Другий склад Лобановського

Ура! Ми нарешті обіграли «Шахтар» на виїзді! І нехай ця гра нічого у чемпіонаті не вирішила — це все одно перемога! Тренер Фонсека вирішив підстрахуватися і виставив другий склад. Із тих, хто виходив проти нас у фіналі кубка залишились лише смішні Ферейра та Коваленко. Задум був простий — якби «Шахтар» виграв, то це було би подвійне приниження для «Динамо» (другим складом !!!), якщо би програв, то можна було сказати, що не дуже й хотілося. Але я не про те, як Фонсека сам себе переграв. Я про те, що і «Динамо» вчора грало другим складом.

Я не жартую! У Лобановського жоден із тих, хто вийшов вчора на поле у Харкові, не був би не те що у складі, а й у запасі. А у нас вони основні! Не подумайте, я нічого не маю проти нинішніх динамівців. Але для того, щоб грати у Лобановського, кожному з них слід було би працювати у кілька разів більше і навіть тоді багато у кого шансів все одно не було би. Чому так?

Давайте згадаємо як було колись насправді. Без вигадок і легенд. У команді Лобановського радянських часів був лише один футболіст світового класу — Олег Блохін! Усі інші були найкращими із інших, які стали тими, ким стали лише завдяки шаленій праці і виконанню вказівок Лобановського. У команді Лобановського 90-х був лише один футболіст світового рівня — Андрій Шевченко. Про усіх інших — те ж саме. Ким би був, скажімо, Юрій Дмитрулін в умовній «Зорі»? Таким як усі! А у Лобановського і він, і його партнери приблизно такого ж рівня обігрували «Арсенал», «Реал» і «Барселону»!

Тому я не сприймаю тверджень, що у нинішніх динамівців немає класу і без придбання жмені Ленсів чи Велозу нічого не буде. Навпаки! Не подумайте — я не проти іноземців. Такі хлопці як молоді Гіоане чи Гаврянчич нині у «Динамо» були би кращими. Але основою команди мають бути власні вихованці!

Проблема в тому, що, на жаль, Гармаш так і не став новим Безсоновим, Сидорчук — новим Хацкевичем, Ярмоленко — новим Косовським. Ці та інші талановиті хлопці зупинилися у своєму зростанні і деградують. А де Мякушко, який міг стати новим Яремчуком (тим що Іван), де Макаренко, який міг стати новим Белькевичем, де Цуріков, який міг стати новим Лужним, де Кравець, який міг стати новим Бєлановим? Чому у Лобановського хлопці стрибали вище голови, а тепер навпаки?

Нещодавно я написав замітку про те, що вітчизняні «аналітики» бідкаються через те, що не знають що у команд «внутрі». Я теж цього не знаю, хоч і працюю в клубі і щиро уболіваю за «Динамо» усе життя. Навіщо лізти «внутрь», коли все добре видно з трибуни чи по телевізору?

Хіба не видно було два з половиною роки, що насаджуваний динамівцям «іспанський футбол» безперспективний, якщо не привезти до команди пятнадцять іспанських футболістів, та й тоді не буде толку, бо кращі іспанці все одно сюди не поїдуть? Скільки разів треба було програти «Шахтарю» щоб це зрозуміти? Нагадати? Хіба не видно було що пожежний перехід на гру у три захисники нічого не дасть? Хіба не помітно було, що весняні новачки команди аж ніяк не кращі за тих, кого вже маємо? Упевнений — усі нинішні команди вищої ліги окрім «Шахтаря» ми маємо обігрувати у будь-якому складі і за будь-якої схеми. А дві перші гри з «Шахтарем» цієї весни показали, що суперник наших новацій навіть не помітив і спокійно взяв своє.

Не буду повторювати очевидного — друга половина сезону провалена ще гучніше, ніж перша. Хто винен? Я дуже симпатизую Сергію Реброву, але хіба я, а не він, невідомо для чого «підсилив» команду Гладким, Громовим, Федорчуком, Корзуном, рівень яких видно із трибуни? Хіба я, а не він, покладався на Антунеса та Гонсалеса і «виховував» Хачеріді? Хіба я, а не він, віднайшов навесні Пантича та Кадара, талант яких поки що захований ще глибше, аніж талант Гонсалеса, який вже два роки як не проявляється? Хіба свої Циганков, Шепелєв, Очигава, Бесєдін та інші виглядали з трибуни гірше?

Ще раз наголошую — футболісти не винні. Вони грають як можуть. Коли ж вони опиняються не у своїй команді, або у цій команді не зростають, треба або цих футболістів міняти, або міняти тренера, як справедливо зазначив сам Сергій Ребров.

На відміну від Реброва я не грав під керівництвом Лобановського, але бачив гру його команди коли Реброва ще не було на світі. У Лобановського в команді практично не було «випадкових» футболістів. Якщо Лобановський бачив у гравці переспективу, він довіряв йому до кінця і девять із десяти цю довіру виправдовували. Коли Лобановський повернувся до «Динамо» у 1997-му, він забрав зі складу Михайленка, Леоненка і ще кількох футболістів. І не тому, що ті були погані, а тому, що Лобановський вірив у інших! І ці інші розкривалися із несподіваного боку. Лобановсьткий теж колись спробував зіграти із трьома центральними захисниками, додавши до Ващука та Головка ще й Герасименка. Але побачив, що не йде, і повернувся до колишньої схеми. А головне — у Лобановського завжди була «основа»! Не «обойма» із тридцяти футболістів, які то грають, то не грають, а «основа», у якій кожен знав куди бігти і спиною відчував партнера. Кожен справжній уболівальник, розбуди його серед ночі, назве склад команди Лобановського 75-го, 86-го, 98-го, який завжди налічував 13-14 гравців, чиє місце на полі ніхто не піддавав сумніву. А головне — самі футболісти у кожні грі це своє місце підтверджували! Хоча справжніх «зірок», футболістів «від Бога» у Лобановського було за усі роки лише два — Блохін та Шевченко. Усі інші — були тими, кого називають нині «селфмейд», які зробили себе самі наполегливою працею під керівництвом великого тренера.

Повернемося до нашого «другого складу», який учора обіграв другий склад «Шахтаря». Кожен із цих футболістів має шанс стати основним не формально, а насправді. Але далеко не кожен може. Те ж саме стосується і тренера. Залишилось небагато — визначитись і з кожним, обрати насправді основних і рухатись уперед!

Микола НЕСЕНЮК, Facebook