Чим Даріо Срна гірший Дієго Марадони?

Позитивна допінг-проба Даріо Срни, футболіста донецького «Шахтаря» та колишнього гравця національної команди Хорватії не є чимось виключним. На вживанні заборонених препаратів ловлять не лише знаменитих спортсменів, а й цілі країни, як це сталося із Росією, яку звинувачують у державній підтримці застосування спортсменами допінгу. Тому цікаво не те, що на порушенні правил упіймали саме футболіста «Шахтаря», а те, як до цього поставилися в Україні. Замовчати цей випадок, як це роблять у нас із іншими регулярними допінг-скандалами, не вийде — занадто помітна постать Даріо і клубу «Шахтар», який він поки що представляє, в нашому футболі.

Що ми маємо на сьогодні? За два тижні по тому, як пішли перші чутки про допінг хорватського футболіста, ми так і не почули ні від кого чіткої позиції з цього приводу. А серед провідних українських ЗМІ не знайшлося жодного, який би насмілився не те що оголосити про свою оцінку ситуації, а й просто повідомити першим про те, що всі вже добре знали. І лише коли чутки про скандал оприлюднила скромна львівська газета, усі видохнули із полегшенням — тепер є на кого посилатись! Справжнє розслідування одразу розпочалося у... хорватській пресі. Із скандальними заголовками і рештою атрибутів подібних публікацій у пресі вільних країн. Ну що заважало численним українським журналістам, що мов мухи біля меду крутяться нині навколо «Шахтаря», задати пряме запитання самому футболісту, тренеру чи президенту клубу і опублікувати їхню відповідь?

Навіть коли сам Даріо Срна та футбольний клуб «Шахтар» вимушені були визнати наявність позитивної допінг-проби нічого не змінилося. Усі або мовчать, або цідять крізь зуби щось малозрозуміле. І не лише тому, що наші засоби масової інформації наскрізь ангажовані, тому нічого не роблять без попередньої команди, попередньої оплати чи обох названих чинників разом. Ми насправді не знаємо — добре це чи погано!

У цивілізованих країнах раніше було не так! Допінговий скандал одразу ставив хрест на карєрі спортсмена, його швидко виключали із клубу та збірної аби не псувати свій імідж, від нього миттєво відмовлялися спонсори аби не ганьбити свій бренд спортсменом-шахраєм. Але це було раніше! Тепер, як люблять казати наші напівграмотні «експерти», не все так однозначно. У світі відбувається повільна але, на жаль все більш масова ерозія поняття про честь і гідність.

У футболі це почалося у червні 1986-го, коли аргентинець Дієго Марадона по-шахрайські забив рукою мяч у ворота Англії у чвертьфіналі Кубку світу в мексиці. Замість того, аби засудити футболіста за підлий вчинок його тоді оголосили кращим футболістом світу! Що стало сигналом — тепер заради перемоги у футболі можна все! За вісім років по тому Марадону впіймали на допінгу прямо під час Кубку світу у США і дискваліфікували. Але це вже нічого не змінило — футбольний шахрай так і залишився героєм, вказавши шлях наступним поколінням футболістів.

Звісно, що так воно не всюди. У пуританській Великобританії, протестантських Сполучених Штатах, дисциплінованій Німеччині інститут репутації ще існує, але і там процес пішов! Про Україну годі й казати. Після того, як ми вибрали президентом країни дрібного кримінального злочинця, немає сенсу дивуватися абсолютній безпринципності, що панує в усіх галузях українського життя, в тому числі у спорті. Хіба не стають у нас спортсмени, дискваліфіковані колись за допінг, популярними телеведучими та «обличчями» торгових марок? У Німеччині футбольний арбітр, довічно дискваліфікований УЄФА за підозрою у корупції, носа би нікуди не висунув. А у нас він дає інтервю і виступає експертом. В Англії футболіста, дискваліфікованого за допінг, на кілометр не підпустили би до телебачення. А у нас він працює телевізійним футбольним коментатором та експертом.

То чого ви хочете від бідолашного Даріо, якого у нас не засуджують, а навпаки — підтримують? А що? Ну вляпався пацан із необережності! Не пощастило! Бо усі так роблять, лише не попадаються. Приблизно така загальна реакція в Україні на скандал із допінгом футболіста «Шахтаря». Принципово засуджують вчинок хорвата хіба що уболівальники «Динамо», але лише уболівальники і не більше того.

У цьому немає нічого дивного. Усе наше життя упродовж останніх десятиліть відкрито націлює на досягнення успіху за будь-яку ціну. Не візьмеш чужого — свого не матимеш. Не обманеш — не проживеш. Ці та їм подібні аксіоми усмоктуються у свідомість сучасного українця буквально з дитячого садка. І підтверджуються «історіями успіху» чи не всіх нинішніх «успішних українців».

Тому і футбольний клуб «Шахтар» і уболівальники команди, і практично уся «футбольна спільнота» України не засуджуватимуть багаторічного капітана, якого упіймали на порушені спортивних правил, а навпаки — ним пишатимуться! Чим Даріо Срна гірший за Дієго Марадону? Хіба що не такий знаменитий. В усьому ж іншому — від симуляцій та обману на футбольному полі до вживання допінгу — наш хорват в точності повторює поведінку скандального аргентинця.

То що? Нема на це ради? Виходить, що люди, які вважають, що у футболі слід перемагати чесно — це старомодні «лохи»? Маю на це відповідь — після 1986 року, коли Аргентина завдяки обману Марадони стала чемпіоном світу, за наступні тридцять років ця команда більше нічого у світі не виграла. Хоча футбольних талантів і навіть геніїв в Аргентині завжди було і нині є більше ніж досить. Мені видається, що над неперевершеним Ліонелем Мессі та командою його батьківщини досі висить «прокляття Марадони». Про «Шахтар» із його низкою допінгових і не лише допінгових скандалів промовчу. Бо є той, чиї заповіді не слід порушувати. І він точно не «лох»!

Микола НЕСЕНЮК, журнал «Країна»