Горе-«уболівальники»

Після того, як «Динамо» програло «Янг Бойз» і вилетіло із Ліги чемпіонів, знову почали стогнати так звані «уболівальники». Стон виглядає приблизно так: «Я уболіваю за «Динамо» 10 років (20 років, 30 років, 40 років, 100 років...), а ці казли програли якимось швейцарцям. Тепер не буду дивитися їхні матчі!»

Николай Несенюк

Хочу сказати такому «уболівальнику» — ти брешеш! Ти ніколи не був уболівальником, ти лише ним прикидався! Кожен, хто колись у житті «захворів» футболом, робив це по-своєму. Зазвичай симпатія до команди з’являється або за територіальною ознакою(уболіваю за своїх), або завдяки грі цієї команди. Років тридцять тому у мене був знайомий, який уболівав... за московський «Спартак». Нормальний ніби, у Львові навчався. Але серце йому підказало — і все! Я особисто таких поважаю. Тому що більшість наших любителів футболу не знають цього відчуття від серця. «Я у чемпіонаті вболіваю за «Шахтар», у єврокубках за всіх наших, а взагалі за «Ліверпуль» — приблизно так говорить чи не кожен наш «уболівальник».

І не це погано, що людина бігає зі своїми симпатіями за кожним, хто перемагає, а те, що людина не знає щастя справжнього уболівання. Коли ти із командою усе життя. Де поділися наші мільйони «уболівальників «Мілану»? Куди зникли? Нікуди! Просто вони ніколи не були справжніми уболівальниками.

Найкраще, як на мене, написав про це Віктор Шендерович, розповідаючи про свого друга із Лондона, який уболіває за «Арсенал» так само, як його батько та дід. Коли він запитав друга, чи уболіває за «Арсенал» його щойно народжене немовля, той відповів: «Так, але він про це ще не знає!»

У нас таких уболівальників, на жаль, майже не залишилося. І не лише вони у цьому винні — структура та «традиції» нашого футболу, де «клуби» спочатку були іграшкою партійних секретарів, а тапер є іграшкою мільйонерів, не сприяє вірності одній команді. Але це не причина бути «глоріхантером». Маю доброго друга із Донецька, який вже майже двадцять років живе у Києві і ненавидить Януковича з 1998 року. Він досі уболіває за «Шахтар». Просто так, від серця. І це прекрасно! Тому що справжнє футбольне уболівання — це те ж саме кохання, навіть гірше! Тому що справді закоханий буде кохати завжди, навіть коли вона не відповіла. Справжній футбольний уболівальник буде вірний команді завжди, навіть коли та взагалі зникне. І те, що сьогодні потихеньку відроджуються команди у Вінниці, Житомирі, Хмельницькому, Рівному, — це подяка тим уболівальникам, хто довгі роки без надії на це сподівався.

У футболі не буває вічних чемпіонів. Тим футбол і цікавий. Будь вірним своїй команді і вона коли-небудь точно стане чемпіоном чи виграє кубок! Може не за твого життя, ну і що? Цього дочекаються твої діти або онуки! І це буде справжнє щастя, не те, що «уболівання» за «Барселону». Я так думаю.

Микола Несенюк

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости