще все таки себе покаже.

Слава Варда:

— Ще про одну команду питають:

— Мироне Богдановичу, розкажіть про свою роботу в «Анжі».

Мирон Маркевич:

— Я б не хотів про це згадувати. Я вам чесно скажу, в мене тоді була не проста ситуація: і фінансова, і взагалі… Ті гроші, які мені запропонували, я чесно кажу, поїхав тільки через них. Відверто говорю. І я зробив дуже велику помилку. Тому що воно мені не потрібно було. Треба було перечекати, так, як я дочекався «Металіста», і все би було добре. А згадувати ті три місяці? Ну, то просто нема про що, тому що — ні грошей, ні команди, нічого. Так що то…

Слава Варда:

— То — таке…

Мирон Маркевич:

— Так, то — таке.

Віктор Вацко:

— Як ви, до речі, ставитесь до того, що вас цитують? От фраза: «То таке», — це з вами асоціюється.

Мирон Маркевич:

— Я себе ненавиджу за то, якщо чесно. Воно щось до мене так прилипло. Не хочу, я стараюсь вже не говорити «То таке».

Слава Варда:

— Какой самый интересный случай можете вспомнить из своей карьеры игрока?

Мирон Маркевич:

— Він пов’язаний із виїздом «Карпат» в Угорщину. На той час то була гра із «Ференцварашом» — товариська гра, тому що ми жили на базі «Ференцвароша». І за десять хвилин до кінця мене випустили в основному складі на поле, і я вийшов проти Альберта. Ну, то — геніальний футболіст, кращий футболіст Європи 1966 року, і коли я його побачив зблизка, ледь не впав в обморок: такого футболіста.., а щей проти нього вийти!.. Ну мені скільки було — 20 чи 19 років… То для мене було — топ. І я до сьогоднішнього дня про це згадую. І я вдячний тренеру, який мене тоді випустив. То Ернест Юст був. Так що…

Слава Варда:

— Зараз згадалися слова Вані Петряка стосовно Златана Ібраґімовіча — щось подібне.

Залишається одне коротке запитання, але таке — дуже…

— Какое из воскресных футбольных шоу на двух известных вам каналах как зрителю или как специалисту нравится больше, Мирон Богданович?

Мирон Маркевич:

— Я розчарую, напевно. Я не дивлюся їх.