Як телеканал Ахметова про Коломойського й Суркіса забув

Футбольна Україна не перестає святкувати. В державі триває місячник Ріната Ахметова. Звісно, когось невдячного чи неуважного це свято цілком могло обійти стороною. Якби не телеканал, який належить Рінатові Леонідовичу. Апогеєм апофеозу, звісно, обіцяє стати світова прем’єра кінострічки «Прєзідєнт: от мєчти к свєршенію». Наразі ж глядач впивається зануренням у культ особи.

21 вересня, в день, коли донецький олігарх святкував 50-річчя, навіть на 20 хвилин змістили початок другого тайму зустрічі чемпіонату Іспанії «Реал» — «Вільярреал». Ні, суперники, звичайно, грали. Але що поробиш, якщо 15-ти хвилин «Футбол-ньюсу» для повноцінного виспівування од недостаньо? Тож нехай собі там, на «Бернабеу», бігають. Ніхто їм не заважає. Україна ж насолоджувалася натхненними серенадами.

Проте не минуло й місяця як на глядачів «Футболу» очікувало продовження бенкету. На цей маємо щастя дожити до 20-річного ювілею перебування Ріната Леонідовича на чолі донецького клубу. Час для вітань годувальникові вдячні редактори телевізійної сітки обрали найоптимальніший, тобто, знову в перерві трансляції вечірніх матчів. На цей раз «зачекати» мусили дев’ять поєдинків відбору до мундіалю-2018. Коли в зустрічах завершилися перші тайми, перекличку перервали і знову ввімкнули те, що називається «Футбол-ньюсом».

У студії поряд з ведучою сидів генеральний директор «гірників» Сергій Палкін. Сергій Анатолійович розповідав, який його шеф максималіст і професіонал, а договорився до того, що що констатував, немов пан Ахметов розуміє футбол на рівні тренера. Потім ці слова спогадами з минулого і сьогодення підкріпили В’ячеслав Шевчук і Даріо Срна. Патріот Донбасу, благодійник, золота людина. Про любов до України, щоправда, не говорилося й слова, однак скептиків мав би присоромити виступ президента ФФУ Андрія Павелка з його висловлюванням про базовий клуб збірної.

Але все це кожен глядач каналів «Футбол» знав і без того. Унікальність Ріната Леонідовича вимагала математичного підтвердження. Оскільки кількості витрачених на «Шахтар» грошей, мабуть, не вкаже і сам двічі ювіляр, приголомшити автори вирішили іншою цифрою. 20 років перебування на посаді президента клубу! Більше у європейському футболі на цій посаді затримувався лише Сільвіо Берлусконі в італійському «Мілані». Проте й він клуб продав. А отже — маємо нового лідера! «Замикає магічну сімку родина Ґлейзерів, яка володіє «Манчестер Юнайтед» — урочисто сповіщає ведуча Алла Бублій.

Усе би прекрасно. Але є одне «але». Навіть якщо не занурюватися в нетрі європейського футболу, маємо відразу три українських приклади, які ставлять цей рейтинг під сумнів. Скажімо, Ігор Коломойський і група «Приват» стали фінансувати клуб «Дніпро», починаючи з чемпіонату-1996/1997, тобто, трохи раніше, ніж до керівництва «Шахтарем» прийшов Рінат Леонідович. Славна епоха Петра Димінського в «Карпатах» розпочалася влітку 2001-го. Тобто, виходить тих самих 15 років, що й у пана Ґінера. 14 років кермує командою київського «Динамо» Ігор Суркіс.

Зрештою, президентів, які фінансують клуби в допустимих цим рейтингом межах, в Європі можна нашукати немало. Проте є ж людина, поряд з якою можна поставити лише Берлусконі. Мова про Жана-Мішеля Ола, який взявся за проект «Олімпік» (Ліон) 15 червня 1987-го, тобто, 29 років назад.

Мабуть, можна припустити, що «Карпати», «Дніпро» і навіть «Динамо» — не рівня донецьким амбіціям. Однак ліонський «Олімпік» з його сімома чемпіонствами і п’ятьма перемогами в Кубку Франції, а також виходом до півфіналу Ліги чемпіонів мав би заслужити навіть на увагу такого шанованого на континенті телеканалу.

Іван Вербицький