Шевченко вчить нас радості

Збірна України, вийшовши на поле у тому ж складі, що й у попередніх поєдинках, практично усю першу половину гри демонструвала «контроль м’яча». Дію, якій іспанський тренер Рауль Ріанчо два роки вчив гравців київського «Динамо», а тепер вчить футболістів збірної. Вона полягає у тому, що дев’ять із десяти атак команди мають завершуватися передачею cвоєму воротареві. Цим українці в Одесі і займалися із перших хвилин.

Фінська команда була цим дещо здивована. Суперник думав, що господарі тиснутимуть на їхні ворота, проводячи атаку за атакою. А ми їх перехитрили — «атакуючи» ворота власні. Наприкінці першого тайму ледь не «доатакувалися» — капітан нашої команди Кучер помилився у передачі назад. Якби цю передачу перехопив не фін, а, скажімо, хорват, нам би точно забили. Загалом моментів, у яких ми мали дякувати, що проти українців грають лише фіни, було п’ять. Добре, що перед цим українцям вдалася єдина атака із точною передачею Коноплянки на Кравця, який влучив у порожній кут воріт. Чому таких атак було так мало, і вони закінчувалися у решті випадків неточними передачами загалом зрозуміло: нашим гравцям було не до того — команда вміло «контролювала м’яч». У черговий раз безрезультатним став вихід у стартовому складі Коваленка та Зінченка. Починаючи із червня, ця парочка вже сьомий раз поспіль виходить грати за збірну в офіційних матчах. За цей час жоден із цих «атакувальних» гравців не те що не забив, а й не віддав результативної передачі.

Можна продовжувати у такому стилі і далі. Можна дивуватися, чому наша команда граючи вдома проти заздалегідь слабшого суперника, знекровлегого відсутністю семи основних гравців, не йшла вперед, а з останніх сил втримувала досягнуту перевагу в один м’яч. Але навіщо? Сказано ж — слід дивитися на світ радісно. Так, як це робить наш молодий тренер збірної.

У такому разі слід радіти тому, що ми перемогли дуже сильну команду. А потім ще раз радіти і ще раз. А також дякувати команді за стійкість і мужність. І жодних проблем, жодних запитань. А навіщо? Чому замість цього просто не радіти. Тим більше, що наступного приводу для радості, можливо, доведеться очікувати дуже довго. Хоча, чому, власне? Коли ми вже радіємо мінімальній перевазі у грі із Фінляндією, а перед цим раділи нічийним результатам із Ісландією та Туреччиною, то чому нам згодом не радіти поразці від Хорватії, якщо вона буде вже не зовсім розгромною?

До речі, тренер команди Фінляндії сказав, що Хорватія у нашій групі найсильніша і точно посяде перше місце. Не радісно якось сказав. Дивні ці фіни. Не вміють радіти. То нехай у нас повчаться. Бо ми усі як один у захваті від перемоги України над Фінляндією із рахунком — 1:0. Чи не так?

Микола НЕСЕНЮК